Історія України - Лазарович М. В. - Боротьба за збереження автономії українських земель

У 1430 р. після смерті Вітовта великим князем литовським став молодший брат Ягайла - Свидригайло, підтриманий частиною литовських магнатів та українським боярством. Почалася запекла сутичка між прихильниками литовсько-польської унії та її противниками. У цьому конфлікті найактивніше проти Польщі виступали українці. Однак бездарність Свидригайла, його нерішучість і невизначеність дозволили перемогти полякам та їх литовським однодумцям. Щоб утихомирити країну, православну знать було зрівняно в майнових і особистих правах із католицькою. У 1432 р. Свидригайло втратив великокнязівський престол на користь молодшого брата Вітовта - Сигізмунда (Жигмонта) Кейстутовича, а в 1435 р. остаточно був розгромлений новим правителем у битві під Вількомиром. За підтримку своєї кандидатури Сигізмунд уступив Польщі Поділля й території на волинському пограниччі. Одночасно він визнав зверхність польського короля Ягайла, до якого мало відійти Литовське князівство після його смерті.

Проте прихильники Свидригайла не змирилися з його поразкою. У1440 р. вони вбили князя Сигізмунда, надіючись, що їх покровитель знову посяде великокнязівський престол. Але прорахувалися, бо наступником став 13-річний син Ягайла Казимир. У 1445р., після загибелі польського короля Владислава III - старшого брата Казимира, останнього було обрано новим королем. Одночасно він залишився і великим князем литовським. Отже, відносини між Польщею і Литвою встановилися на основі персональної унії і зберігалися до сер. XVI ст.

Почуваючись у перші роки свого князювання невпевнено, Казимир, щоб заручитися підтримкою шляхти та магнатів, видав у 1447 р. загально земський привілей, який передбачав розширення феодальних прав і привілеїв: гарантував особисту недоторканність, звільняв від ряду державних повинностей, надавав право вотчинного суду, заборонив переходи селян з одного маєтку в інший. Водночас він поновив удільні князівства на українських землях: Київське, що охоплювало також Переяславщину, де правителем став син зміщеного Вітовтом київського князя Володимира Ольгердовича Олелько (1441-1454), а після смерті останнього - його син Семен Олелькович (1455-1471), та Волинське, що поширювалося і на Східне Поділля, на чолі зі Свидригайлом (1445-1452). У 1458р. було створено незалежну Київську митрополію. Тим самим в Україні фактично відновлювалася ситуація кін. XIV ст., коли на значній її території відродилася державність на засадах васального суверенітету. Проте таке становище тривало недовго, і зі зміцненням позицій Казимира українські удільні князівства були остаточно ліквідовані й перетворені на звичайні провінції.

Схожі статті




Історія України - Лазарович М. В. - Боротьба за збереження автономії українських земель

Предыдущая | Следующая