Філософія - Осічнюк Ю. В. - Діалектика історичного процесу

Вирішення питання про загальну структуру (про те, як світ влаштований: він єдине ціле чи сукупність не взаємозв'язаних і не перехідних одне в одне явищ, процесів) і про стан (у русі, розвитку чи в стані спокою), у якому система "людина - світ" перебуває, має важливе значення для розкриття специфіки суспільства як безпосереднього світу буття людини.

У життєдіяльності суспільства знаходять свій прояв і принцип загального зв'язку і принцип розвитку, усі категорії і закони діалектики. Але в даному випадку йдеться не про те, як в історичному процесі виявляються окремі форми загальних зв'язків (причина і наслідок, необхідність і випадковість, сутність і явище тощо) і закони діалектики, а про те, як ці загальні зв'язки і закони обумовлюють спрямованість поступального розвитку суспільства. Іншими словами, важливим є не аналіз самих загальних зв'язків і законів з точки зору особливостей їх прояву в розвитку суспільства, а розкриття на основі знання цих загальних зв'язків і законів сутності історичного процесу, джерела, рушійних сил і критеріїв суспільного розвитку.

Звичайно, при аналізі сутності й особливостей історичного процесу завжди враховується специфіка проявів загальних зв'язків і законів діалектики. Жодне складне явище суспільного життя не можна зрозуміти без розкриття причин його виникнення, його сутності й особливостей прояву, взаємозв'язку необхідності і випадковості, змісту і форми тощо. Точно так же ми не можемо не враховувати специфіки дії основних законів діалектики. Так, закон єдності і взаємодії протилежностей виявляється в системі суперечностей, розв'язання, відтворення яких і народження нових постає як джерело саморуху, саморозвитку суспільства. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін виявляється в єдності переривчастості і безперервності, у якому розвиток виявляється як процес перетворення кількісних змін в якісні. Закон заперечення заперечення знаходить свій прояв насамперед у спадкоємності, яка розкриває поступальність і спрямованість історичного процесу. Ці закони, як різні сторони єдиного процесу, зумовлюють прогресивний розвиток суспільства. Тому їх не слід відокремлювати один від одного, тим більше - протиставляти. Але при розкритті специфіки історичного процесу головну увагу варто приділяти не самим законам і загальним зв'язкам, а результатам їх дії. Особливо важливим тут є врахування того, що суспільство - це особливий феномен, який якісно відрізняється від неживої природи, від рослинного і тваринного світу.

Виникнення суспільства означало, що вихід людини з тваринного світу ознаменувався становленням якісно нових особливостей діалектичного процесу розвитку. Ця новизна полягає насамперед у тому, що, якщо в природі об'єктивні закономірності діють стихійно, то в суспільстві об'єктивний хід історії здійснюється через свідому, цілепокладальну діяльність людей. Причому усвідомлення людиною свого відношення до світу, визначення цілей виступають не тільки як результат історичного розвитку суспільства, але і як його передумова. Тому питання про те, що є первинним, а що - вторинним (матеріальне чи духовне начало) має сенс тільки в плані аналізу процесу виникнення, становлення людини, загальної логіки буття. У реальному житті вони постійно міняються місцями, і це питання стає нерозв'язним при розгляді конкретних ситуацій. Але це не означає, що суспільне життя втрачає свій закономірний характер.

Абсолютизація об'єктивно закономірного і свідомого, вольового в життєдіяльності суспільства привела до виникнення двох основних концепцій: фаталізму і волюнтаризму. Фаталізм базується на визнанні того, що визначальним фактором в історії виступають зовнішні, які існують і діють поза і незалежно від людини, сили (стихійні сили природи, клімат, Бог), а також сили, закладені в самій людині, але не підвладні її волі, сили підсвідомості, чи сили, закладені в самій біологічній природі людини, які виявляються в перевазі одних рас над іншими. Волюнтаризм виходить з визнання здатності людини виробляти цілі, приймати рішення і діяти, творити свою історію згідно зі своєю волею, не зважаючи на дію об'єктивних законів розвитку.

