Етика - Тофтул М. Г. - Особливості моралі майбутнього

Спрогнозувати розвиток моралі можна на підставі аналізу глобальних тенденцій у сучасному світі і їх перспектив. Цими проблемами переймається футурологія. Значні напрацювання щодо цього мають учені Римського клубу: А. Тоффлер, М. Месарович, Дж. Форрестер (США), Е. Пестель (ФРН), К. Фрімен (Англія).

Необхідними передумовами розвитку моралі є гуманізація всіх сфер життя суспільства і людства загалом, стосунків між людьми і ставлення людини до природи, подолання глобальних загроз.

Найреальнішими з них дослідники вважають ігнорування законів існування і розвитку природи, таємниць буття людської особистості як системи, яка саморегулюється, самостимулюється, саморозвивається. Історія людських цивілізацій свідчить, що їх піднесення і занепади перебувають в органічному зв'язку з рівнем розвитку і станом самопочуття людей як особистостей. Побутує думка, що духовно-емоційна життєздатність людини як цілісної особистості має тенденцію до зниження; спади в розвитку народів і цивілізацій, що періодично повторюються, стають усе глибшими, а людина стає системою, що стимулює своє самознищення.

Певною мірою усвідомлюючи ці загрози, людство вишукує засоби збереження, а то й піднесення своєї духовно-емоційної життєдіяльності. Правда, більшість із них є штучними, скоріше замінниками життя, ніж життям. Це ігри, хобі і навіть мистецтво, що не вимагає визнавати зміст його творів за дійсність. До таких засобів належить і релігія, хоча віруючі переконані в її природності, справжності. Одні з цих засобів дають практичний ефект, підносячи на певний час рівень духовно-емоційної життєздатності людини, не викликаючи негативних наслідків. Інші, будучи покликаними давати насолоду і життєву енергію, діють на неї руйнівно (алкоголізм, наркоманія, розпуста тощо).

Поширеним парадоксом є те, що підневільна, обтяжена турботами, пригнічена, нужденна людина має певний рівень духовно-емоційної життєздатності, а немало заможних і вільних людей переживають нудьгу, а то й відмовляються від життя. Несвобідна людина живе мрією про свободу і благополуччя. Проте, домігшись їх, вона іноді починає відчувати і переживати абстрактність і примарність цих мрій: досягнута мрія, виявляється, не задовольняє її, а свобода пригнічує.

Прив'язаність людини до світу, буття знову й знову піддається випробуванню на міцність і надійність, роз'їдається сумнівами, навіть руйнується свідомість особистості, яка зневірилась у наявності сенсу життя. Це особливо відчутно у кризові періоди. Тому обгрунтування сенсу життя має бути фундаментальнішим, а аргументи на його користь - логічно і психологічно грунтовнішими, достовірнішими, переконливішими.

Психологічна переконаність у наявності сенсу життя залежить не стільки від рівня освіти людини, скільки від її життєвого досвіду, насамперед від реальної прив'язаності до світу (наявність улюбленої справи, коханої людини тощо). Та навіть це не завжди гарантує вдоволеність людини життям. Наприклад, коли зазнають краху ідеали, якими жила значна частина суспільства, то всі види життєдіяльності втрачають сенс.

Крім того, можна жити змістовно і бути невдоволеним життям. Оскільки сенс людського життя не є виокремленим, локалізованим, доступним безпосереднім відчуттям і переживанням феноменом, він ніби "розчинений" у буднях, повсякденній життєдіяльності, а тому недоступний для безпосереднього осягнення і натуральних форм відображення. Можливо, саме тому людство, відчуваючи відповідний дискомфорт, інтуїтивно почало вдаватися до штучних образів, завдяки яким вдавалось більш-менш адекватно відчувати і переживати сенс життя. Йдеться про художні образи і мистецтво загалом. Низький рівень естетичної, зокрема художньої, культури людини є причиною її несприйнятливості до краси як найадекватнішої форми вираження сенсу життя. Тому людина, яка послуговується тільки натуральними (нештучними, нехудожніми) образами, приречена на невдоволення життям, постійне переживання нудьги, що негативно впливає на її моральну культуру. Моральна досконалість людини передбачає високий рівень її духовно-емоційної життєздатності, який залежить від змістовності життя та естетичної культури індивіда.

Ніякі інші досягнення не можуть компенсувати недостатній рівень духовно-емоційної життєздатності людини. Адже чим більше вона знає, чим ширша картина світу представлена в її теоретичній сфері свідомості, тим важче ця картина піддається духовно-емоційному освоєнню: чим ширший для людини світ, тим незатишніше вона може почуватися в ньому. Це стосується як незайманої природи, так і природи, освоєної людством з практично-утилітарними цілями, що фактично може залишатися відчуженою від людини як цілісної особистості.

Зосереджуючись на цих проблемах, футурологія пропонує такі засоби підвищення духовно-емоційної життєздатності, моральної культури людини:

- формування принципово нових футурологічних ідей, концепцій, ідеалів. З розвитком людства існуючі концепції постійно піддаватимуть сумніву і запереченню: релігійні - за недооцінку життя в цьому світі, логічну недостовірність; нерелігійні - за відсутність ідей вічного життя, оскільки пропонований ними сенс життя не настільки значущий, щоб народжуватися і жити всього кілька десятків років;

- створення нових і вдосконалення існуючих психологічно переконливих засобів тлумачення сенсу життя людини, яка уявляє, має почуття, страждає й радіє, є смертною і наївно вірить у безсмертя. Стосовно релігії - це удосконалення процедури богослужінь, розвиток образності й емоційності проповідей; для нерелігійних концепцій - розвиток мистецтва, особливо високих його жанрів, піднесення естетичної культури людей;

- формування шанобливого ставлення кожної людини до цінностей родини, родоводу, нації, людства, здатності осягати таємниці тих кодів, завдяки яким людина й може прилучитися до цих цінностей;

- відкриття в кожній дитині (людині) її обдаровань, талантів, призначення, без реалізації яких життя має обмежений сенс.

Схожі статті




Етика - Тофтул М. Г. - Особливості моралі майбутнього

Предыдущая | Следующая