Філософія - Касьян В. І. - 79. Наука в системі духовної культури

Наука - це особливий вид пізнавальної діяльності, спрямованої на здобуття, об'єктивних, системно організованих і обгрунтованих знань про світ.

Отже, основною функцією науки є розробка та теоретична систематизація об'єктивних знань про буття. Це система понять про явища і закони матеріального світу та духовної діяльності людей, яка дає змогу передбачати і перетворювати дійсність в інтересах суспільства.

Змістом науки і її результатом є цілеспрямовано зібрані факти, розроблені гіпотези і теорії, прийоми та методи дослідження. Істинність наукових понять перевіряється і доводиться суспільною практикою. Поняття науки включає в себе як процес вироблення наукових знань, так і всю систему перевірених практикою знань, а остання (система) формує в сукупності наукову картину світу.

Наука як форма культурної людської діяльності є історичним явищем. Це порівняно пізній продукт культури. Тисячоліттями життєдіяльність людей здійснювалася без науки. Покоління за поколінням використовувало лише емпіричний досвід, сприймаючи світ через призму міфології та релігії. Поступово з'явилися крихти "наукоподібних" знань. Вважається, що наука як сфера культури склалася в Європі лише в епоху пізнього Середньовіччя та початку Нового часу.

Наука дає людству можливість використовувати сили природи, розвивати матеріальне виробництво, змінювати суспільні відносини. Вона сприяє формуванню наукового світогляду, розширює кругозір людини, звільняє її від забобонів та помилок.

Науки поділяються на фундаментальні і прикладні. Фундаментальні науки пізнають закони, які управляють поведінкою та взаємодією базових структур природи, суспільства і мислення. Ці закони та структури вивчаються безвідносно до їх практичного використання. Метою ж прикладних наук є застосування результатів фундаментальних наук для розв'язання як пізнавальних, так і соціально-практичних проблем.

Наука як соціальний інститут стала одним з найважливіших факторів соціально-економічного потенціалу, тому політика в галузі науки перетворилася в одну з провідних сфер соціального управління. Якщо на кінець XIX ст. наука виконувала допоміжну роль щодо виробництва, то в умовах науково-технічної революції вона стала її найважливішим компонентом, рушійною силою. Розвиток науки, як правило, випереджає розвиток техніки та виробництва, формується єдина система "наука - техніка - виробництво", в якій наука посідає провідне місце. Для сучасної науки

Характерним є тісний взаємозв'язок з технікою, дедалі чіткіше проявляється тенденція перетворення науки в безпосередню продуктивну силу суспільства, зростає та поглиблюється її роль в усіх сферах суспільного життя.

Крім того посилюється тенденція, коли наука із засобу технічного прогресу перетворюється на органічну частину соціального і культурного розвитку, що проявляється не лише в ставленні людини до природи, а й у ставленні до інших людей, до суспільства в цілому. Наука стає органічною складовою культури також в тому розумінні, що вона сприяє розвиткові творчого потенціалу людини.

80. Культура і цивілізація

Історія суспільства - це розвиток людської цивілізації, що проходила певні етапи і закономірні стадії соціального поступу. Поняття "цивілізація" формувалося історично, а філософи в різні часи вкладали в нього різний зміст.

Вперше це поняття стало широко використовуватися в епоху Просвітництва у Франції і розглядалося просвітителями як близьке за своїм змістом поняттям "духовна культура", "розум", "справедливість".

У подальшому поняття "цивілізація" уточнювалося, вводилися нові характеристики цивілізаційного процесу. Так, Кант розмежовував поняття культури і цивілізації. Цивілізація, на його думку, є лише зовнішній "технічний тип культури". В процесі розвитку суспільства їх взаємодія суперечлива, тому що духовна культура, особливо в її моральному аспекті, відстає від цивілізації. Цієї думки дотримувалися Шпенглер, Ніцше (друга половина XIX ст.). Вони стверджували, що розвиток цивілізації неухильно призводить до деградації та духовної загибелі суспільства. Зокрема, Шпенглер заявляв, що цивілізація - це етап занепаду культури, її старіння.

Одночасно в соціальній філософії поняття цивілізації використовується для характеристики конкретного суспільства як соціокультурного утворення.

Так, А. Тойнбі виділяв цивілізації Стародавнього Єгипту або Вавилону, арабську цивілізацію тощо.

Крім того, в суспільних науках подекуди фігурує поняття цивілізації як фіксація певного рівня технологічного розвитку.

Засновники марксистської філософії розглядали цивілізацію як результат досягнень матеріальної і духовної культури, типи якої визначаються змістом суспільно-економічних формацій. Говорячи про ступені розвитку світової цивілізації, вони підкреслювали її конкретно-історичний характер, обумовлений рівнем і розвитку суспільного виробництва.

У сучасній філософії цивілізацію розглядають як універсальне поняття, що визначає зміст усіх суспільних процесів і лежить в основі класифікації основних історичних етапів розвитку суспільства.

Під цивілізацією розуміють не тільки і, головним чином, не стільки результати матеріальної і духовної діяльності людей, хоча самі по собі вони також важливі, а й спосіб або технологію відтворення суспільних відносин, "соціальну організацію, що творить і відтворює суспільне життя" (П. Сорокін). Тобто, цивілізація поєднує в собі перетворену людиною природу та засоби цього перетворення, людину, що засвоїла культуру і здатна жити і діяти в окультуреному середовищі, а також сукупність суспільних відносин як форм соціальної організації культури, що забезпечують її існування та розвиток.

У наш час до змісту цивілізації додається також здатність суспільства вирішувати глобальні проблеми, в тому числі основну з них - виживання людства. Таким чином, в основі цивілізації лежить діяльнісний підхід, який вирішальну роль у цивілізаційному процесі відводить суб'єктивному фактору та духовній культурі.

Отже, цивілізація є соціокультурним утворенням. Якщо поняття "культура" характеризує людину, визначає рівень її розвитку, способи самовиразу в діяльності, творчості, то поняття "цивілізація" характеризує соціальне буття самої культури.

Залежно від ступеня технічної оснащеності у сфері суспільного виробництва, свободи особи в соціальній і духовній сферах, типу культури визначаються і якісно різні типи цивілізацій:

- космогенна (охоплює стародавній світ та епоху Середньовіччя);

- техногенна, або індустріальна (відповідає капіталістичній і соціалістичній суспільно-економічним формаціям);

- антропогенна, інформаційне суспільство (формується в наш час).

Схожі статті




Філософія - Касьян В. І. - 79. Наука в системі духовної культури

Предыдущая | Следующая