Але відомо, що будь-яка однобічність у підході до аналізу й оцінки дійсності загрожує відходом від істини, загрозою впасти в оману. Тому для розкриття сутності історичного процесу необхідно виходити насамперед з комплексного аналізу діалектики суспільного життя, але аналізу не просто емпіричної даності в її абсолютній невичерпності, а прагнути до розкриття глибинних процесів, які зумовлюють усе різноманіття життя. Загальною основою розкриття логіки історичного процесу є розкриття сутності людини. Саме сутність людини, що сама не залишається незмінною, а увесь час перебуває в становленні і розвитку, є субстанціальною основою для осмислення загальної логіки, сутності процесу історичного розвитку суспільства. Це означає, що історичний процес виступає як безупинне становлення людини, у ході якого відбувається посилення панування людини над природою (над зовнішньою і над своєю власною), над самою собою, неухильний і безмежний розвиток її творчих здібностей.

Особливості становлення людини становлять особливості і фактори забезпечення життєдіяльності суспільства як складної, відкритої, самоорганізованої і самоврядної системи. Тому можна сказати, що суспільний розвиток - це процес безупинного становлення і розвитку людської сутності, який виступає як процес неухильного удосконалювання самої життєдіяльності, здібностей людей забезпечувати необхідні умови свого існування, функціонування і розвитку. Важливо зазначити, однак, що сутність людини існує не сама по собі - вона виявляється у всім різноманітті суспільних зв'язків і відносин. Ця сукупність відносин виступає, з одного боку, як суспільство (людина в її суспільних відносинах), конкретно-історичними формами якого є: суспільно-економічна формація, цивілізація, культура, людство, а з другого - як особи (людина конкретної історичної епохи і конкретних суспільних відносин), носієм характеристик якої виступає соціальний індивід. Суспільство й особа суть дві сторони людської дійсності, прояву і функціонування сутності людини, які перебувають в діалектичній єдності. Це означає, що суспільство - це специфічна організація життєдіяльності людей, це соціальний організм, система відносин, яка пов'язує людей у єдине ціле. Тому аналіз суспільного розвитку не може бути обмежений розкриттям сутності людини, а повинний містити в собі і розкриття процесу становлення людської сутності в її дійсності як сукупності всіх суспільних відносин, які виявляються у конкретних формах буття людини: суспільно-економічної формації, цивілізації, культурі, людстві. У цьому плані суспільний розвиток виступає як природничоісторичний, закономірний процес, серцевину якого складає сходження від більш низьких форм суспільної організації до більш високих і досконалих.

Крім того, оскільки дійсністю сутності людини є й особа, реальне буття якої здійснюється в соціальному індивіді, суспільний розвиток виступає і як процес неухильного розвитку й удосконалювання особи. Тому процес удосконалювання, розвитку здібностей і сутнісних сил особи так само неухильний, як і процес розвитку суспільства в цілому.

Інакше кажучи, у розвитку суспільства спостерігається тенденція суспільного прогресу. Суспільний прогрес варто розглядати і з точки зору сутності самого процесу, і з точки зору розвитку і зміни конкретно-історичних форм суспільної організації. Зважаючи нате, що основою розкриття змісту суспільного прогресу, його загальної спрямованості і тенденцій є дослідження сутності людини, то можна сказати, що суспільний прогрес здійснюється в діалектиці потреб і діяльності, а точніше - у діалектиці закону сходження потреб і закону сходження діяльності. Саме в цій діалектиці реалізується суспільний прогрес як процес становлення і розвитку людської сутності і як процес сходження від нижчих до вищих і досконаліших конкретно-історичних форм суспільної організації.

Причому в діалектиці потреб і діяльності потреби виступають як цілісна система, яка включає в себе життєві потреби людини, потреби у виробництві знарядь праці, у системі суспільних відносин, потреби у свідомості, у свободі, потреби суспільства як цілісної системи. Такою ж складною є і система видів діяльності, які відповідають цим групам потреб. Діяльність як цілісна система містить у собі безпосередню діяльність щодо задоволення життєвих потреб, діяльність як праця, діяльність щодо виробництва і відтворення суспільних відносин, діяльність щодо відтворення свідомості, реалізації цілей, діяльність щодо реалізації свободи (творчість), діяльність суспільства як цілісної системи, як соціального суб'єкта.

Дослідження проблеми суспільного прогресу, його сутності і тенденцій нерозривно пов'язане з проблемою його критеріїв. У літературі існують різні думки з приводу того, що є критерієм прогресивного, поступального розвитку суспільства. Труднощі розробки питання полягають в тому, що сам суспільний прогрес-явище складне і багатогранне.

