Філософія родознавства - Черепанова С. О. - І. Франко про значення історичних матеріалів з ономастики
Першим серед українських письменників звернувся до історичних матеріалів з ономастики Іван Франко. Він зазначив, що особові назви виявляють національну самобутність культури і мають важливе значення для творчості етнографа, історика, філолога (Франко, 1906).
Цікаві дослідження у галузі ономастики й антропоніміки здійснили Л. Масенко, Л. Скрипник, Н. Дзятківська, Г. Півторак, Ю. Редько, П. Чучка.
Ім'я персоніфікує людину. Ім'янаречення (надання імені) кожного народу грунтується на глибоких культурних традиціях.
Цікаво, що в етрусків вже у III ст. до н. е. набули поширення власні імена.
У греків ім'я новонародженим надавали на десятий день. Греки мали лише власні імена, а оскільки імена повторювалися, то до імені сина часто додавалося ім'я батька. Семантику імені визначали давні ідеали слави, війни, сили. Вважалося за доцільне передавати у спадок ім'я або його складову частину. Часто внука називали іменем діда (наприклад, батька і сина Перикла звали Ксантипп). До жіночих імен додавали ім'я батька або чоловіка.
Раби мали одне ім'я, внутрішня форма якого засвідчувала їхнє невільне походження і стан. У Давньому Римі раб виконував функції номенклатора, тобто повідомляв господаря про прибуття гостей, називаючи імена всіх, хто входив до помешкання.
Кожен римлянин у ранню епоху мав два, а згодом і три імені: власне ім'я, родове ім'я і спадкове прізвисько. Кількість власних імен була обмежена, всього використовувалось 19 імен. Імена записувались скорочено: Арріиз - Аппій - Арр.; Publius - Публій - Р.; - Тиберій - Ті (b). У римлянок також не було особистих імен (донька Тулія мала таке саме ім'я - Тулія).
Римський письменник Гай Светоній Транквілл (бл. 70- 140) підготував життєпис 12 перших імператорів - від Цезаря до Доміціана. За його повідомленням, у патриціанському роді Клавдіїв давалися різні імена та прізвиська, але ім'я Луцій було заборонено за загальною згодою, оскільки з двох, хто носив ці імена, один був звинувачений у пограбуванні, інший - у вбивстві.
Римська структура найменування "особисте ім'я - родове (фамільне) ім'я" поширилась у Нові часи з-поміж більшості народів.
Знатні особи, зокрема у період Відродження в Італії, мали кілька імен. Наприклад, на відомій картині Леонардо до Вінчі "Портрет Мони Лізи" ("Джоконда", бл. 1503. Лувр, Париж) зображено представницю шляхетного роду, дружину Франческо дель Джокондо. її ім'я - Ліза ді Антоніо Марія ді Нольдо Герардіні.
Цікаво, що у китайців побутує зміна імені відповідно до досягнення певного віку: молочне, шкільне, шлюбне, службове.
На Балканах подекуди при наданні імені використовували назви тварин. Наприклад, від назви "вовк" походять імена: Вук - Вука - Вольф; Адольф (благородний вовк), Рудольф (червоний вовк).
Яскрава фольклорність характеризує імена народів Півночі. Кожне ім'я символізує певний образ і водночас засвідчує характер людини. Вважається, що вдало підібране ім'я дитини визначатиме її життєвий шлях. Наприклад, побутували жіночі імена: Гарпані (евенське) - "Промінь сонця", Ярхадана (юкогірське) - "Голуба річка", Юкогірів налічується близько 800 осіб, це одна з малочислених народностей Півночі. їхньою характерологічною рисою вважається усміхненість. "Французами Півночі" називають тунгусів за їх художній смак, прагнення вишукано оздоблювати вбрання.
Характерні складники українських імен.
Українська етнопедагогіка звертає увагу на етико-моральні характеристики імені. "Добре ім'я - найкраще багатство", - стверджує народна мудрість. Відповідне смислове трактування імені властиве японським прислів'ям: "Сокіл шанує свої крила, а людина ім'я"; "Тигр помре - залишиться шкіра, людина помре - залишиться ім'я".
Ім'янаречення належить до найдавніших народних звичаїв. Ім'я дитини, яке відповідає народним звичаям і традиціям, зберігає історичну і родову пам'ять народу.
