Філософія - Подольська Є. А. - Філософія - інтегральний вид знання

Виявлення специфіки філософського знання передбачає дослідження різних форм опанування дійсності людиною. Крім практичного ставлення до дійсності, в межах якого людина домагається користі, існують інші нормуючі сприймання людиною світу засоби опанування дійсності, які зафіксовані у вигляді відповідних форм суспільної свідомості. Кожна з цих форм має певний набір категорій: у науці це перш за все істина, у релігії - віра, у політичній ідеології - влада, у праві - справедливість, у мистецтві - прекрасне, у моралі - добро, у філософії ж - мудрість.

Філософське знання - це Знання "єдиного в усьому", воно відрізняється від знання окремих речей. Філософія характеризується тим, що в її межах усвідомлюються ті засоби, завдяки яким людина опановує світ, і специфіка її врешті-решт зводиться до того, що спрямованість до дослідження свідомості, тобто рефлексія стає для неї основним змістом і метою. У цьому розумінні філософське опанування дійсності виявляється у здійсненні рефлексії суспільством відносно свого буття, що у багато чому охоплюється поняттям мудрості.

Що ж складає Специфіку наукового і філософського мислення?

- Насамперед, наукове мислення предметне, вбудоване в чіткі рамки предмету даної науки. Філософське ж мислення здійснюється на основі зіставлень, порівнянь, переходів з однієї предметної галузі до другої.

- Наукове мислення здійснюється в межах норм конкретної науки. Воно чітко запрограмоване правилами наукового дослідження (правилами роботи в оперативних системах математики, правилами поводження з різного виду символікою, моделями, картами, кресленнями і т. ін.). Філософське ж мислення підкорене правилам логіки і здорового глузду, тобто запрограмоване не так чітко, як наукове.

- Наукове мислення здійснюється на базі наукових понять, філософське ж - на базі філософських категорій, які не настільки чіткі, як наукові. Саме ця нечіткість філософських категорій дозволяє з їх допомогою визначити напрямки наукового пошуку у тих ситуаціях, де наукові поняття не спрацьовують.

- Філософське мислення пов'язане з цілеспрямуванням і формуванням цінностей, наукове ж реалізує вже поставлене завдання, мету або систему цінностей. Наука відповідає на питання: Чому?, а філософія - на питання: Для чого, з якою метою?

- Наукове мислення відволікається від будь-яких проявів, які характеризують ставлення людини до світу. У межах науки дійсність береться у формі об'єкта. Філософське ж мислення рефлексивне, воно звернене не тільки до об'єкта, але й до процесу його вивчення. Рефлексія - специфічне явище у сфері духовного опанування людиною світу, яке не співпадає з пізнанням. Предмет рефлексії - відношення внутрішнього світу до зовнішнього.

- Філософія і наука подібні за своїми структурами і розрізняються за своїми предметами і функціями. І філософське, і наукове знання складаються з елементів (суджень, умовиводів, понять, принципів, законів, гіпотез тощо), які організовані в систему, котра підкоряється законам логіки і складає певний теоретично зконструйований світ; і в цьому розумінні філософія виступає як наука.

- Однак, якщо предметом науки є об'єкт, який розглядається як природно-історичний феномен, то предметом філософського дослідження є теоретична модель відношення людини до світу і світу до людини. Філософія у всіх випадках виступає як рефлексивна система, котра включає предмет дослідження двічі - як дослідника і як елемент філософського аналізу.

У філософії як типі світогляду світ представлений цілісно, виявлено місце людини, її інтереси, переконання, ціннісні орієнтації. Наукова структура не робить філософський світогляд наукою, тому за предметом дослідження філософія не є наукою.

- Філософія і наука подібні намаганням до вірогідності, до раціонального пояснення світу. Але якщо в науці це асоціюється з устремлінням до істини, то у філософії вірогідність доповнюється елементами переконання. Інакше кажучи, у філософії є злитість знання з переконаннями. Цим обумовлюється те, що ідеологічний момент у ній виявляється сильніше, ніж у науці.

