Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л. М. - Предмет історії держави і права

Грецьке слово "історія" означає розповідь, дослідження, оповідання про те, що було. У такому значенні воно вживається в російській мові, англійській (history), німецькій (historisch - історичний або Geschichte - минуле, те, що було) мовах. Це слово має щонайменше два значення.

1. Це те, що було, що вже прожито людством. Ця історія є незмінною. Вона відбулася, та ми не здатні ані переробити її, ані щось до неї додати або убавити; ми можемо лише краще чи гірше її знати.

2. Історією ми також називаємо науку про минуле. Якраз у цій історії все тече та змінюється. Ми пізнаємо нові факти, відкриваємо нові джерела, уточнюємо відомості, іноді діаметрально змінюємо наші оцінки та погляди на минуле. Історія-наука одночасно є і стародавньою, і молодою. З первісних часів люди прагнули знати та розуміти своє минуле, своє походження, своїх предків, шлях, який пройшов народ. Пам'ять про себе складала основу самоідентифікацїі народу, священну основу порядку. Предки обожнювалися, їх шанування перетворювалося на релігію, їх спосіб життя та вчинки (звичайно, ідеалізовані) ставали каноном поведінки поколінь, що жили. З появою писемності з'являються видатні історики, чиї праці та імена проходять крізь тисячоліття: Геродот (батько історії!), Плутарх, великий Сима Цянь, а також тисячі безвісних літописців-подвижників, які передали з покоління до покоління знання про людський шлях, що був пройдений ("да ведают потомки православных земли родной минувшую судьбу!"). Історичне значення та історична свідомість є дуже важливою основою всієї людської культури. Без історичної пам'яті, історичної самосвідомості жодний народ не є можливим як суб'єкт історії. Як уже було сказано, історична наука одночасно є і молодою. Тільки у XIX столітті було прочитано історію стародавніх Єгипту та Вавилону, відкрито Крито-Мікенську цивілізацію, тільки в XX столітті було буквально вирито з-під землі культури Мохенджодаро та Хараппи, відкрито історію Хетської держави, розшифровано рукописи майя. Багато сюжетів стародавньої історії залишається великими прогалинами: вчені шукають прабатьківщину індоєвропейців, намагаються визначити роль та місце Трипільської культури в історії народів Європи, зрозуміти написи етрусків, писемність Мінойської держави. Крім суто емпіричних досліджень, відновлення літопису людства, необхідно по-філософському осмислити кругообіг історії, побачити рух її "галактик", долю народів та людини, здатність людей керувати своїм майбутнім. Історія має справу з минулим. Але це далеко не антикварна холодна наука. Багато її стародавніх сюжетів та проблем є палюче гарячими, вони напряму пов'язані з розумінням сьогоднішніх подій. Багато з суто юриспрудентських проблем можна побачити лише в історичній перспективі та вирішити з позиції історизму.

Предмет історії держави і права

Предмет науки - це те, що вивчає наука. Державу як владну організацію вивчають політологія, філософія, теорія держави і права, державне, конституційне, адміністративне право. Усі окремі юридичні науки так чи інакше стикаються з феноменом держави, і тому вони, маючи кожна свій особливий предмет, тісно пов'язані одна з одною. Таким чином, теорія держави і права вивчає властивості та функції, притаманні всім державам без розрізнення країн, часів та цивілізацій, її предмет - загальні закони виникнення та розвитку держав. Звичайно, свої висновки теорія держави будує на аналізі та узагальненні конкретно-історичного матеріалу. Історія держави і права вивчає виникнення, розвиток конкретних національних держав (Єгипет, Індія, Китай та ін.). Історія держави і права у свою чергу оперує поняттями, "інструментами", які вона позичає у теорії держави і права, отже, ці дві науки доповнюють і збагачують одна одну. Теорія вивчає державу як інститут, а історія - як реалізацію цього інституту в конкретних національних державах. Але яку державу ми збираємося вивчати? Що стоїть за словом "держава"? Це позначає декілька понять. У старовину воно означало особисте володіння "государя", тобто господаря, і не більше нікого. Так, по меншій мірі розумів це слово Іван Грозний. В листі Андрію Курбському він писав (виправдовуючи свої розправи над боярами): "А государьства свои мы по-своему благомнению вольны управлять, а холопей своих мы и жаловать вольны, и казнить их вольны же". Для царя "государьства" - це його вотчина, що населена його ж холопами, до числа яких він відносить і селян, і дворян, і бояр. Інтуїтивно цар розумів, що існує ще "Щось", крім його "государьств". Це "Щось" злило його, він готовий був його винищити, він терзав його як хотів, але винищити не міг. Це "Щось" було Російською державою. Іван Грозний на відміну від своїх "государьств" називав її "Земщиною". Ще раніше, у часи Ігоря Святославича - героя "Слова о полку Ігоревім" - державу розуміли як "Землю": "О, Руська земле, ти вже за пагорбом!" У такому значенні часто вживається слово "держава": держава Росія, держава Україна, держава Франція тощо. В такому саме значенні розуміється "держава" у міжнародно-правових відносинах. Тут "держава" розуміється як цілісний суверенний суб'єкт, що уособлює разом і країну, і її народ, і політичну владу. Якщо Іван Грозний вважав, що Росія - це його власні "государьства", то у Петра 1 держава виступає вже як представник усієї нації. Перед полтавською битвою він, звертаючись до війська, закликав: "Пам'ятайте, що боретесь не за Петра, але за Державу Російську!" В усіх перелічених випадках держава виступає як цілісний суб'єкт, як країна, "Вітчизна".

