Фінанси країн Європейського Союзу - Карлін М. І. - 21.2. Місцеві фінанси та міжбюджетні відносини

Згідно з Законом 1993 р. (та наступними доповненнями) проміжний рівень сектору державного управління складається з 10 районів (арвІсгНув), а базовий рівень налічує 56 місцевих урядів (з них 44 сільських та 12 міських).

Відповідно до Закону "Про управління у районах" (1995 р.) райони є територіальними органами державної адміністрації, тобто підпорядковані центральному уряду; ці органи не є виборними. Районні адміністрації не можуть безпосередньо впливати на муніципалітети.

Слід зазначити, що впродовж років незалежності згідно з дослідженнями доктора економічних наук С. Слухая відбувалося поступове зниження ролі субцентрального уряду в секторі державного управління. З одного боку, це відображало загальну тенденцію до скорочення частки держави у ВВП, а з іншого - перерозподіл видаткових завдань між державою та субцент-ральним урядом складався на користь першої. Порівняно з першими роками незалежності частка видатків місцевих урядів у ВВП скоротилася майже вдвічі; приблизно на 1/3 зменшилася їхня частка у видатках зведеного державного бюджету.

Функції субцентральних урядів у Литві охоплюють насамперед початкову та середню освіту, надання соціальних послуг та виплат, опікування закладами першої медичної допомоги, лікарнями та амбулаторіями, керування місцевими культурними закладами (музеї, бібліотеки тощо), надання комунальних послуг.

Найвагомішим завданням субцентрального уряду є освіта. Частка видатків на освіту в бюджетах місцевих урядів становила 51,1 % у 1998 р., на соціальне забезпечення та допомогу - 11,9, на економіку (насамперед комунальні послуги) - 18,9%.

Функції районних адміністрацій поширюються на надання послуг районного значення: управління освітніми та культурними установами районного значення, дорожнє господарство, сільське господарство.

Доходи місцевих урядів Литви складаються насамперед із прибуткового податку з громадян (ППГ), податків на землю, оренди державних земельних угідь, використання водоймищ для рибальства, податку на майно підприємств, гербового збору, податку на дарування та спадок. Окрім неподаткових доходів субцентральні уряди мають право на отримання загальних і цільових грантів, а також позик.

Згідно із законодавством усі податки є державними, тому місцеві уряди не мають права запроваджувати власні податки. До 1995 р. головним джерелом доходів були розщеплені податки (ПДВ, прибутковий податок з громадян та прибутковий податок з підприемств(ППП)), надходження від яких розподілялися за принципом походження, а нормативи встановлювалися індивідуально для кожного муніципалітету. За місцевими бюджетами були закріплені такі податки, як прибутковий з муніципальних підприємств, податки на майно. Шзніпге(1995 р.) було централізовано доходи від ПДВ, а з 1997 р. - прибутковий податок з підприємств.

Із прийняттям у 1997 р. Закону "Про доходи місцевих бюджетів" основним джерелом їх доходу став прибутковий податок з громадян (за відрахування внесків до Фонду обов'язкового медичного страхування), який був повністю закріплений за місцевими бюджетами (табл. 21.1). Слід зазначити, що закріп-ленняприбутковогоподаткузгромадяннеє остаточним, оскільки право встановлення нормативів розщеплення такого податку залишається за парламентом.

Таблиця 21.1. Структура доходів місцевих урядів Литви, %

Види ДОХОДІВ

1995

1996

1997

1998

1999

Податкові доходи

69,7

69,3

66,5

73,6

91,2

ППГ

49,7

52,5

51,7

65,1

83,1

ІЛЛІ

10,9

7,5

4,8

0,0

0,0

Податки на нерухомість

6,2

6,2

7,3

6,3

8,0

Бюджетні позики

0,4

0,1

-

-

-

Бюджетні гранти

26,8

22,5

28,8

-

4,1

Інші

3,1

8,1

4,7

26,4

4,5

Разом

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

З урахуванням того, що забезпеченіші муніципалітети мають робити від цього податку внески до фонду вирівнювання, він залишається регулюючим податком. Інші закріплені податки - на майно, гербовий збір та місцеві збори.

Закон "Про місцеві збори" дав змогу запровадити такі платежі на території юрисдикції місцевого уряду: збір за розкопування або огороджування територій громадського користування та обмеження транспортних потоків; збір за торгівлю в місцях громадського користування; рекламний збір; збір за паркування та в'їзд до охоронних зон. Ці збори належать до неподаткових доходів, їхня частка у доходах місцевих бюджетів є незначною - 4,6 % у 1999 р.

Як видно з даних у табл. 21.1, частка прибуткового податку з громадян у доходах місцевого уряду виявляє однозначну тенденцію до зростання: у 1999 р. порівняно з 1995 р. вона зросла трохи не вдвічі; характерним є також зростання частки податків на майно. Водночас частка прямих міжбюджетних трансфертів виявляє тенденцію до зниження - майже у шість разів за 1995-1999 рр.

Литва практикує досить розвинену систему податкових розщеплень. Головними розщепленими податками були прибутковий податок з громадян і ПДВ (до 1995 р.) та прибутковий податок з підприємств (з 1998 р. його було повністю централізовано), як зазначено в табл. 21,2.

Таблиця 21.2. Частка муніципалітетів Литви в окремих податках, %

Види податків

1992

1993

1994

1995

1996

ППГ

80

66

53

74

73

ППП

25

24

39

50

37

ПДВ

10

20

26

0

0

Разом розщеплені доходи

46

42

47

32

29

Із 1997 р. згідно із Законом "Про методологію формування доходів муніципальних бюджетів" було запроваджено фінансове вирівнювання за допомогою формульних трансфертів. Крім того, було передбачено надання цільових трансфертів

Муніципалітетам на: інвестиції відповідно до державних програм; компенсацію за реституцію будинків та квартир колишнім власникам; придбання житла для політичних в'язнів та вигнанців, які повертаються в Литву; житло. Отже, в цій системі відсутні цільові гранти, які б відображали національні пріоритети щодо видатків на місцевому рівні.

Трансфертний фонд поділяється на три частини, які розподіляються незалежно одна від одної: а) резерви на надзвичайні випадки; б) вирівнювання податкових доходів; в) вирівнювання видаткових потреб.

Щороку в Законі "Про державний бюджет Литви" затверджуються: частка трансфертного фонду, яка спрямовується на вирівнювання доходів і на вирівнювання видатків, величина фонду цільових трансфертів.

У 1999 р. частка загальних грантів у фонді прямих трансфертів становила 54,8 %, цільових - 45,2; частка капітальних грантів -11,5 %.

Щодо цільових грантів, то вони призначаються для таких цілей, як надання допомоги сім'ям з дітьми, фінансування паливних субсидій, виплату компенсацій за травми на виробництві. Пріоритетні напрями використання коштів цільових фондів визначаються щорічно. Капітальні гранти виділяються відповідно до державних інвестиційних програм.

Схожі статті




Фінанси країн Європейського Союзу - Карлін М. І. - 21.2. Місцеві фінанси та міжбюджетні відносини

Предыдущая | Следующая