Специфіку критеріїв суспільного прогресу доцільно враховувати насамперед з точки зору: а) його сутності як процесу становлення і розвитку людської сутності як системи; б) характеристики і порівняння конкретно-історичних форм його реалізації в поступальному розвитку суспільства; в) характеристики і порівняння рівнів розвитку різних країн у межах одного історичного етапу розвитку суспільства.

Найчастіше при аналізі питання про критерії суспільного прогресу використовується точка зору, відповідно до якої стан продуктивних сил становить основний критерій усього суспільного розвитку. Уданому випадку йдеться про критерій суспільного прогресу з точки зору його основи і загальної логіки розвитку людства. Дійсно, оскільки визначальним моментом виходу людини з тваринного світу і становлення її як людини є опосередкування задоволення її життєвих потреб процесом матеріального виробництва, у якому виробництво знарядь праці набуває значення особливої потреби, процес матеріального виробництва виступає як матеріальна основа самої життєдіяльності людини і головна, визначальна сфера її реалізації. Виникнення матеріального виробництва обумовлює виникнення всієї системи суспільних відносин.

Опосередкування задоволення потреб людини матеріальним виробництвом і системою суспільних відносин зумовлює усвідомлення людиною свого відношення до дійсності і до себе. На основі свідомої цілепокладальної діяльності, практичного освоєння світу формується людська свобода, яка реалізується у творчій діяльності.

Однак розкриття критерія суспільного прогресу в самій його основі недостатньо для розкриття специфіки суспільного прогресу щодо розуміння його як процесу становлення і розвитку людської сутності в її цілісності.

У визначенні критеріїв суспільного прогресу можуть виступати всі рівні (порядки) сутності людини. Так, виходячи з врахування специфіки сутності першого порядку, таким критерієм можна визнати рівень розвитку, характер і способи задоволення життєвих потреб.

На основі виділення сутності другого порядку таким критерієм може бути визнаний рівень розвитку продуктивних сил, рівень виробництва (з його технікою, технологією тощо). Сутність третього порядку може нам представити в якості такого критерію рівень розвитку, характер, досконалість суспільних відносин. Виходячи з врахування специфіки сутності четвертого порядку, критерієм суспільного прогресу може бути масштабність і реалізованість цілей.

Але найзагальнішим критерієм суспільного прогресу, який охоплює всі аспекти прояву сутності людини, виступає рівень людської свободи і творчості, у якому виявляються рівень розвитку продуктивних сил, що дозволяє людям перетворювати природу на засоби й умови свого існування, створювати олюднену природу, характер суспільних відносин (насамперед економічних), які визначають спосіб, ступінь і характер задоволення потреб людини, а також характер і масштабність цілей, які показують ступінь освоєння людьми навколишньої дійсності, ступінь усвідомлення ними сутності світу свого буття і своєї власної сутності.

Рівень свободи і творчості розкриває і ступінь розвитку всіх сутнісних сил людини, ступінь панування її над силами природи і над самою собою. Він свідчить, наскільки людина здатна перетворити навколишній світ і саму себе, забезпечити життєдіяльність усього суспільства як цілісної системи і кожної людини окремо.

Такий підхід до виділення критеріїв суспільного прогресу є основою для визначення критеріїв суспільного прогресу в конкретно-історичних формах його прояву, у різних країнах, у поступальній зміні способів виробництва і суспільно-економічних формацій загалом, а також у рамках однієї і тієї ж формації, критеріїв ступеня цивілізованості, рівня розвитку культури, людства в цілому.

Одним з найважливіших питань суспільного розвитку є й питання про джерело поступального розвитку суспільства. Щодо питання про джерело суспільного прогресу серед дослідників немає єдиної думки. Правда, більшість виходить з того, що джерело це варто шукати в суперечностях. Однак на питання проте, які суперечності є джерелом суспільного прогресу, однозначної відповіді немає.

Найпоширенішою є точка зору, відповідно до якої загально-соціологічною суперечністю суспільного розвитку, а отже, і джерелом суспільного прогресу, вважається суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами. При цьому підкреслюється, що процес розв'язання і відтворення даної суперечності виявляється в законі відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил. Ця суперечність розглядається як основна суперечність, властива усім суспільно-економічним формаціям.