Але є ще й інша "держава". її звернено усередину своєї країни, усередину суспільства, - це організована влада, що керує своїм народом. Це не "Фатерлянд", не "Земля Руська" і не "Рідна ненька" Україна. Це політична влада, влада, вістря якої звернено до свого народу, яка реально виступає як розгалужений державний апарат, що керує свої народом та реалізує себе в політико-правовій дихотомії "держава-народ". Ця дихотомія включає характер відносин між владою і народом, порядок формування влади, правовідносини між державою і народом, між державою і людиною, здатність суспільства контролювати свою державну владу. Це вже не "Батьківщина", не "Земля" і не "Вітчизна", - це піраміда влади, звернена до свого народу. Тут відносини між державою і народом постають як внутрішня проблема країни. Саме ця "внутрішня" держава становить предмет науки історії держави і права.

Сучасне суспільство являє собою систему, що все більше ускладнюється, потребує управління. Але управління суспільством здійснюється людьми цього ж суспільства, які утворюють особливу соціальну групу, корпорацію - державний апарат. Апарат влади складається з "людей", кожний з яких має свої життєві інтереси, що сплітаються в корпоративний інтерес класу чиновництва. Він може діяти в інтересах суспільства, але може діяти (і це трапляється нерідко) в корпоративних інтересах правлячого класу. В розпорядженні влади знаходяться необхідні, але небезпечні інститути: армія, поліція, спецслужби, карний апарат, в'язниці. Вони потрібні суспільству для його захисту та підтримання порядку, але вони можуть, як це неодноразово траплялося, бути обрушеними на суспільство, на мільйони людей в інтересах вузької купки політиків.

Ми вже говорили, що прожита людством історія - це випробувальний полігон, на якому перевіряються різноманітні типи, моделі, конструкції суспільства, його взаємовідносини з державною владою. За яких обставин суспільство зберігає контроль над владою, а за яких губить, коли та як виникають демократії, а коли - деспотії, всьому цьому може навчити тільки історія влади. Трапляється так, що люди будують республіку, демократію, "світле майбутнє", а по закінченні "будівництва" виявляється, що побудували в'язницю для самих себе. Трапляється так, що політична історія народу починається з республіки, а завершується імперією, деспотією. На знаменах усіх революцій було начертано: "Рівність, Братерство, Свобода!", але проходило небагато часу, і самі революціонери нещадно винищували один одного, а на зміну їх приходила деспотія. Так було в Стародавньому Римі, Китаї, Франції, Росії, Німеччині. Це і є історія держави і права. Вивчення всіх цих процесів становить практичну користь для поколінь, що живуть, а виявлення причинно-наслідкових зв'язків - завдання науки історії.

Історія держави і права вивчає також і юридичні проблеми, вводить до світу права як до цілісної системи, так і до окремих його галузей. В цьому розумінні історія держави і права є, мабуть, єдиною універсальною юридичною дисципліною. Вона вивчає як загальноправові процеси - генезу права, його історичні типи, різні правові школи (родини), романо-германське, англо-саксонське, мусульманське право тощо, так і особливості історії окремих галузей права. В цілому ж історія держави і права вводить нас до світу юриспруденції, підводить упритул до її вивчення.

Схожі статті




Історія держави і права зарубіжних країн - Маймескулов Л. М. - Предмет історії держави і права

Предыдущая | Следующая