Народна пам'ять фіксує давні назви. Згідно з етнографічними та лінгвістичними джерелами, ім'я Либідь вважається кіммерійським (VII ст. до н. е.) і складається з двох слів "ала" ("жінка") і "ба" - "дитя"; Алаба означає "жінка-дитя", тобто "дівиця". Історично ім'я Алаба трансформувалося у Либідь. Цю гіпотезу підтверджує народна пам'ять. Так, у гирлі р. Либеді є Дівич-гора, ще вона зветься Либідь-гора, або Лиса гора. У період язичництва на Лисій горі відбувалися поганські свята - купальські "соботки" на честь Купали (Кубелі, Кибели) та бога Неба (Див, Дій). Навпроти Дівич-гори розташовані Бусова гора та Бусове поле, де 375 р. готи розіп'яли вождя антів - Буса і 70 старійшин. Ім'я Либідь, згідно з фольклорними і лінгвістичними джерелами, узагальнює певні ніжні риси, доброту (Знойко, 1989).
За українськими фольклорними джерелами, нав'я (русалки, мавки, потерчата) не можуть померти, оскільки вони не хрещені. В язичницькі часи домінує ініціація - обряд, пов'язаний з присвоєнням імені. Отже, "душа", або життєва сила, асоціюється з іменем. Після ініціації та отримання імені людина ставала повноправним членом суспільства. Звичай ім'янаречення поширився у різних варіантах. На Київщині та Волинському Поліссі побутувала його найдавніша форма - вибір імені бабою-повитухою до хрещення дитини; на Полтавщині ім'я вибирала баба разом із кумами; на Наддніпрянщині та Півдні в обряді ім'янаречення брали участь тільки куми. Елементом родильного обряду було промовляння імені дитини "в шапочку". Коли з певних причин немовля не могли понести до священика, то посилали кумів і родичів, які просили його прочитати молитви та проговорити ім'я новонародженому "в шапочку". Тоді шапочку міцно зав'язували, "щоб не вилетіло ім'я", приносили додому і одягали на голову дитини. За дослідженнями М. Костомарова, у давнину зазвичай дитині давали кілька імен. Потаємне ім'я знав лише той, хто його мав, а також близькі. Робилося це для того, щоби зла людина не могла нашкодити. У більшості населення давньої України побутували два-три імені, проте прізвищ тоді не було (Войтович, 2005).
Схожі статті
-
Універсальною ознакою культури спілкування є толерантність (лат. іоіегапв - терплячий). Проблема толерантності виникла ще в античні часи, коли люди з...
-
Філософія родознавства - Черепанова С. О. - Імена як духовні форми культури (П. Флоренський)
До проблеми ономатології П. Флоренський (1882-1937) звернувся у праці "Імена". Вчений наголошував, що самосвідомість людства визнає імена як духовні...
-
Філософія родознавства - Черепанова С. О. - Філософський аналіз імені, річ та ім'я (О. Лосєв)
4.1. Українські імена і прізвища 4.2. Соціалізація поколінь. Повноліття 4.1. Українські імена і прізвища Філософський аналіз імені, річ та ім'я (О....
-
Філософія родознавства - Черепанова С. О. - 4.1. Українські імена і прізвища
4.1. Українські імена і прізвища 4.2. Соціалізація поколінь. Повноліття 4.1. Українські імена і прізвища Філософський аналіз імені, річ та ім'я (О....
-
Філософія родознавства - Черепанова С. О. - Розділ 4. ФОРМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ТА РОДОВОЇ ПАМ'ЯТІ
4.1. Українські імена і прізвища 4.2. Соціалізація поколінь. Повноліття 4.1. Українські імена і прізвища Філософський аналіз імені, річ та ім'я (О....
-
В українській родильній обрядовості традиційно побутують давні вірування і символіка, яким надається магічний смисл. Родильну обрядовість зазвичай...
-
З-поміж слов'янських божеств Род вважається особливо загадковим. Культ Рода у дослідженнях слов'янського язичництва часто замовчувався або зображувався...
-
Філософія родознавства - Черепанова С. О. - Виховне значення природи
За народною педагогікою, Пестування - ранній період розвитку дитини, пов'язаний із широким використанням примовок тощо. Слово "пестун" вміщує Остромирове...
-
Сформоване людське суспільство функціонує як сукупність багатьох етносів (грец. ε - народ). До наук про народ належать етнографія (грец. ε - народ і...
-
Цікаве тлумачення композиції Збруцького ідола запропонував В. Рибаков. На його думку, тут зображено, принаймні, чотири давньослов'янські божества: Мокош,...
-
Філософія родознавства - Черепанова С. О. - Композиція Збруцького ідола (Б. Рибаков)
Цікаве тлумачення композиції Збруцького ідола запропонував В. Рибаков. На його думку, тут зображено, принаймні, чотири давньослов'янські божества: Мокош,...
