Історія України - Кормич Л. І. - СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ В 20-30-х pp. ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ, КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

За роки непу так і не була демонтована створена в період "воєнного комунізму" централізована система управління економікою. Особливо яскраво це виявилося під час так званої хлібозаготівельної кризи 1927- 1928 pp. Зменшення селянами поставок хліба державі привело до введення на початку 1928 р. у деяких промислових центрах продовольчих карток. Загострилась проблема постачання армії, країна залишилась без валютних надходжень, вкрай необхідних для індустріалізації.

Нова радянська влада вустами свого керівника В. Леніна проголосила план побудови соціалізму в СРСР. Він складався з трьох пунктів - індустріалізації, колективізації сільського господарства і культурної революції.

Індустріалізація країни. В. Ленін писав, що фундаментом соціалізму може бути тільки велика машинна індустрія. А Й. Сталіним був висунутий утопічний, але зрозумілий масам лозунг про необхідність у найкоротші строки наздогнати і перегнати капіталістичні країни завдяки прискореній індустріалізації і колективізації сільського господарства. Індустріалізація в країні вже йшла з 1925 р. Вона вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку. Змінилась також структура народного господарства. У валовій продукції промисловості починає домінувати виробництво засобів виробництва, дрібна промисловість витісняється великою індустрією.

Україна посіла 2 місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, 3 місце - за виробництвом сталі (після Німеччини та Англії), 4 місце у світі - за видобутком вугілля.

Індустріалізація сприяла урбанізації республіки. Якщо раніше в містах України жив лише кожен п'ятий житель, то перед Другою світовою війною вже кожен третій. Саме в цей час активно формується український робітничий клас та інтелігенція.

Проте форсована індустріалізація стимулювала появу цілого ряду негативних і довготривалих тенденцій у народному господарстві України. Домінуюче становище групи "А" (виробництво засобів виробництва) порівняно з групою "Б" (виробництво предметів споживання) в умовах, ліквідації ринкових зв'язків вело до відриву підприємств групи "А" від споживача.

У перші п'ятирічки ставку було зроблено на побудову і реконструкцію підприємств-монополістів. Так, модернізація запорізького заводу "Комунар" мала перетворити його на найбільше в світі підприємство з виробництва зернозбиральних комбайнів. Реконструйований паровозобудівний завод у Луганську за проектною потужністю дорівнював найбільшому у світі заводу компанії "Америкен локомотив". Підприємства-монополісти спочатку поглинали левову частку капіталовкладень у промисловість, а згодом фактично підім'яли під себе економіку країни, деформуючи її господарство.

За роки першої п'ятирічки в Україні побудували 400 підприємств з 1500 в СРСР. У другій п'ятирічці відповідно: 1000- з 4500, а в третій - 600 з 3000 заводів. На XVI з'їзді ВКП(б) в червні 1930 р. Сталін підкреслив, що промисловість СРСР, як і народне господарство, спирається в основному на вугільно-металургійну базу України.

Були створені нові галузі промисловості. В харчовій - це маргаринова, молочна, маслообробна, хлібопекарська галузі. В 30-х pp. виникла електрометалургія - завод "Дніпроспецсталь", кольорова металургія - Костантинівський цинковий та Дніпропетровський алюмінієвий заводи.

Метою радянського уряду було створити мілітаризовану економіку і перевести на рейки соціалізму промисловість СРСР.

Колективізація сільського господарства України. Основними елементами колективізації були: примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, позбавлення селян прав розпоряджатись вирощеною продукцією через обов'язкові поставки державі за значно нижчими, ніж державні, цінами, ліквідація куркульства як класу.

Колективізація - це відчуження селян від власності, яке створювало економічний фундамент під тоталітарним радянським режимом. Вона проводилась для того, щоб забезпечити нееквівалентний обмін між містом і селом, тобто полегшити викачування селянських ресурсів у державний бюджет. В такий спосіб держава позбувалася проблем з хлібозаготівлями. Вже 1929 р. обмолочений хліб прямо з колгоспних ланів вивозився на державні зсипні пункти і елеватори.

У постанові ЦКВКП(б) від 5 січня 1930 р. Україну було віднесено до групи районів, де колективізацією планувалося закінчити восени 1931 або навесні 1932 р. А керівник ЦК КП(б)У С. Косіор в лютому 1930 р. підписав інструктивний лист до місцевих парторганізацій під гаслом "Степ треба цілком колективізувати за час весняної кампанії, а всю Україну - до осені 1930 р.".

Колективізація передбачалась в артільній формі, тобто із залишенням селянинові присадибного господарства. Але в різних інструкціях, якими вони супроводжувались, артіль мала вигляд комуни. Починаючи з лютого 1930 p., коли було опубліковано новий Примірний статут сільгоспартілі "як перехідної до комуни форми колгоспу" (саме так ставилося питання в постанові ЦК ВКП(б) від 5 січня), масово почали усуспільнюватись корови, дрібна худоба й птиця.

Схожі статті




Історія України - Кормич Л. І. - СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ В 20-30-х pp. ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ, КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Предыдущая | Следующая