- Закони науки дають можливість прогнозувати, як буде розвиватися об'єкт. На засадах філософських принципів можна прогнозувати лише шляхи, засоби вивчення досліджуваного явища. Ця обставина вказує на різницю між філософією і наукою і в той же час на їх тісний взаємозв'язок. Наука не може успішно розвиватися без філософії, яка виступає у функціях попередньої асиміляції невідомого, методології і світогляду.

- Пізнання завжди порівнюється з практичною та цінніснооцінковою діяльністю. Пізнання - це діяльність по отриманню, збереженню, переробці та систематизації усвідомлених конкретно-почуттєвих понятійних образів дійсності. Знання ж - це результат пізнання. Та або інша система знання вважається науковою, якщо вона відповідає певним критеріям. Для міфологічного та релігійного знання характерна віра в надприроднє, але така віра відсутня в науці.

Критеріями науковості Є:

- об'єктивність, адже наукове знання пов'язане з розкриттям природних об'єктів, що взяті "самі по собі", без урахування інтересів індивіда, без привнесення в них чогось суб'єктивного та надприроднього;

- раціональність, тому що способом досягнення істини є критичність та раціональні принципи пізнання;

- есенціалістська спрямованість, тобто націленість на відтворення сутності, закономірностей об'єкта;

- системність знання, що означає впорядкованість за системними принципами, впорядкованість у формі теорії та розгорнутого теоретичного поняття;

- перевірка, що включає і наукове спостереження, і практику, і випробовування логікою.

Усі названі критерії науковості можуть бути застосовані до частини змісту філософського знання, особливо до онтології, гносеології та методології наукового пізнання, що можна виявити фактично у всіх філософських системах, що мають відповідну проблематику. З цього можна зробити висновок, що філософія входить до складу наукової сфери знання частиною свого змісту і в цьому відношенні філософія є наука, Вид наукового знання. її предметна специфіка як виду наукового знання - в узагальненості інформації з точки зору основного питання світогляду про взаємовідносини людини та світу.

У такому розумінні філософія є природничою наукою, частково вона входить до комплексу природничих дисциплін. У той же час філософія вивчає також і суспільство, а в ньому - співвідношення суспільної свідомості та соціального буття, специфіку соціального пізнання та ін. Філософія тісно пов'язана з конкретними суспільними науками (правознавством, економічною наукою, політологією тощо), узагальнюючи під певним кутом зору дані цих наук. Предметно-змістовне взаємопроникнення філософії та суспільних наук дозволяє вважати філософію також і значущою частиною суспільствознавства.

Коли ж ми маємо справу з суспільствознавчою стороною філософії, то тут ми з необхідністю торкаємося питання про її позанауковий характер, про її зв'язок з ідеологією. Ідеологія визначається як відображення суспільного буття крізь призму соціально-групових та класових інтересів. Головний принцип ідеології - не принцип об'єктивності, як в природничих науках, а принцип партійності в розумінні визначеності соціальної позиції суб'єкта, адже в зміст ідеології входить система політичних ідей та програма практичних дій. Оскільки філософія виявляється пов'язаною з ідеологією, то в її змісті є ідеологічна сторона, а філософію можна вважати в даному аспекті такою, що має певне відношення до ідеології.

Філософія прагне до наукового пізнання світу і в той же час до максимального виявлення інтересів суб'єкта. У взаємодії цих двох тенденцій в історії філософії нерідко одна з них витісняла іншу, однак ця обставина не відміняє ні спрямованості філософії на досягнення істини, ні можливостей повного або часткового співпадання цієї спрямованості з інтересами соціального суб'єкта.

У змісті філософського знання можна вичленити також частини або сторони, що відносяться до гуманітарних наук, об'єктом яких є індивід, а точніше духовний, внутрішній світ та пов'язані з ним світ людських взаємовідносин та світ духовної культури суспільства. До гуманітарних наук відносяться психологія (психологія особистості, психологія емоцій, соціальна психологія), громадянська історія, літературознавство, лінгвістика та інші науки, що дозволяють проникнути у внутрішній духовний світ людини завдяки розумінню, завдяки тексту.