Широко поширена і точка зору, відповідно до якої основною суперечністю є суперечність між неухильно зростаючими матеріальними і духовними потребами людей, з одного боку, і досягнутим рівнем виробництва - з другого. Причому ці суперечності часто розуміються як специфічна форма прояву суперечностей між продуктивними силами і виробничими відносинами.

Існує і ряд інших концепцій. Розглядаючи дане питання, необхідно виходити з загальної методологічної основи, що суперечності - джерело всякого розвитку. Причому це джерело варто шукати в самій сутності досліджуваних явищ, процесів, що дає ключ до розкриття розвитку як процесу саморуху, саморозвитку.

Застосовуючи наведені положення до аналізу джерела суспільного прогресу, можна зробити такий висновок: якщо суспільний прогрес за своєю суттю є процесом становлення і розвитку людської сутності, то це джерело потрібно шукати в суперечностях сутності людини. Але сутність людини різноманітна і виявляється в діалектиці потреб і діяльності. Так, сутність першого порядку реалізується в діалектиці безпосередніх життєвих потреб людини і різноманітної діяльності щодо їх задоволення; сутність другого порядку - у діалектиці потреб у знаряддях праці і трудової діяльності; третього - у діалектиці потреб у системі суспільних відносин і діяльності по їх відтворенню; четвертого - у діалектиці потреб в цілях і діяльності по їх реалізації, відтворення і народження нових; сутність п'ятого порядку реалізується в діалектиці потреб у свободі і творчій діяльності по ЇЇ реалізації і відтворенню. А життєдіяльність суспільства в його цілісності здійснюється в діалектиці потреб суспільства як цілісної системи і діяльності по їх реалізації.

Якщо підходити до сутності людини як до цілісної системи, яка містить у собі всі ці рівні сутності, то можна сказати, що вона (сутність) знаходить свій прояв у діалектиці потреб і діяльності. Отже, джерелом суспільного розвитку є суперечність між системою потреб і можливостями їх задоволення, зумовленими рівнем розвитку виробництва, характером суспільних відносин (насамперед економічних), масштабністю і спрямованістю цілей, рівнем усвідомлення людиною сутності світу свого буття і власної сутності, рівнем свободи, характером, змістом і спрямованістю діяльності. Його неухильне вирішення і відтворення і складає сутність суспільного прогресу, який становить непреривний процес становлення і розвитку людської сутності, процес абсолютного руху становлення людини.

Розкриття питання про джерело суспільного прогресу неможливе без розгляду системи суперечностей у рамках сутності людини, суперечностей, виявлення взаємозв'язків яких дозволяє представити процес історичного розвитку суспільства як процес його саморуху. Крім того, виявлення джерела суспільного прогресу, що характеризує становлення і розвиток сутності людини як системи, потребує з'ясування основної суперечності суспільного прогресу. Це важливо тому, що в літературі, присвяченій дослідженню суспільного прогресу, його основна суперечність і джерело розвитку розглядаються як одне і те ж. Насправді поняття "джерело суспільного прогресу" ширше за обсягом ніж поняття "основна суперечність", оскільки воно виступає як система взаємозалежних суперечностей різних рівнів (порядків) сутності людини, як їх інтегрований вираз. Основна суперечність - це суперечність тієї сторони сутності людини, яка домінує в життєдіяльності й у формуванні сутності людини як системи, цілісності. Такою основою є процес матеріального виробництва, що виступає в головній своїй характеристиці як процес функціонування і розвитку продуктивних сил, що забезпечує виробництво засобів для задоволення життєвих потреб, їх відтворення і народження нових потреб, для забезпечення самої життєдіяльності. Тому можна сказати, що основна суперечність суспільного прогресу загалом, виражена в найабстрактнішій формі, - це суперечність між потребами і можливостями їх задоволення, зумовленими досягнутим рівнем виробництва. Тут варто підкреслити, що йдеться не тільки про безпосередні життєві потреби людини як живої істоти (їжа, одяг, житло), але і про потреби в знаряддях праці, задоволення яких - необхідна умова задоволення вихідних життєвих потреб, їх відтворення і народження нових.

