Філософія історії - Бойченко І. В. - 1.3.5. Релігія як соціальний інститут, її роль в осягненні історії

Таким чином, якщо релігійний світогляд розглядати у його найширшому значенні як один із трьох основних, поряд з міфологічним і філософським, способів осягнення історії, то він постає ПОНЯТТЯМ ширшим, ніж поняття власне релігії як форми історичної людської свідомості. Остання постає в цьому разі як смисловий фокус, ядро, центральний вузол структури релігійного історичного світогляду. Зовсім по-іншому виглядає співвідношення релігійного світогляду і релігії, якщо під останньою розуміти не форму свідомості, а певну організовану підсистему суспільного життя, складний соціальний інститут. По-перше, у цьому разі, по суті, нівелюються відмінності між релігійним світоглядом і релігійною формою свідомості. Ці світогляд та свідомість постають тут як, в принципі, тотожні, такі, що репрезентують лише один із "поверхів" релігії як соціального інституту.

З'ясуємо спочатку, що собою являє релігія як соціальний інститут і як вона співвідноситься з релігійним історичним світоглядом, тобто релігійним осмисленням історичної дійсності.

1.3.5.1. Релігія як соціальний інститут: історична постановка питання

В історії європейської культури одним з перших до вивчення релігії як соціального інституту підійшов англійський мислитель другої половини XIX - початку XX ст. Герберт Спенсер. Разом зі своїм французьким колегою Огюстом Контом вони є основоположниками позитивного, а не філософського, підходу до дослідження соціально-історичного процесу і засновниками "справжньої" науки про суспільство - соціології. Розробляючи засади соціології, Герберт Спенсер якраз і сформулював своє вчення про соціальні інститути, до яких відніс і релігію. Для Спенсера властивим було органіцистське трактування суспільства - за аналогією з живим організмом, за якою будь-яке розвинуте суспільство має три системи органів: S65 ту, що підтримує життя і в біологічному організмі забезпечує живлення, а в суспільстві - виробництво необхідних продуктів; розподільчу, яка на основі поділу праці робить можливим зв'язок і узгодження (consensus) різних компонентів суспільного організму; регулятивну, завдяки якій забезпечується підпорядкування складових соціальному цілому. Органами ж означених трьох систем і виступають, за Спенсером, соціальні установи чи, інакше, соціальні інститути. Мислитель виділяє шість різновидів таких соціальних інститутів: домашні, обрядові, політичні, релігійні (церковні), професійні та промислові. Релігії при цьому він надає особливої ваги, вона, зокрема, розглядається ним ще у першому, теоретичному, томі "Засад соціології"66, тоді як всі інші соціальні інститути, разом з церковними, - у другому, прикладному томі67.

Втім за змістом спенсерівська характеристика інституту релігії є надто бідною й поверховою, зрозуміло, лише з позицій сьогодення, оскільки для того часу зроблене Спенсером було великим, суспільно значущим кроком уперед у розумінні релігії. Сьогодні ж питання про зміст і структуру релігії як соціального інституту ставиться й розв'язується значно конкретніше.

1.3.5.2. Релігія як соціальний інститут: сучасне трактування

У статусі сучасного соціального інституту релігія розглядається як відносно самостійна та багатокомпонентна підсистема суспільного життя. Серед її численних складових визначальними постають насамперед такі п'ять:

1) відповідна форма свідомості;

2) система релігійної діяльності;

3) сукупність певних відносин між людьми, що характеризують релігію;

4) система релігійних символів, цінностей і норм;

5) мережа властивих релігії організацій, закладів і установ. Кожен з перелічених компонентів є, безумовно, важливим як для

Схожі статті




Філософія історії - Бойченко І. В. - 1.3.5. Релігія як соціальний інститут, її роль в осягненні історії

Предыдущая | Следующая