Етика - Тофтул М. Г. - 2.2. Основні етапи історичного розвитку моралі

Невиправдане ототожнення і навіть зближення понять "мораль" і "етика" породжує ігнорування відмінностей між історичним процесом розвитку моралі та її осмисленням, між історією моралі та історією етики. Безперечно, зв'язок між ними існує, оскільки зміни у сфері моралі впливають на науку про мораль. Водночас сама етика також впливає на мораль.

Зв'язок етики й моралі не є прямим. Етика як відносно самостійне вчення розвивається за своїми внутрішніми, іманентними (внутрішньо притаманними їй) законами. Це виявляється, зокрема, в тому, що етичні концепції минулого впливають на погляди дослідника нерідко відчутніше, ніж сучасна йому мораль. Про відносну самостійність етики свідчить і те, що періодизація її історії не збігається з періодизацією розвитку моралі. Тому паралельний інформаційний аналіз історії моралі й історії етики не завжди виправдані. Це виявляється, зокрема, в тому, що певні способи обгрунтування природи моралі, тлумачення її сутності й завдань (гедонізм, евдемонізм) застосовували як у рабовласницькому суспільстві, так і в суспільствах інших соціально-економічних формацій.

Крім того, створюючи концепцію природи, сутності, походження та розвитку моралі, дослідник етики орієнтується на певну футурологічну модель розвитку суспільства, яка не завжди узгоджується з існуючою мораллю та законами її розвитку, хоч і не може їх ігнорувати.

За всієї недосконалості формаційного (запропонованого К. Марксом) принципу осмислення історії людства, зокрема і його морального поступу, він поки що є переконливішим, ніж інші. Згідно з ним основними етапами історичного розвитку моралі є мораль первісного, рабовласницького, феодального, буржуазного, і так званого комуністичного суспільств. Очевидно, є підстави вести мову про мораль не комуністичного, а постіндустріального (інформаційного) суспільства.

Вивчаючи головні етапи розвитку моралі, важливо розрізняти інформацію про мораль та етичні погляди відповідної епохи. Наприклад, твори Арістотеля більше свідчать про його етичні погляди, ідеальну в його розумінні теоретичну модель моралі, ніж про реальну тогочасну мораль, а тим більше моральність. Очевидно, детальнішу інформацію про мораль рабовласницького суспільства можна почерпнути в античних поемах "Іліада" та "Одіссея" Гомера, драмах Есхіла, Софокла і Ев-ріпіда, поезіях Гесіода й Аристофана. Проте й ці джерела не можна ототожнювати з історичними фактами. Значно достовірнішими є свідчення давньогрецьких і давньоримських істориків та етнографів (Геродота (між 490 і 480 - прибл. 425 до н. е.), Фукідіда (прибл. 460- 400 до н. е.), Плутарха (прибл. 45 - прибл. 127); Гай Юлія Цезаря (102/100-44 до н. е.), Тіта Лівія (59- 17 до н. е.), Публія Корнелія Тацита (58-120) та ін.), на підставі яких можна дійти висновку про тогочасну мораль. Правда, і в їхніх спостереженнях і міркуваннях простежується тенденційність.

Мораль первісного суспільства

Мораль має не лише історію, а й передісторію (доморальні засоби регулювання відносин між людьми), яку часто розглядають як особливу форму існування моралі.

Прийнято вважати, що мораль виникла в родовому суспільстві епохи матріархату. Материнський родовий лад припав на період розквіту первісного суспільства. Саме тоді люди приручили тварин (собаку, коня, рогату худобу, деяких птахів), навчилися землеробства і гончарного мистецтва, почали оволодівати виробництвом міді, олова, бронзи. Були створені відомі наскельні зображення, які розцінюють і як вражаючі успіхи образотворчого мистецтва, і як прояви магічних дій тощо.

Соціальну регуляцію в родовому суспільстві здійснювали синкретичні (такі, що поєднують у собі різнорідні елементи) звичаї, норми, приписи, тому мораль необхідно розглядати як аспект чи функцію цієї цілісної регулятивної системи.