Основна суперечність суспільного прогресу не протиставляється джерелу, вона - його визначальна сторона. Розв'язання і відтворення даної суперечності здійснюється не саме по собі, а у взаємодії і під впливом інших суперечностей, які характеризують різні рівні сутності людини.

Важливо зазначити, що сама потреба - це суперечність. Оскільки людина становить складну відкриту, саморегулюючу і самоврядну систему, яка може існувати, функціонувати і розвиватися тільки в безупинній взаємодії з умовами існування, потреба як вираз суперечності між необхідністю існування системи й обмеженістю внутрішніх засобів і можливостей її забезпечення, виступає в якості вихідного внутрішнього імпульсу життєдіяльності. Розв'язання цієї суперечності стає можливим тільки у взаємодії людини з навколишньою дійсністю при допомозі діяльності.

Задоволення потреб у процесі діяльності призводить до народження нових потреб, які виражають більш високий рівень становлення людини, а нові потреби для своєї реалізації зумовлюють ускладнення діяльності. Тому й основна суперечність, і джерело суспільного прогресу взагалі реалізуються в безупинному розв'язанні І відтворенні себе в рамках сутності людини. Цей процес виявляється як взаємодія закону сходження потреб і закону сходження діяльності, взаємодія, у якій потреба як імпульс життєдіяльності зумовлює необхідність діяльності. Остання тут є, з одного боку, результатом наявності і прояву потреби, а з другого - засобом її задоволення і передумовою народження нової, більш масштабної потреби. Нова ж потреба обумовлює сходження діяльності. Тому вона є результатом попередньої діяльності, а також імпульсом і передумовою нової діяльності. Отже, джерело суспільного прогресу знаходить свій вираз в діалектиці потреб і діяльності.

Необхідно, однак, підкреслити, що цього загальнотеоретичного рівня характеристики суспільного прогресу і його джерела як процесу становлення і розвитку людської сутності недостатньо для аналізу конкретного ходу історії.

Тому, що конкретно-історичними формами життєдіяльності суспільства є суспільно-економічна формація, цивілізація, культура, людство, а реальним носієм характеристик особи - соціальний індивід, то і сутність суспільного прогресу, і сутнісний вира його основної суперечності і джерела взагалі у своїй дійсності набуває конкретних форм прояву, без врахування яких неможливі зрозуміти всю складність і різноманіття соціальних явищ. Важливе зазначити, що на відміну від природи, де суперечності як джерелі розвитку виступають одночасно і як його рушійна сила, у суспільстві проблема джерела і рушійних сил у їх взаємозв'язку набуває складнішого характеру. Пояснюється це тим, що в суспільстві об'єктивні закони суспільного розвитку реалізуються через цілеспрямовану діяльність людей, зацікавлених у процесі діяльності забезпечити необхідні умови для задоволення потреб, забезпечити свої існування, функціонування і розвиток. Таким чином, підрушійнимі силами суспільного прогресу варто розуміти ті соціальні сили, черг діяльність і взаємодію яких здійснюється розв'язанпя і відтворенні суперечностей, які складають джерело розвитку суспільства.

Загальним для всього процесу суспільного розвитку є те, щ< його поступальне сходження від більш низьких до більш високих досконалих форм суспільної організації починається з виробництві й удосконалювання знарядь праці в їх взаємозв'язку з задоволенням, відтворенням і народженням нових потреб. Удосконалюванні знарядь праці обумовлює розвиток і удосконалювання само людини як головної продуктивної сили. Розвиток же виробництв* обумовлює формування економічних відносин і всієї системі суспільних відносин, які, виникнувши як результат виробництва перетворюються на його передумову. Опосередкування задоволеній життєвих потреб процесом виробництва і системою суспільні; відносин зумовлює необхідність у розвитку свідомості, цілепокладання і свободи.

В міру розвитку інтеграційних процесів і становлення суспільства як цілісної системи відбувається процес формування загально людських інтересів, вироблення загальнозначимих цілей. А на ції основі зростає роль свідомого, цілеспрямованого впливу людині на хід історії, на взаємозв'язок між суспільством і природою.

Виникає складна діалектична ситуація, у якій необхідність задоволення життєвих потреб людей зумовлює формування потреб суспільства і створення умов для їх задоволення, а потреби суспільства впливають на розвиток життєвих потреб індивідів, стають необхідною умовою забезпечення самого життя.

