Фінанси України та сусідніх держав - Карлін М. І. - 2.3.1. Проблеми децентралізації бюджетних ресурсів у Російській Федерації

2.3.1. Проблеми децентралізації бюджетних ресурсів у Російській Федерації

За останнє десятиліття XX ст. рівень децентралізації бюджетних ресурсів змінювався в досить широких межах, однак у підсумку повернувся до вихідного показника 1990 р. При цьому частка територіальних бюджетів у доходах консолідованого бюджету країни зростала в періоди нарощування кризових процесів (1992-1993 рр. і 1996-1998 рр.), а за політичної і економічної стабілізації, яка відкривала можливості для проведення реформ (у тому числі в галузі міжбюджетних відносин (1994-1995 і 1999-2001 рр.), скорочувалась, що як мінімум свідчить про наявність у цих процесах загальних факторів.

Рівень децентралізації бюджетних ресурсів у Росії, який склався нині відповідає "середньому" показнику федеративних держав. Вища, ніж у Росії, децентралізація характерна для політично та економічно розвинутих і стабільних федерацій. Тому, на думку деяких вчених РФ, є підстави вважати, що для країн, які розвиваються, чи з перехідною економікою, включаючи Росію, децентралізація податкових доходів веде до високих економічних і політичних ризиків (або є індикатором несприятливої економічної і політичної ситуації). Так, у певних дослідженнях виявлена обернена статистична залежність між децентралізацією бюджетних ресурсів і макроекономічною стабільністю (або зусиллями, необхідними для її досягнення).

За ступенем міжрегіональних відмінностей у бюджетній забезпеченості Росія набагато випереджає розвинуті країни, що об'єктивно вимагає більшої централізації податкових доходів для наступного перерозподілу між регіонами. Однак за міжнародними вимірами обсяг фінансової допомоги субнаціональним бюджетам у Росії не такий уже і значний, при тому, що за останні три роки XX ст. він зріс стосовно ВВП приблизно в 1,5 раза. Поряд з загальним поліпшенням економічної ситуації це стало одним з факторів стабілізації територіальних бюджетів. Централізація в 1999-2001 рр. податкових доходів не призвела до погіршення фінансового стану найзабезпеченіших суб'єктів Російської Федерації, тоді як найменш забезпечені регіони в 2001 р. вперше за останні роки змогли вийти на бездефіцитні бюджети і досягти суттєвого скорочення накопиченої кредиторської заборгованості. Одним з найпоширеніших аргументів проти централізації бюджетних доходів, яка відбувалася на межі XX і XXI ст., є посилання на ст. 48 Бюджетного кодексу, який встановлює мінімальну частку бюджетів суб'єктів Федерації у податкових доходах консолідованого бюджету на рівні 60 %. Крім того, що дія цієї норми регулярно призупиняється щорічними законами про федеральний бюджет (це свідчить про її визнання як мінімум безпідставною), сама постановка питання про регулювання таких відносин випливає з традицій політичного торгу, становлячи характерну ознаку перехідного періоду. Для централізованої системи міжбюджетних відносин, як вважають окремі експерти, подібні норми ще не потрібні, тому що домовлятися немає кому, а для реально федеративної системи, в якій кожний рівень влади мав свої податкові повноваження і закріплені на довготривалій основі дохідні джерела, вони вже не потрібні, тому що домовлятися немає про що. До того ж в умовах украй нерівномірного розміщення податкового потенціалу (майже 40 % усіх податків збирається на території лише 10 суб'єктів Російської Федерації, де проживає трохи більше 10 % населення країни) від пропорції 50 на 50 виграють лише найзабезпеченіші регіони, тоді як переважна більшість суб'єктів Федерації і населення країни об'єктивно зацікавлені в інтенсивнішому вирівнюванні бюджетної забезпеченості, а, отже, у підвищенні частки федерального бюджету в податкових доходах.

Схожі статті




Фінанси України та сусідніх держав - Карлін М. І. - 2.3.1. Проблеми децентралізації бюджетних ресурсів у Російській Федерації

Предыдущая | Следующая