Історія України - Кормич Л. І. - ПОЛІТИКА БІЛЬШОВИКІВ В УКРАЇНІ У 1919 Р. "ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ"

Короткий зміст:

Політика більшовиків в Україні в 1919р.: "Воєнний комунізм". Введення нової економічної політики в Україні. Входження України до СРСР. Політика "українізації" у 20-х pp. Соціально-економічний розвиток України у 20-30-х pp.: індустріалізація, колективізація сільського господарства. Голодомор в Україні 1932-1933рр. Становище культури в Україні у 30-х pp.: "Розстріляне відродження". Основні проблеми:

Протягом першої половини 1919 р. війська Директорії були витіснені і радянська влада встановилася на всій території України, крім Західної України. Почався процес встановлення контролю РСФРР над українським суспільством і в першу чергу над українською економікою. Стару назву республіки було відкинуто і встановлено нову - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). Урядом стала Рада Народних Комісарів. Очолив її присланий з Москви Християн Раковський, болгарин за національністю. Українці в українському уряді становили незначну меншість.

ПОЛІТИКА БІЛЬШОВИКІВ В УКРАЇНІ У 1919 Р. "ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ"

У 1919 р. більшовики запроваджують нову політику, яка дістала назву "воєнний комунізм". В основі цієї політики лежав насильницький злам економічної системи, яка досі грунтувалася на товарно-грошових відносинах. У країні запроваджувався товарообмін без посередництва грошей.

Основні напрямки політики "воєнного комунізму":

- націоналізація промисловості, фінансів, транспорту, системи зв'язку. Для управління господарським життям створювалась Українська Рада народного господарства;

- ліквідація великих поміщицьких, державних і церковних господарств. На їх місці утворювались радгоспи, комуни, артілі;

- встановлювалась державна монополія на найважливіші продовольчі товари.

На всій Україні вводилася продовольча розкладка: все зерно, крім необхідного мінімуму, селяни повинні були здавати державі за встановленими державою цінами. Заборонялася торгівля продуктами харчування. Усі ці заходи запроваджувались декретом Всеукраїнського Виконавчого Комітету (12 квітня 1919 p.).

У містах було введено систему пайків, які розподілялися за "класовим принципом": більше - вищим чиновникам апарату, червоноармійцям, робітникам воєнних підприємств, майже нічого - так званим нетрудовим елементам і членам їх сімей. Таким чином, зникали матеріальні стимули праці, функціонування народного господарства, вводилась мілітаризація виробництва. Робітників, які кидали роботу, оголошували злочинцями.

У промислових центрах формувалися продовольчі загони, які проводили хлібозаготівлі по селах. Росія потребувала продовольства, і Ленін оголосив "хрестовий похід за хлібом", маючи на увазі насамперед Україну. Хлібозаготівля в Україні відбувалася з величезними труднощами, кожний заготовлений пуд хліба був окроплений кров'ю.

Запровадження в Україні "воєнного комунізму" супроводжувалось різким звуженням суверенітету України. Під прикриттям так званого "воєнно-політичного союзу братських республік" російському центру передавалися головні важелі в управлінні українською економікою. Російські чиновники зневажливо ставились до українських звичаїв, мови та культури. Щоб придушити опір України, уряд запровадив політику червоного терору. Ця політика була однією з найважливіших складових частин "воєнного комунізму". Були проведені репресії реальних і потенційних противників більшовизму.

Початок 1920 р. був одночасно початком нового етапу української революції. Радянська влада вертала на Україну з величезним досвідом, із загартованими силами. IV Всеукраїнський з'їзд Рад, що відбувся в травні 1920 р. в Харкові, був оглядом дотеперішнього досвіду й дав основи радянського будівництва в Україні.

В чому ж виявилася сила більшовиків, що приступили вже до мирного будівництва?

Передусім, під час денікінщини виявилося, що трудящий народ в Україні за більшовиків, бо він власними руками прогнав білогвардійського напасника. Друге те, що на IV конференції КПУ 16 березня 1920 р. об'єдналися з більшовиками в одну партію українські комуністи-боротьбисти. Це була дуже важлива подія, бо тепер зібралися в одну партію, під одним крилом всі революційні сили України, що дотепер ішли окремими стежками.

А досвід існування прогресивних режимів в Європі того часу свідчив якраз про протилежне. Суспільство України Й тоді, й зараз - не однорідне за своїм соціальним складом. І комуністична партія висловлювала й тоді, а особливо тепер, інтереси лише частини громадськості, меншої частини суспільства.

Впровадження законодавчо однопартійної системи привело до того, що політика вже в 20-ті pp. з життя нашого суспільства щезла. Щезла політика, як специфічна сфера діяльності людей, в якій проявляються і зіштовхуються відмінності інтересів класів і груп, відбувається пряме громадське співставленім позицій і відшукуються засоби приведення їх до певного динамічного компромісу. Політика щезла.