Однак, розглядаючи суспільний прогрес як процес становлення і розвитку людської сутності, ми не можемо обмежитися характеристикою основної суперечності суспільного прогресу в цілому і розкриттям особливостей її прояву в різних історичних умовах.

Необхідно увесь час пам'ятати про те, що джерело суспільного розвитку в його сутнісному вираженні виявляється через розв'язання суперечностей на всіх рівнях сутності людини. Причому вони взаємозв'язані між собою. Тому джерело розвитку у своїй дійсності становить суперечність між потребами як системою, що включає в себе життєві потреби людей, потреби в знаряддях виробництва, у суспільних відносинах, потреби в цілях, у свободі, потреби суспільства в цілому, і можливостями їх задоволення, обумовленими рівнем розвитку виробництва, характером економічних і всієї системи суспільних відносин, масштабністю цілей, рівнем свободи і творчості, характером і спрямованістю діяльності соціальних суб'єктів. Такий підхід, по-перше, означає, що джерело суспільного прогресу не може бути зведене тільки до основної суперечності, хоча вона і є визначальною у системі суперечностей суспільного розвитку; по-друге, він потребує визначення тієї ролі, яку відіграють суперечності в інших сферах життєдіяльності в поступальному розвитку суспільства, а також міри їх впливу на основну суперечність й особливості її розв'язання. Тому ці суперечності можуть мінятися місцями: тс, що в одному зв'язку виступало як наслідок, в іншому - як причина. їх підсумкове значення можна зрозуміти тільки абстрагуючись, виходячи з аналізу всієї логіки становлення людини. Наприклад, недостатня увага вивченню об'єктивних закономірностей розвитку суспільства і помилки в розробці управлінських рішень, програм і планів практичної діяльності з метою здійснення керування соціальними процесами може негативно позначитися (і значною мірою позначилися на розвитку нашої країни) на темпах технічного, економічного, соціального і духовного прогресу. На тому чи іншому етапі становлення і розвитку суспільства домінантами можуть бути різні суперечності, пов'язані з потребами, що набувають визначального значення в життєдіяльності суспільства, уданих конкретних умовах.

Розкриття проблеми суспільного прогресу в аспекті соціально-діяльної сутності людини дозволяє з'ясувати і взаємозв'язок прогресу суспільства й особи. Суспільство й особа - це дві сторони дійсності людської сутності. Особа і суспільство виступають одночасно як суб'єкти виробництва, суб'єкти і носії суспільних відносин, суспільної свідомості, суб'єкти і носії свободи, суб'єкти соціальної діяльності. Рівень розвитку особи, її здібностей, умінь, рівень освіти, її естетичний, моральний рівень, світоглядні основи, життєва позиція значно впливають на розвиток суспільства взагалі, на формування його загальних характеристик.

Суспільний розвиток як складне багатопланове явище, яке характеризується відповідними умовами життя і діяльності людини, обумовлює зміну її самої, не можна розглядати як процес позитивний у всіх його проявах. У реальному житті він виступає як певна єдність позитивного і негативного, прогресу і регресу. Так, у суспільно-історичному русі поряд з позитивними змінами виникають проблеми, які на певному етапі стають гальмом для суспільного прогресу, який сам породив їх. Це свідчить про домінування на цьому етапі зростання, поширення негативних моментів. Причому багато з цих проблем зароджуються як локальні, але з часом, в силу дії принципу загального взаємозв'язку і взаємозумовленості процесів, явищ матеріального світу і духовного життя, виходять за рамки конкретного суспільства, набуваючи глобального характеру.

Розвиток, результати суспільного прогресу неоднозначні в умовах різних соціальних систем, у різних регіонах, країнах. Але скрізь існує поява негативних результатів суспільного розвитку, а тому зростає необхідність у вживанні заходів, створенні засобів для своєчасного вирішення проблем, що загрожують існуванню людства, удосконалюванню його буття.

Поглиблення зв'язків між різними сторонами життя суспільства, становлення суспільства як цілісної системи, посилення впливу людини на навколишню природу і на саму себе призводить до виникнення планетарних проблем, від яких залежить життя не тільки окремих людей, груп, класів, народів, але і суспільства в цілому. Йдеться про критичний стан навколишнього середовища, повітряного басейну й океанів, про традиційні ресурси планети, які, як виявилося, не безмежні, про старі і нові грізні хвороби, про загальну турботу людства, про те, як покінчити з голодом і убогістю у великих районах Землі. Йдеться про розумну спільну діяльність по освоєнню космосу і світового океану, про використання набутих знань на благо людства.