Організаційним і нормативним принципом родового суспільства були кровнородинні відносини. Структура цього суспільства загалом збігалася із системою спорідненості. Наприклад, кожне плем'я корінних мешканців Австралії (в яких до XIX ст. зберігався первіснообщинний лад) поділялося на статевовікові групи: групу дорослих чоловіків, групу дорослих жінок і групу дітей та підлітків. Нечисленна верства стариків, які належали до групи дорослих чоловіків, керувала життям роду (племені). Цей поділ істотно впливав на стосунки між членами роду. Тому при аналізі відносин між людьми в родовому суспільстві велике значення мають поняття "матріархат", "патріархат", "кровна помста", "тальйон" , "сорорат", "левірат", "кувада" тощо.

Про характер стосунків у родовому суспільстві свідчать і мовні факти. Так, у мові тасманійців (мешканців о. Тасманія, розташованого біля південно-східних берегів Австралії) не було слів "дядько", "дід", але були слова "тітка", "баба", що свідчить про стосунки між дітьми і батьками, між різними поколіннями.

Побутує думка, що зародження моральності передує виникненню моралі як ідеального (нематеріального) феномену. При цьому йдеться про відсутність у первісної людини нескутої волі, вибору, самосвідомості, а також про відсутність суперечності між сущим і належним. Насправді, така суперечність завжди існує, але долають її різними засобами. Наприклад, у родовому суспільстві це вдавалося робити завдяки діяльності інституцій родів і племен (ради родів, збори племен, ради старійшин та ін.).

Визнання того, що мораль існувала ще до появи самосвідомості людини, передбачає визнання (а для цього є певні підстави) існування самосвідомості роду. Сучасна соціологія та антропологія культури часто послуговуються поняттями "колективна совість", "колективні уявлення", "колективне несвідоме". На думку К.-Г. Юнга, архаїчна психіка є колективною психікою, надособистісною душею. Про існування самосвідомості роду свідчать поняття "свої" і "чужі" тощо.

Елементи моралі як ідеального феномену в умовах первіснообщинного ладу містять первісні вірування: антропоморфізм (грец. anthrôpos - людина і raorphë - форма) - наділення людськими якостями явищ природи, предметів, тварин; анімізм (лат. anima - душа, дух) - віра в існування духів, одухотвореність предметів, у наявність душі у людей, рослин, тварин; тотемізм (англ. totemism) - віра у спорідненість груп людей (роду, племені) з конкретними видами тварин, рослин, явищами природи; фетишизм (португ. fetiso - амулет) - віра в існування надприродних властивостей матеріальних об'єктів; різні види магії (грец. mageia - ворожба) - сукупність уявлень та обрядів, заснованих на вірі у можливість впливу на навколишній світ через надприродне (фетишів, духів) завдяки чаклунським дійствам; система заборон і обмежень (табу), міфологія, ритуали, обряди тощо. їх аналіз свідчить, що деякі моральні відносини склалися ще за матріархату. Йдеться про усвідомлення необхідності працювати, захищати свій рід, родичів, про покірність і скромність, взаємні привітання родичів і співплемінників; обряди, ініціації (посвячення) - передання племінних норм життя поколінню, що досягло повноліття; табуації (заборони), метою яких був захист життєво важливих звичаїв і правил; жіночу ініціативу при встановленні шлюбного союзу; неприйняття кровноспоріднених шлюбів; кровну помсту та ін.

У патріархальному суспільстві виникли і нові норми, зорієнтовані на зміцнення ролі й авторитету чоловіка як глави патріархальної сім'ї. З цим пов'язані вимоги щодо вірності дружини, звичай левірату. Більш категоричним було ставлення до неправди; зросла роль примусу і суворих покарань за порушення норми. На патріархальну епоху припадає зародження самосвідомості людини, що, очевидно, спричинило необхідність жорсткої регламентації поведінки і покарань.

Схожі статті




Етика - Тофтул М. Г. - 2.2. Основні етапи історичного розвитку моралі

Предыдущая | Следующая