Філософія історії - Бойченко І. В. - 1.3.4.4. Софійність як риса релігійного осмислення історії

Важливість релігійної свідомості у системі людського осмислення історичних явищ чималою мірою зумовлена й тим, що всі компоненти цієї свідомості погруповуються вірою у надприродне. Адже надприродне - не що інше як перетворена форма історичного. Надприродне для віруючого - це дійсність, докорінним чином відмінна від природної. Міфологічна свідомість цього розмежування ще не усвідомлює. Вона й сама синкретична, і всю навколишню реальність також сприймає як неподільну - не тільки на поцейбічний і потойбічний світ, а й на природну та історичну дійсність. Такий поділ окреслюється значно пізніше, коли первісний міфологічний світогляд вже розклався, а на зміну йому йшло релігійне осягнення світу людиною. На той період світ цей вже втратив для людини свою нерозчленованість, оскільки історична реальність дуже поступово, але безповоротно й дедалі чіткіше та очевидніше вибруньковувалася з природної. Для тогочасної ж людини історична, відмінна від природної, реальність сприймалася як неприродна і навіть надприродна. Адже до того часу якоїсь іншої дійсності, крім природної, люди не знали й не могли знати, бо її раніше й не було у вигляді чогось відносно самостійного. Неминучість сприйняття релігійною віруючою людиною історичних реалій як надприродного зумовлювалася ще й автономізацією духовного, теж неприродного, не властивого природі життя. Адже для родоплемінних міфологічних часів властива так звана "бараняча свідомість", тобто безпосередня вплетеність духовних моментів у процеси практичної, матеріальної, предметно-перетворюючої (зародкової) та споживацької життєдіяльності первісної людини.

На відміну від людини міфологічних часів, яка вела переважно не активно-перетворюючий, діяльнісний, а споживацький спосіб життя, живучи в єдності з природою й пристосовуючись до неї, у релігійної людини сфера економічного життя має вже в основному виробничий характер. Адже люди виростали з рамок первісної міфології лише в міру оволодіння природою та її практичного перетворення. Природа дедалі більше олюднювалася, ставала розкритою книгою опредмет-нених сутнісних сил людини (Маркс). Ця обставина теж знайшла свій відбиток у релігійному баченні світу людини, однак також у перетвореній формі.

1.3.4.4. Софійність як риса релігійного осмислення історії

Віруюча людина справді розглядає навколишній світ як своєрідну книгу, де людина чи предмет, явище чи процес виступають як своєрідні символи, на кшталт літер і слів звичайної книги. Але цю, незвичайну книгу, якою для віруючого постає навколишній світ природи та історії, написав з позицій релігійного світогляду не окремий людський індивід і навіть не людство в цілому. Автором її в даному разі постає Бог. Означену, характерну для релігійного, духовного освоєння історії рису, властиву насамперед християнству (коли світ розглядається як результат розгортання й опредметнення, об'єктивації божественної світової думки) називають софійністю. Термін "софійність" походить від слова "Софія". Це слово має кілька значень, тобто полісемантичне; більше того, ідея Софії уможливлює навіть нескінченний ряд її символічних трактувань. Софія, наприклад, в українській релігійно-філософській та богословській літературі, асоціювалася з Премудрістю Бога, і як грань між Богом та світом, і як Світова Божественна душа чи одна з її іпостасей. Софія об'єктивується, зокрема, як:

А) досконалий світ, створений Богом (космос);

Б) ідеальна, без недоліків організація (церква);

В) бездоганна людина (святий).

1.3.4.5. Телеологічність релігійного сприйняття світу історії

З софійністю може бути пов'язана телеологічність - позиція, за якою світ уявляється багатоступінчатим утворенням, де всі витвори нижчих щаблів існують лише для того, щоб слугувати всім представникам щаблів вищих. Найвищий щабель представлений Богом, нижче розташовані вищі істоти, потім люди, тварини, рослини, нежива природа. Ця суто наївна, здавалося б, схема постає по-новому з позицій визнання антропності - принципу, за яким Всесвіт такий, тому що людина є і потребує відповідного переосмислення у ракурсі означених позицій.

1.3.4.6. Найважливіші історіософські ідеї релігійного світогляду

Релігійний світогляд постає змістовно багатшим і структурованішим способом осягнення історії, в контексті якого формується низка фундаментальних світоглядно-історичних ідей. До найважливіших з них можна, крім розглянутих вище, віднести такі:

А) ідею свободи як духовної, моральної характеристики, що відрізняє людину від тварин і підносить її над ними;

Б) ідею рівності (але не однаковості) усіх людей між собою, незалежно від їх етнічної та станової належності;

В) ідею цілісного історичного руху (в різних релігіях відповідно поступального, циклічного чи низхідного);

Г) ідеї ідеального, бажаного (минулого чи майбутнього - залежно від релігії) стану історії, вільного від нерівності, несправедливості, страждань, такого, що забезпечує вічне благо;

Д) ідеї необхідності індивідуального піднесення себе до рівня цього стану через неприйняття зла й боротьбу з ним шляхом самовдосконалення, підкорення тілесного духовному й об'єднання з однодумцями.

Зрозуміло, що це лише ідеалізація реального стану речей, схема, що може розглядатися як прийнятна лише з чималими застереженнями. Адже кожен з наведених пунктів наповнюється своїм, неповторним змістом, по суті, в кожній релігійній системі - від класичної чіткої форми вираження до повної невиразності, або ж, у порядку виключення, й заперечення.

Схожі статті




Філософія історії - Бойченко І. В. - 1.3.4.4. Софійність як риса релігійного осмислення історії

Предыдущая | Следующая