Господарське право України - Несинова С. В. - 36.3. Державна політика з питань банкрутства

Державну політику щодо попередження банкрутства, забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності суб'єкта підприємництва або про визнання його банкрутом щодо державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, а також суб'єктів підприємництва інших форм власності у випадках, передбачених законом, здійснює орган державної влади з питань банкрутства.

Проведення державної політики у сфері банкрутства здійснює державний орган з питань банкрутства, який діє на підставі положення про нього. Таке положення було затверджено Указом Президента України "Про Міністерство економіки України" від 23.10.2000 р. № 1159, відповідно до якого на Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України було покладено повноваження державного органу з питань банкрутства.

Державний орган з питань банкрутства відповідно до ст. 2 Закону:

- сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

- пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, щодо яких порушено справу про банкрутство, та в інших випадках, передбачених цим Законом;

- організує систему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

- здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори);

- забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;

- здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;

- готує та подає на затвердження КМУ у встановленому порядку типові документи щодо здійснення процедур банкрутства;

- здійснює інші передбачені законодавством повноваження.

Для окремих категорій суб'єктів підприємництва законом можуть бути визначені особливості регулювання відносин, пов'язаних з банкрутством. Наприклад, процедури щодо неплатоспроможних боржників до державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають приватизації, застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виключення їх у встановленому порядку з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації. У випадках, передбачених законом, не застосовуються процедури банкрутства щодо комунальних підприємств, тобто положення ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не застосовуються до юридичних осіб-підприємців, що є об'єктами права комунальної власності, якщо стосовно їх виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийнято рішення з цього приводу.

Крім цього, ст. 5 Закону обумовлює спеціальні правила щодо застосування законодавства, що регулює провадження у справах про банкрутство, до окремих суб'єктів господарювання. Наприклад, щодо розгляду судом справи про визнання банку банкрутом це законодавство застосовується в частині, що не суперечить нормам ЗУ "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р.

При визнанні громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом до його заяви до господарського суду про порушення справи про банкрутство може додаватися план погашення його боргів, який повинен включати:

- строк його виконання;

- розмір суми, яка щомісячно залишається боржнику громадянину-підприємцю і членам його сім'ї на споживання.

У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на яке відповідно до цивільного процесуального законодавства України не може бути звернено стягнення. Угоди громадянина-підприємця, пов'язані з відчуженням або передачею іншим способом майна громадянина-підприємця заінтересованим особам протягом року до порушення провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані господарським судом недійсними за заявою кредиторів. Протягом п'яти років після визнання громадянина-підприємця банкрутом не може бути порушено провадження у справі про банкрутство за його заявою. У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом за заявою кредитора протягом п'яти років після завершення розрахунків з кредиторами такий громадянин-підприємець не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів.

За загальним правилом провадження у справах про банкрутство за участю кредиторів-нерезидентів регулюється ГК, зазначеним Законом, якщо інше не передбачено ратифікованими міжнародними договорами відповідно до ст. 9 Конституції України. Порядок виконання в Україні рішень судів іноземних держав у справах про банкрутство визначається відповідними міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, а за відсутності таких рішення судів іноземних держав у справах про банкрутство визнаються на території України відповідно до принципу взаємності, якщо інше не передбачено законом.

Схожі статті




Господарське право України - Несинова С. В. - 36.3. Державна політика з питань банкрутства

Предыдущая | Следующая