Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Процес відновлення УГКЦ

З 1987 року рух за відновлення греко-католицької церкви набуває організованого динамічного характеру. Створений Комітет захисту Української католицької церкви звертається до державних органів влади, зарубіжних релігійних центрів, зокрема до Ватикану, до міжнародних організацій, вимагаючи визнання існуючої Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Згодом, у 1987 - 1988 роках, відкрито заявила про себе ієрархія УГКЦ, обнародувавши ряд звернень до Президії Верховної Ради СРСР і папи римського Іоанна Павла П з проханням легалізувати УГКЦ.

На підтримку цих звернень організовується ряд масових акцій, щоб до проблеми легалізації греко-католицької церкви в Україні привернути увагу широкої громадськості в колишньому СРСР і за кордоном: поїздки груп духовенства і віруючих до Москви з метою пікетування й відправлення богослужіння в людних місцях. Ці та інші масові акції збіглися з підготовкою і відзначенням 1000-ліття введення християнства на Русі.

Слід врахувати ще й такі фактори, які сприяли процесові відновлення і легалізації греко-католицької церкви в Україні. З 1985 р. в умовах так званої перебудови і нового мислення, ініційованих М. Горбачовим, встановлюються більш-менш демократичні, гуманні відносини між державою й церквою. Розпочалася підготовка проекту Закону про свободу совісті й релігійні організації, який узгоджувався з міжнародними правовими актами з проблем прав людини і релігійних свобод. Почастішали контакти офіційних представників Ватикану і СРСР. Відбулася зустріч у Римі пали Іоанна Павла II і Президента СРСР М. Горбачова, що привело до встановлення дипломатичних відносин між СРСР і Апостольською Столицею. Усе це, звичайно, дало змогу поставити питання про легалізацію Української греко-католицької церкви та її реєстрацію на практичну основу. ЗО листопада 1988 р. Рада у справах релігій при Раді Міністрів УРСР зробила заяву про реєстрацію релігійних громад греко-католиків.

Після більш ніж 40-річної перерви греко-католицька церква офіційно відновила свої структури в західних областях України. За її даними, уже на 1 січня 1999 р. в Львівській області було 1424 греко-католицьких парафій, в Івано-Франківській - 647, в Тернопільській - 732, у Закарпатській області - 289 парафій. Греко-католицькі парафії утворюються і в інших областях України, на її сході й півдні, а також у Києві. Вищу ієрархію УГКЦ очолив кардинал-митрополит Мирослав Любачівський.

На початок 1999 р. УГКЦ мала 3212 релігійних громад (парафій), 76 монастирів, 10 духовних навчальних закладів, в яких навчалося до 2 тисяч майбутніх священиків, 27 періодичних видань. У складі УГКЦ є Львівська архієпархія, Івано-Франківська, Коломийська, Чернівецька, Тернопільська, Зборівська та Самбірсько-Дрогобицька єпархії.

У Закарпатській області є Мукачівська греко-католицька єпархія. Частина греко-католицьких приходів на чолі з єпископом Маргітичем прагне перебувати в єдності з УГКЦ. Лінія керівництва Мукачівської греко-католицької єпархії спрямована на статус суверенності й безпосереднє підпорядкування Апостольській Столиці. Дискусії й суперечності щодо підпорядкування Мукачівської греко-католицької єпархії спонукали Апостольську Столицю спеціально розглянути ситуацію в ній. Конгрегація східних церков вивчила це питання і доручила апостольському нунцію (послу) в Україні архієпископу Антоніо Франко довести її рішення до зацікавлених сторін. Враховуючи різноманітність традицій, обрядів і культур населення Закарпаття, внутрішньо-конфесійні труднощі, керівництво Ватикану звернулося до єпархіального єпископа Івана Семедія призначити помічних єпископів-синкелів Івана Маргітича для греко-католиків українського походження і Йосифа Головача - для тих, які не мають української ідентичності.

У 1996 р. утворено Києво-Вишгородський екзархат УГКЦ, якому папа римський доручив здійснювати духовну опіку над віруючими і парафіями цієї церкви в усій Україні поза західними її областями.

Відновилася структура традиційних чернечих орденів греко-католицької церкви. Серед них чоловічі ордени - василіани, редемптористи, студити; жіночі - василіанки, йосафатки, святого Вікентія, Пресвятої родини, сестри-служебниці та інші. Всі ордени мають спільне призначення - проводити широку місіонерську діяльність серед різноманітних груп населення. Проте вони відрізняються й певними функціональними особливостями.

Так, черниці ордену святого Вікентія (бельгійського походження) здебільшого працюють у сфері медицини сестрами милосердя, нянями. Студитки, йосафатки займаються релігійним вихованням дітей. Черниці ордену Пресвятої родини обслуговують хворих і людей похилого віку, редемптористи - місіонерською діяльністю і підготовкою кадрів для церкви.

Діє ряд греко-католицьких семінарій: Львівська, Івано-Франківська, Мукачівська та Василіанська, в яких навчається до двох тисяч семінаристів. Створені й активно діють світські релігійні організації - жіночі, молодіжні: Милосердя, Святого Володимира та ін.

Схожі статті




Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Процес відновлення УГКЦ

Предыдущая | Следующая