-
У давньому мистецтві з'явилося зображення "чаклуна" (Кам'яна Могила - Україна, печера "Трьох братів" - Франція). Зображення "чаклуна" у Кам'яній Могилі...
-
Філософія родознавства - Черепанова С. О. - 1.1. Рід - покоління у соціокультурній традиції
1.1. Рід - покоління у соціокультурній традиції 1.2. Соціум як культуротворчість 1.1. Рід - покоління у соціокультурній традиції Поняття "міф" і...
-
Філософія родознавства - Черепанова С. О. - Основні категорії міфів
1.1. Рід - покоління у соціокультурній традиції 1.2. Соціум як культуротворчість 1.1. Рід - покоління у соціокультурній традиції Поняття "міф" і...
-
Філософія родознавства - Черепанова С. О. - Християнство у розвитку Київської Русі
Русь прийняла хрещення від Візантії, що якісно змінило політичний, соціальний, культурний розвиток давньоруського соціуму. Прийняття християнства в його...
-
Філософія родознавства - Черепанова С. О. - Чинники культурності українського народу (Д. Антонович)
Різновиди життя, властиві соціуму. Соціум функціонує і трансформується відповідно до історичних, економічних, культурних умов суспільного розвитку....
-
Філософія родознавства - Черепанова С. О. - Різновиди життя, властиві соціуму
Різновиди життя, властиві соціуму. Соціум функціонує і трансформується відповідно до історичних, економічних, культурних умов суспільного розвитку....
-
Філософія родознавства - Черепанова С. О. - Прикмети, погода та господарська діяльність
Прислів'я і приказки відображають тісний зв'язок між явищами природи і погодою, що засвідчує спостережливість наших предків. Науковий аналіз поетики...
-
Філософія родознавства - Черепанова С. О. - 1.2. Соціум як культуротворчість
Різновиди життя, властиві соціуму. Соціум функціонує і трансформується відповідно до історичних, економічних, культурних умов суспільного розвитку....
-
Національний характер - комплексна проблема, яка вимагає міждисциплінарних досліджень, поєднання філософського аналізу і досягнень соціології,...
-
Філософія родознавства - Черепанова С. О. - Знакові особливості української культури
У етнографії (соціології та соціальній психології) використовується поняття етноцентризм (грец. ethnos - народ і лат. centrum - центр), яке характеризує...
-
Філософія родознавства - Черепанова С. О. - Етнічні стереотипи
У етнографії (соціології та соціальній психології) використовується поняття етноцентризм (грец. ethnos - народ і лат. centrum - центр), яке характеризує...
-
Філософія родознавства - Черепанова С. О. - Поняття "етноцентризм"
У етнографії (соціології та соціальній психології) використовується поняття етноцентризм (грец. ethnos - народ і лат. centrum - центр), яке характеризує...
-
Філософія родознавства - Черепанова С. О. - Поняття "міф" і "міфологія"
1.1. Рід - покоління у соціокультурній традиції 1.2. Соціум як культуротворчість 1.1. Рід - покоління у соціокультурній традиції Поняття "міф" і...
-
У сучасних наукових дослідженнях простежується увага до філософського аналізу смислу життя і смерті у зв'язку з ментальністю та характером культури....
-
Філософія родознавства - Черепанова С. О. - Смерть і безсмертя у християнстві (інших релігіях)
Унікальна художня пам'ятка - "Слово о полку Ігоревім", де йдеться про нещасливий похід проти половців чотирьох князів Сіверщини: Ігоря, Всеволода,...
-
Філософія родознавства - Черепанова С. О. - Плач Ярославни ("Слово о полку Ігоревім")
Унікальна художня пам'ятка - "Слово о полку Ігоревім", де йдеться про нещасливий похід проти половців чотирьох князів Сіверщини: Ігоря, Всеволода,...
-
"Сімейний кодекс України" (2004) законодавчо забезпечує права дитини на належне батьківське виховання (ст. 152); визначає підстави позбавлення і...
-
Необхідними передумовами народження здорової дитини є здоровий спосіб життя батьків, передусім вагітної жінки, а головне - психологічно-позитивне...
-
Філософія родознавства - Черепанова С. О. - Передумови народження здорової дитини
Необхідними передумовами народження здорової дитини є здоровий спосіб життя батьків, передусім вагітної жінки, а головне - психологічно-позитивне...
Філософія родознавства - Черепанова С. О. - І. Франко про значення історичних матеріалів з ономастики