Фінанси підприємств - Aзаренкова Г. М. - 11.3. Санаційний аудит

Лід фінансовою кризою розуміють період розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини.

Фактори, які можуть викликати фінансову кризу на підприємстві, поділяються на зовнішні (які не залежать від діяльності підприємства) та внутрішні (які залежать від його діяльності).

До зовнішніх факторів належать: спад в економіці в цілому, інфляція, нестабільність господарського та податкового законодавства, а також фінансового та валютного ринків, посилення конкуренції в галузі, криза окремої галузі, політична нестабільність у країні чи в країнах - постачальниках сировини.

До внутрішніх факторів належать: брак чітко визначеної стратегії в розвитку підприємства; низький рівень організаційної структури, менеджменту, маркетингу та втрата ринків збуту, незадовільне використання виробничих ресурсів, утримання зайвих робочих місць.

Всі ці причини тісно взаємопов'язані. Типовими наслідками впливу вищеназваних причин на фінансово-господарський стан підприємства е:

- втрата клієнтів та покупців готової продукції;

- зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;

- підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

- збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понад-нормованих запасів;

- виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

- підвищення тиску на ціни і зменшення обсягів реалізації.

Види кризи:

1) стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і це призводить до незадовільної структури балансу);

2) криза прибутковості (коли збитки з'їдають власний капітал);

3) криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним).

Ці кризи взаємопов'язані і одна переходить в іншу, все більше ускладнюючи ситуацію (рис. 11.4).

Тому передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази кризи:

розвиток фінансової кризи на підприємстві

1) фаза, що безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

2) фаза, яка загрожує подальшій діяльності підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

3) кризовий стан, не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

11.3. Санаційний аудит

Рішення про проведення санації підприємства чи про його ліквідацію приймається на основі рішення санаційного аудиту.

Аудит - це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, повноти обліку і його відповідності чинному законодавству, а також формування висновків щодо реального фінансового стану підприємства.

Окремим напрямком діяльності аудиторських фірм є санаційний аудит, характерна риса якого та, що він здійснюється на підприємствах, котрі перебувають у фінансовій кризі. Мета його - оцінювання санаційної спроможності підприємства, що досягається шляхом вирішення таких завдань (рис. 11.5).

головні завдання санаційного аудиту

Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації (рис. 11.6).

замовники санаційного аудиту

Рис. 11.6. Замовники санаційного аудиту

Етапи та порядок проведення санаційного аудиту характеризуються відповідною структурно-логічною схемою (рис. 11.7).

Джерела інформації для проведення санаційного аудиту діляться на внутрішні (баланси підприємства, звіти про фінансові результати, звіти про фінансово-майновий стан підприємства, про інвентаризацію, звіт про рух основних фондів, амортизацію, дані про наявність грошових коштів на банківських рахунках, кадро-

етапи проведення санаційного аудиту

Вий склад підприємства, рівень заробітної плати та інше) та зовнішні (статистичні дані, що характеризують діяльність галузі в цілому, висновки незалежних експертів, нормативні документи, аналіз ринків збуту, фінансові плани та інші прогнозні розрахунки).

Складові санаційного аудиту:

1. Аудит фінансової сфери включає: оцінювання динаміки і структури валюти балансу, аналіз джерел власних коштів, аналіз структури дебіторської (кредиторської) заборгованості та структуру активів, аналіз формування та використання прибутку.

2. Важливим елементом санаційного аудиту є аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства та виявлення "слабких" місць у цій сфері, для чого проводиться така робота:

- вивчається загальна виробнича структура підприємства;

- оцінюється рівень існуючої технології виробництва;

- проводиться аналіз виробничих витрат;

- аналізується рух основних фондів та амортизаційних відрахувань;

- оцінюються показники праці.

Особлива увага приділяється аналізу витрат, що входять у собівартість продукції і не пов'язані з виробничою діяльністю. Аналізується також фактична наявність сировини, матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів, інших товарно-матеріальних цінностей, які не мають відношення до виробничого процесу. На цій основі розробляються рекомендації до їх подальшого використання, в т. ч. продажу.

3. Дослідження ситуації підприємства на ринку факторів виробництва та збуту готової продукції включає:

- визначення попиту на продукцію та його прогнозування;

- вивчення конкурентоспроможності товарів;

- забезпечення відповідності рівня якості товарів вимогам ринку;

- розробка концепції життєвого циклу товарів (на стадіях запровадження, зростання, зрілості та спаду);

- управління товарним асортиментом (розроблення нових видів, модифікація існуючих, зняття з виробництва застарілих моделей);

- розрахунок прогнозних обсягів виробництва та визначення номенклатури продукції;

- розширення інноваційної діяльності, спрямованої на розроблення нових продуктів із урахуванням ринкових вимог та стратегії підприємства.

Завершується санаційний аудит процесом загального оцінювання санаційної спроможності з наступним ухваленням рішення про доцільність санації чи ліквідації підприємства та складанням акта аудиторської перевірки. Він має бути не тільки достовірним, але й містити необхідне обгрунтування стосовно здійснення санації.

Є безліч методик оцінювання ймовірності фінансової кризи (чи банкрутства) підприємства, що відрізняються об'єктами спостереження, етапами проведення аналізу, масштабами дослідження, сукупністю показників, за допомогою яких здійснюють аналіз.

Незважаючи на численність підходів до прогнозування банкрутства, розглянутих у науковій літературі, нині в Україні немає повною мірою випробуваної на практиці моделі, яка дала б змогу кваліфіковано оцінити перспективний фінансовий стан підприємств.

Фактично будь-яку методику оцінки кредитоспроможності позичальника, аналізу інвестиційної привабливості підприємства можна вважати такою, що присвячена проблематиці прогнозування фінансової неспроможності. У разі високої ймовірності неплатоспроможності чи незадовільного фінансового стану підприємство вважають таким, якому загрожує фінансова криза та банкрутство.

З метою здійснення аналізу можна використовувати Методику проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій, затверджену наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 27 червня 1997 р. № 81; Методику інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій, затверджену наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій 23 лютого 1998 р. № 22; Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства й ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджені наказом Міністерства економіки України від 17 січня 2001 р. № 10; Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, схвалені наказом Міністерства фінансів України, Фонду державного майна України від 26 січня 2001 р. № 49/121; Порядок оцінювання фінансового стану бенефіціанта та визначення виду забезпечення для обслуговування і погашення позики, наданої за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України 1 квітня 2003 р. № 247.

Нині державні органи розробили документ, у якому, по суті, викладено новий підхід до методики діагностики банкрутства українських підприємств. Це Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства й ознак дій із приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, схвалені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 березня 2006 р. р. № 81.

Схожі статті




Фінанси підприємств - Aзаренкова Г. М. - 11.3. Санаційний аудит

Предыдущая | Следующая