У силу зверненості до індивідуальності філософія виступає як гуманітарне знання, адже філософська рефлексія завжди прагне діалектично проникнути у смисл діалогічного відношення, намагається в ході інтерпретації розуміти, вивести на раціональний рівень.

Філософії як виду знання притаманні також риси, характерні для художнього освоєння дійсності, тобто для мистецтва. Мистецтво - образне освоєння дійсності, де превалює індивідуальне, одиничне в конкретних, живих образах. Мистецтво спрямоване на осягнення естетичного в самій дійсності. А філософська картина світу містить в собі також емоційне відношення до світу, його оцінку з точки зору доль індивіда та людства. Філософські праці нерідко набували форми художніх творів (наприклад, у Платона, Ф. Ніцше, А. Камю), а багато видатних поетів та письменників (О. С. Пушкін, Ф. М. Достоєвський, Л. М. Толстой) були філософами-мислителями.

Важливою стороною філософського пізнання є також його трансцендуючий характер. "Трансцендентний" (лат. Transcendent - переступати) - тлумачиться як той, що виходить за межі можливого (не тільки індивідуально і в теперішній час) досвіду, що виходить за межі людської свідомості. Цьому поняттю протилежне "іманентне". Трансцендування як метод осягнення чогось, як "вихід за межі" пов'язане з самозаглибленням, з наявністю певного "таїнства", "неосяжності для розуму", і в цьому розумінні, надлюдяності, осяжності трансраціонально. Інакше кажучи, трансцендування хоча і не дає визначеного і точного знання як наукова раціональність, воно здатне все ж уловити деякі глибинні властивості буття. Заглиблюючись у себе, людина через себе осягає світ в його першооснові, а заглиблюючись в цю першооснову, осягає все більше самого себе. Така медитація являє собою розумову дію, що спрямована на приведення психіки людини в стан заглибленої зосередженості. В психологічному аспекті медитація передбачає усунення крайніх емоційних проявів та значне пониження реактивності.

Трансцендування тісно пов'язане і з містикою, що тлумачиться як щось загадкове, незрозуміле, нез'ясоване. Оскільки філософствування доходить до меж неосяжного та до уявлень про першооснову світу, воно не може не торкатися сфери надприродного. Результатом філософського трансцендування з включеними в нього елементами - медитацією та містикою - є Філософська віра як психологічна установка індивіда, що сприймає щось необгрунтоване належним чином за реально існуюче.

Зміст філософського знання включає в себе також установку здорового глузду з його орієнтацією на пізнання найближчих причин явищ, їх пізнання та використання в повсякденній практиці. Саме в повсякденному житті, в його глибинах відбувається кристалізація того дорогоцінного феномену соборного людського життя, який являє собою "мудрість". Вона тлумачиться як глибокий розум, що спирається на життєвий досвід; це поєднання істини та блага, це життєва правда, це злиття любові та істини, вищого стану розумового та морального удосконалення.

Таким чином, філософське знання має суттєві ознаки, що притаманні:

1) природничонауковим знанням;

2) ідеологічним знанням (суспільним наукам);

3) гуманітарним знанням;

4) художнім знанням;

5) трансцендуючому осягненню (релігії, містиці) та

6) повсякденним знанням людей.

У філософському знанні всі види знань представлені як сторони, іпостасі, компоненти його внутрішнього змісту. Вони внутрішньо взаємопов'язані між собою, причому настільки, що виявляються злитими, неподільними. Отже, Філософське знання Є комплексний, інтегруючий вид знання, де інтегральність виявляється єдністю, що не виключає превалювання в ньому якогось об'єднуючого першопочатку; таким є, напевно, його раціоналістичність.



Схожі статті




Філософія - Подольська Є. А. - Філософія - інтегральний вид знання

Предыдущая | Следующая