XX століття, насичене цілим рядом подій історичного значення, можна вважати особливим етапом у суспільному розвитку у тому плані, що саме в цей період стали очевидними взаємозв'язок і взаємозумовленість процесів, які відбуваються в сфері економіки, політики, духовному житті в різних країнах,,і в тому, що цей зв'язок зробив зримими проблеми, вирішення яких потребує об'єднання зусиль всього людства.

Той факт, що саме в даний час світові проблеми займають важливе місце в діяльності держав і урядів, у дослідженнях учених різних областей знання, різних політичних переконань, не означає, що вони виникли раптом, не виявляючи себе ніяким чином у минулому. Візьмемо, наприклад, екологічну проблему. Чи правомірно її виникнення пов'язувати тільки з даним етапом людської історії? Звичайно, ні. Зазначена проблема визрівала в процесі становлення людської історії, виступаючи продуктом взаємодії "людина - природа", її породили потреби людини зберегти своє існування, створити "іншу природу", що відповідає її потребам, інтересам, цілям. Ці потреби зумовили одноплановий підхід до природи, що виразився в прагненні максимально використовувати природне багатство, установити безмежне панування над природою. Зростання людських потреб стимулювало розвиток техніки, науки, викликало до життя такий феномен, як науково-технічна революція, яка гранично загострила суперечності між людиною і природою. Більше того, вона стала одним з факторів, які зумовили трансформацію суперечності в системі "суспільство - природа" у глобальну проблему.

До розряду глобальних входить сьогодні енергетична проблема, її поява також пов'язана з розвитком суспільного виробництва, в основі якого - енергетика. Розвиваючи виробництво, людство насамперед використовувало природні продукти природи - вугілля, нафта, газ. При цьому, практично, не враховувалося, що запаси їх не безмежні. У той же час постійне зростання виробничих потужностей вимагало і потребує розширення паливно-енергетичної бази. Назріла потреба в переході до сонячної і ядерної енергії, використання яких пов'язане з цілим рядом складностей, матеріальних витрат (освоєння нових виробничих циклів, нової технології, спеціальна підготовка і перепідготовка кадрів і ін.), а часто - і з певним ризиком.

Природно, що в цих умовах набувають особливо важливого значення світоглядні і методологічні аспекти, підходи до розуміння того, що відбувається у світі, які дозволяє виділити з величезного різноманіття процесів і явищ, що виступають як складові механізму суспільного розвитку, такі, котрі обумовлюють виникнення соціальних проблем, що дозволяє також з'ясувати, які з них можуть перетворитися чи перетворилися на глобальні, розкрити причини переростання локальних проблем у всесвітні, виявити діалектичний взаємозв'язок останніх, визначити природно-технічні і соціальні передумови їх розв'язання мирним шляхом.

Розкриття природи глобальних проблем свідчить, що їх загальнолюдське значення пов'язане з рядом техніко-економічних особливостей світового суспільного розвитку. Однак специфіка їх прояву в конкретних суспільно-історичних умовах перебуває в прямій залежності від соціальних факторів. Тому необхідно, вчасно використовуючи рекомендації вчених, виробляти відповідну реакцію суспільства, його конкретні дії, здатні зупинити розвиток небажаних для людства процесів, відкрити шлях суспільному прогресу.

У цих умовах значно зростає роль філософії, що відіграє роль методологічної основи формування світоглядних основ, методологічних принципів гуманістичного підходу до вирішення глобальних проблем і сприяє усвідомленню людиною сутності своєї життєдіяльності, свого сьогодення і майбутнього як найважливішої зі сторін відношення "людина - світ".

Проблема суспільного прогресу і його сутності має важливе значення для розкриття перспектив розвитку суспільства.

У сучасній філософській і соціологічній літературі розглянута проблема постає і вирішується насамперед у плані конструювання проектів модернізованої, удосконаленої системи суспільства. Так, у 70-і роки широкого поширення одержали футурологічні концепції, у яких майбутнє людства прогнозувалося з позицій розвитку науково-технічного прогресу.

