Історія України - Лазарович М. В. - Масові репресії

Намагаючись надати своїм діям на західноукраїнських землях легітимного характеру, радянське керівництво організувало там вибори до т. зв. Народних Зборів Західної України, які відбувалися, зрозуміло, на безальтернативній основі, під контролем та за безпосередньої участі радянських військ, органів влади та спецслужб. Зібравшись 26-28 жовтня 1939 р. у Львові, новообрані Народні Збори прийняли декларацію про встановлення радянської влади на території Західної України та возз'єднання з УРСР. Вже 1 листопада Верховна Рада СРСР "задовольнила" їх прохання.

Чи не найсерйознішим випробуванням для населення новоприєднаних територій булат, зв. "радянізація" - запровадження нових радянських порядків. На перших порах вона відбувалася за співчуття і навіть за підтримки місцевого українського населення, яке зазнало чимало лиха від польської та румунської окупації. Заходи радянізації включали в себе конфіскацію поміщицьких земель та частковий розподіл їх між безземельними та малоземельними селянами, націоналізацію промисловості, торгівлі і банків, введення 8-годинного робочого дня, розвиток медичного обслуговування, обмеження безробіття, розподіл серед міської бідноти житла, націоналізованого після втечі польських чиновників та підприємців тощо. До соціально-економічних змін додалися культурно-освітні: повсюдне запровадження української мови, збільшення кількості українських шкіл та вузів, преси, завезення зі східних областей великої кількості книг українською мовою тощо.

Проте, підпорядкувавши своєму безпосередньому контролю місцеве життя, радянська адміністрація, основу якої складали "перевірені кадри " зі Східної України або Росії (здебільшого росіяни за походженням), почала виявляти свою істинну сутність. Вона побоювалася поширення національно-визвольних ідей із Західної України на УРСР, а тому взялася за нещадну руйнацію культурно-освітніх, громадсько-політичних, економічних осередків та місцевих традицій, які формувалися протягом тривалого часу і з якими мусили рахуватися навіть попередні окупаційні режими. В результаті, припинили своє існування не лише політичні партії (звичайно, за винятком більшовицької), а й усі інші інституції неполітичного характеру, що раніше діяли в Західній Україні. Така доля спіткала навіть товариство " Просвіта ", яке за свою понад 70-річну історію чимало зробило для українського національного відродження. Була ліквідована вільна українська преса, зокрема, замість 83 українських газет часів польської окупації почали виходити 6 нових, цілком підпорядкованих радянській адміністрації. Аналогічним було становище на Буковині та в Бессарабії, де виходили лише 2 газети. Всеохопною стала політична цензура, без дозволу якої неможливим був вихід газет, журналів, книжок. У всіх школах запроваджувалося обов'язкове вивчення російської мови. Почалися гоніння на Українську греко-католицьку церкву, яка користувалася в народі особливим довір'ям та авторитетом. Запанувала сувора уніфікація думки. Підривалися моральні засади молодого покоління.

Масові репресії

Утвердження тоталітарного режиму на новоприєднаних землях супроводжувалося масовими репресіями, які спрямовувалися проти всіх, "хто міг би" чинити опір новим порядкам. Згідно з інструкцією Державного політичного управління, до категорії "ворогів народу" відносили всіх члени колишніх політичних партій, організацій та товариств, землевласники, чиновники, учасники визвольних змагань, служителі релігійних культів тощо. Згодом до них приєдналися ті селяни, які виступали проти насильницької колективізації.

Найпоширенішим різновидом репресій були депортації, коли тисячі ні в чому не повинних людей, затаврованих як " вороги народу" , без усякого слідства, суду та навіть без формального звинувачення арештовували і в товарних вагонах вивозили вглиб СРСР-* на широкі простори Крайньої Півночі, Сибіру, Казахстану, Далекого Сходу. Чимало їх, насамперед дітей та стариків, гинули по дорозі від голоду, холоду, пошестей, знущань конвоїрів. Ті ж, хто виживав, у нелюдських умовах змушені були працювати на благо "социалистической родины". Згідно з даними митрополита Л. Шептицького, з однієї тільки Галичини радянська влада депортувала бл. 400 тис. українців.