І от тепер, на IV з'їзді, об'єднана ця революційна сила клала міцні основи радянської влади в Україні. Вона проголосила братерську федерацію України з Радянською Росією, вона урегулювала земельне питання в Україні, означила, хто й як може користуватися з землі; вона, врешті, дала радянському будівництву на селі сильну опору проти власників, зорганізувавши сільську бідноту в комітети незаможників. Вона визнала за доконче потрібне, щоб військо й державна скарбниця були спільні з Радянською Росією, щоб в об'єднаних федерацією радянських республіках був один держплан, одне управління радянським господарством: адже ж тепер, начебто, ні в Україні, ні в Росії не було так, як за влади буржуазії, що визискувала б одну країну на користь другій; і тут і там владу тримав в руках робітник з селянином, що самі боролися проти визиску. Правда, як сьогодні очевидно, більшовики відібрали владу в буржуазії, але не віддали її народу.

Майже хрестоматійним стало твердження, що режим "воєнного комунізму" був нав'язаний більшовикам громадянською війною та інтервенцією. Та це лише частина правди, бо перші декрети Раднаркому і постанови ВРНГ про введення в Радянській Росії і по всіх територіях, де була радянська влада, "соціалістичного ідеалу" точно "за Марксом" і у відповідності до партійного гімну "Інтернаціонал" - "Весь мир насилья мы разрушим до основанья, а затем...", - прийняті ще до війни. 27 грудня 1917 р. був опублікований декрет про націоналізацію банків, а 5 лютого 1918 р. - про націоналізацію торгового флоту, тобто до початку громадянської війни, а останній (про усунення підприємств промисловості, що мають до 5-10 найманих робітників)- 29 листопада 1920 p., тобто вже після вигнання Врангеля з Криму.

Всі ці "комуністичні декрети" начебто доповнювали декрети Раднаркому про ліквідацію приватної власності у всіх її формах. Цю ж лінію продовжувала, фактично, ліквідацію Декрету про землю, прийняття якого в свій час забезпечило більшовикам підтримку солдатів і багатомільйонного селянства. Цей Декрет був замінений законом ВЦВК "Про соціалізацію землі" від 9 лютого 1918 р. Декрет зробив землю безгосподарною, оголосивши, що вона "переходить в користування всього трудового народу", а головне - нічого не говорив про форми землекористування, тоді як в "есерівському" декреті від 26 жовтня 1917 р. чітко вказувалося: "Форми користування землею повинні бути цілком вільними: подвірна, хутірська, общинна, артільна, як вирішено буде в окремих селищах...".

Суть цього замовчання розкрив другий земельний декрет ВЦВК від 14 лютого 1919 р. - "Про соціалістичне землевлаштування і про методи переходу до соціалістичного землеробства". Саме він і став через 10 років юридичною основою сталінської "суцільної колективізації", бо підкреслював: "Вся земля в межах РСФРР, в чиєму б користуванні вона не перебувала, вважається єдиним державним фондом", яким розпоряджаються не селяни, а уряд в особі Наркомзему.

Цей декрет націлював владу на перетворення всього сільського господарства в єдину агрофабрику. Центральною фігурою її ставав не селянин-одноосібник, а сільгоспробітник, якому заборонялось мати присадибну ділянку, худобу, птицю, навіть собак, зате було обіцяно 8-годинний робочий день...

Що собою являла нова, радянська влада? Постійно підсовуване людям гасло "Вся влада Радам!" не тільки безглузде, але й небезпечне. Незрозуміло, чому "вся" влада повинна належати Радам? Якщо нема розподілу влади на законодавчу, виконавчу й судову, то ми ризикуємо отримати нову диктатуру, новий культ особи. До речі, про диктатуру пролетаріату. Цікаво взагалі прослідкувати історію слова "пролетаріат". В ВРЕ (Велика радянська енциклопедія) дається пояснення, що "пролетарій" походить від латинського "пролетаріус", що означає представника неімущих станів громадян в стародавньому Римі, які не відбували на користь держави ніяких повинностей і складали, так би мовити, "дно" римського суспільства. Звичайно вони не займалися суспільно корисною працею. Жили в основному за рахунок подачок держави і багатих рабовласників, тобто були бродягами, забродами, на кшталт теперішніх наших бомжів. Ідея пролетаріату в теорії Маркса набула фундаментального значення, під нього він підганяв всю працюючу верству населення, починаючи від некваліфікованих робітників.

Схожі статті




Історія України - Кормич Л. І. - ПОЛІТИКА БІЛЬШОВИКІВ В УКРАЇНІ У 1919 Р. "ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ"

Предыдущая | Следующая