Слід зазначити, що ускладнення, поглиблення і загострення суперечностей суспільного життя зумовили необхідність досліджень конкретних механізмів розвитку загальних тенденцій соціального прогресу, виражену в створенні різноманітних концепцій майбутнього.

Ряд соціологів (Дж. Гелбрейт, Р. Арон, А. Турен, Д. Белл та ін.), абсолютизуючи роль науково-технічного прогресу в розвитку суспільства, прагнули показати, що забезпечити прогресивний розвиток суспільства можна безпосередньо на основі науково-технічного прогресу, що технічний прогрес сам по собі веде до соціальних змін, до утвердження "індустріального суспільства".

Однак, в результаті, ці концепції не витримали перевірки часом. Абсолютизуючи роль науково-технічного прогресу в життєдіяльності суспільства, прихильники їх прагнули, виходячи з тенденцій розвитку НТР, пояснити всі сторони сьогодення і майбутнього суспільства. Роль соціально-економічних факторів у суспільному розвитку в концепціях не враховувалася. Однією з особливостей сучасної філософської і соціологічної думки є переорієнтація її з традиційної концепції "індустріального суспільства" на теорію модернізації. Особливість ця відображена в поглядах ряду провідних американських учених, насамперед у роботах Комісії з порівняльної політики при Раді соціальних досліджень Принстонського університету. На відміну від теоретиків "індустріального суспільства", модерністи прагнуть відмовитися від вульгарно-матеріалістичних уявлень про стадії суспільного розвитку, заснованих на технологічному і виробничому детермінізмі. Модернізація уявляється ними у вигляді складного за своєю структурою історичного процесу, який має безліч взаємозалежних параметрів, сполучення яких обумовлює виникнення різних типів розвитку.

Новітні теорії модернізації грунтуються на визнанні можливості різних шляхів і темпів розвитку як суспільства в цілому, так і окремих його структур. Виходячи з визнання альтернативності історії, однією з таких форм вони розглядають модель прискореного розвитку, до якої зараховуються найрозвиненіші країни.

Широкого поширення одержали також ідеї неоконсерватизму Це своєрідна реакція на тенденції ліберального реформізму 60-х років. Одне з центральних місць у соціальній філософії неоконсерватизму займає ідея опірності соціальних структур будь-яким спробам радикальних реформ, що виступає також як усвідомлення меж можливостей суб'єктивної людської діяльності по перетворенню соціальних структур. Ліберальному реформізму неоконсерватори протиставляють ідею "пружності" соціальної реальності, її непідвладності радикальним перетворенням і висувають тезу "меж соціальної політики".

Фактично ця ідея пов'язана значною мірою з активізацією обездолених шарів населення і груп, які включилися в активну боротьбу за свої інтереси і права. У збільшенні ролі ринкових механізмів у соціальній галузі неоконсерватори вбачають єдино можливий шлях зняття надмірного "перевантаження", що виявилося непосильним для "суспільства загального добробуту". Крім цих концепцій виникло багато інших.

Поява безлічі концепцій перспектив суспільного розвитку свідчить про те, що вирішення цієї важливої проблеми стало назрілою життєвою потребою. Зростання значення свідомої діяльності людей в історичному процесі зумовлює необхідність, з одного боку, шукати можливості наукового обгрунтування шляхів розв'язання назрілих проблем, що стоять перед суспільством, а з другого - осмислити їх у методологічному, світоглядному і гуманістичному аспектах, тобто під кутом зору перспектив розвитку суспільства в загальнолюдському масштабі. Тому в сучасних умовах особливо актуальним стає питання про спрямованість історичного процесу Важливість цієї проблеми зумовлена багатьма факторами, але серед них заслуговує на особливу увагу насамперед той факт, що сучасне життя характеризується величезною складністю і багатоплановістю взаємозв'язків між усіма його сторонами. У той же час кожна сфера життя становить відносно самостійний структурний елемент. Як результат, виникли уявлення, що суспільне життя є тільки нескінченним переплетенням різних випадковостей, у якому відсутня внутрішня логіка, закономірності, загальні тенденції і спрямованість. У той же час зі зростанням ролі свідомої цілепокладальної діяльності


Схожі статті




Філософія - Осічнюк Ю. В. - Діалектика історичного процесу

Предыдущая | Следующая