Водночас із поширенням репресій на новоприєднаних територіях було створено широку тюремну мережу, яка нараховувала 25 в'язниць і дві внутрішні тюремні камери. На поч. 1941 р. тут перебувало бл. 25тис. ув'язнених, головним чином студентів, учителів, лікарів, адвокатів, представників заможнішого населення. Особливо трагічно склалася їхня доля з початком німецько-радянської війни, коли нарком внутрішніх справ Л. Берія розпорядився "...розстріляти всіх осіб, що перебувають під слідством, засуджених за контрреволюційні злочини, а також осіб, що скоїли розтрати у великих розмірах". Вже б липня 1941 р. начальник тюремного управління НКВС УРСР Філіппов доповідав начальству про виконану " роботу", тобто розстріли в'язнів. У в'язницях Львівської області було розстріляно 2464 особи, Дрогобицької - 1101, Станіславської - 1000, м. Луцька - 2000, у Ковелі -194, Дубні - 260, Перемишлі - 267... - всього понад 16тис. осіб.

Як свідчать факти, у Стрийській тюрмі більшовицькі кати навіть куль не тратили па свої жертви. У черепах останків, розкопаних тут у червні 1990 p., знайдені однакові специфічні отвори. На думку експертів, нещасних вбивали спеціальними молотом чи довбнею з гострими наконечниками. Були черепи з проломами, як від ударів важким молотом. За словами свідків, жертву заводи лив лазню, після чого проводили в спеціальну кімнату і там - били довбнею по голові. Очевидці згадували, що в дні масових розправ крові там було так багато, що вона сягала катам вище ступні. Щоб не було чути криків і зойків мордованих, день і ніч на території тюрми ревіли мотори тракторів. Кривава робота йшла цілодобово. У яму, куди скидали вбитих, сипали вапно, перекладали дошками, трохи накривали землею і знову скидали шар трупів. Розкопана яма була глибиною понад два метри.

Для нелюдів у формі НКВС не було нічого святого. Не гребували нічим: затискали між дверима пальці, пхали голки під нігті, били по босих п'ятах палицями. Судмедексперт Б. Ільницький, який був присутнім під час розкопок у Дрогобицькій тюрмі, з болем зазначав: "Розглядаючи потрощені черепи, в яких застряли металеві кілки, важко повірити, що так могли знущатися із живих людей".

У Тернопільській тюрмі, як подає відомий краєзнавець Г. Грещук зі свідчень очевидця, "трупи помордованих були жахливо понівечені, мали відрубані чи викручені руки й ноги, по випалювані очі. Московські катюги застосовували до свого кривавого ремесла сокири, щоб завдати своїм жертвам якнайбільших мук. У жінок, яких я бачив у камерах, були по відрізувані груди і повикручувані руки й ноги та порозбивані голови. У кожній камері було по 60 і більше трупів, а камер було в Тернопільській тюрмі, яку збудували ще поляки, дуже багато. В одній камері я побачив трупи двох дівчат, зв'язаних докупи колючим дротом. В однієї був розпорений живіт і в нього вложено кота, у другої була здерта з рук шкіра від долонь по лікті. На рани насипано ячмінних остюків...

У камері на першому поверсі я побачив прибитий до стіни цвяхами труп молодого, може 30 літнього чоловіка..."

Найжахливіше, що більшовицькі карателі знищували навіть дітей. Під час розкопок наприкінці 80-х років одного з місць масових страт 1939р. у "Дем'яновому лазі" - урочищі під Станіславом - у моторошному "звалищі" людських кісток і напівзотлілого одягу знайшли крихітний скеле тик: немовля було дротом прив'язане до матері, навіть збереглися рештки пелюшки.

Подібні звірства чинилися в Луцьку, Дубні, Чорткові, інших західноукраїнських містах.

Загалом за 1939-1941 pp. жертвами репресій - депортацій, ув'язнень, розстрілів - став чи не кожен десятий мешканець Західної України. В одній лише Галичині - Дрогобицькій, Львівській, Станіславській та Тернопільській областях - за підрахунками дослідника І. Андрухіва, за той період населення зменшилося майже на 700 000 чол. Тільки за один рік до 90 000осіб було репресовано за політичними ознаками на Буковині та в Бессарабії. Ці дані свідчать, що репресії комуністичного режиму як в цілому по Україні, так і на новоприєднаних західноукраїнських землях, носили масовий характер і були спрямовані на знищення та асиміляцію української нації.

Схожі статті




Історія України - Лазарович М. В. - Масові репресії

Предыдущая | Следующая