Естетика - Мовчан В. С. - 7.6. Естетика Ф. Шеллінга
Ідеї естетики Фрідріха Вільгельма Иозефа Шеллінга (1775-1854) викладені у працях "Система трансцендентального ідеалізму" (1800), промові "Про відношення образотворчих мистецтв до природи" (1807), курсі лекцій з естетики, читаних упродовж 1802-1805 pp. в Енському та Вюцбурзькому університетах (видані окремою книгою під назвою "Філософія мистецтва" вже після смерті автора - 1859 p.). Естетична теорія, як і філософія Ф. Шеллінта загалом, мала великий вплив на ранніх романтиків, зокрема на Енську школу німецького романтизму. Його впливу зазнала також естетика Г. Гегеля.
Естетика - своєрідне завершення філософської системи Ф. Шеллінга. Перший її період характеризується як натурфілософський, другий - "трансцендентальний", або естетичний ідеалізм, третій - "філософія тотожності", четвертий - "філософія свободи", п'ятий - "філософія откровення". Автор розгортає ідею цілісності природи. її розвиток, здійснюючись за висхідною, увінчується появою свідомого "Я". У свою чергу, розвиток "Я" постає діяльністю, що розподіляється на теоретичну та практичну сфери. Вони є процесом розвитку свідомості від нижчих сходинок (відчуття, споглядання, уявлення, судження) до вищого рівня - розуму. На вищому рівні теоретичне "Я" усвідомлює себе самодіяльним, практичним "Я", тобто волею. Відповідно, практичне "Я" також проходить кілька сходинок, причому в теоретичному та практичному розумі по-різному співвіднесені свідоме й безсвідоме. Центром, куди спрямовується творче "Я", долаючи суперечності теоретичного та практичного розуму, постає мистецтво.
Особливу увагу Ф. Шеллінг приділяє інтелектуальній інтуїції, розглядаючи її як безпосереднє споглядання розумом свого предмета. Ідеї естетики Ф. Шеллінга викладені в останньому (шостому) розділі праці "Система трансцендентального ідеалізму", де естетичне споглядання постає вищою формою продуктивності творчого "Я". У філософській системі Ф. Шеллінга відчутний вплив ідей І. Канта та Й. Фіхте. У мистецтві, на думку Ф. Шеллінга, творче "Я" здійснює себе в гармонії свідомого та безсвідомого начал духу. Названа діалектика характеризується так: "Зі здійсненням свободи... твір буде споріднювати свідомість його творення, з діями природи - момент безсвідомого" [15, с. 271]. Уточнюючи думку, Ф, Шеллінг пише: "Свідома та безсвідома діяльність мають бути абсолютною єдністю в творі, цілком так само, як це має місце в продукті органічного світу, але єдність ця здійснюється по-іншому: обидві єдності зобов'язані бути єдністю для самого Я" [15, с 273]. Сформульована філософом ідея споріднена з романтичним уявленням про творчість як єдність раціонального й ірраціонального начал.
Розглядаючи суб'єктивний ідеалізм Й. Фіхте, Ф. Шеллінг долає його на користь об'єктивного ідеалізму. Саме на цьому грунті вибудована "Філософія мистецтва", що постає завершальною ланкою філософської системи Ф. Шеллінга. В основу всього сущого в системі об'єктивного ідеалізму, згідно з Ф. Шеллінгом, покладене абсолютне, що постає в реальності як безконечне втілення Бога. Як ціле світ розпадається на ідеальний та реальний, причому в кожному світі має місце діалектика реального й ідеального, лише з тією різницею, що в ідеальному світі домінує ідеальне начало, а в реальному - реальне. Першою сходинкою реального втілення абсолюту є "вічна природа".
Вищий вияв ідеального світу - мистецтво. Воно є основою єднання ідеального та реального світів, оскільки об'єктивує ідеальний світ, надаючи йому чуттєвого й індивідуального виду, подібного до цілісної природи та її вищого витвору - людини. Мистецтво бачиться завершальною ланкою розумно організованої системи. У свою чергу, завдяки творчій діяльності людини, що формує мистецтво, останнє постає в ідеальному світі своєрідним "організмом", тобто живою цілісністю. Вона розгортається за висхідною: свідома творчість митця постає певним аналогом неусвідомленої творчості природи. Тому в мистецтві сповна розкривається творча сутність природи. Мистецтво як цілісний вияв духу, на думку Ф. Шеллінга, уособлює ідеал філософії. Світ у його цілісності постає художнім витвором абсолюту.
Будуючи систему естетичних понять, Ф. Шеллінг дотримується закономірностей історичного розвитку мистецтва. У листі до А. Шлегеля, викладаючи власне бачення ідей естетики, Ф. Шеллінг схильний розділяти мистецтво на емпіричне, що є предметом теорії, і на мистецтво як таке, або "мистецтво само по собі". Останнє опосередковує зв'язок філософії та мистецтва. Філософ наголошує: йдеться не про емпіричне мистецтво, а про "корені мистецтва", які вони є в абсолютному, тобто мистецтво цілком розглядається в "містичному сенсі". Філософа цікавить природа творчої здатності, зокрема питання, в який спосіб "Я" може усвідомлювати початкову гармонію між об'єктивним і суб'єктивним, або інакше: як можливе "самоспоглядання духу". Таку можливість він пов'язує з мистецтвом. Його споглядання відкриває сутність творчості як синтез свідомого та безсвідомого. У творчості поєднані також необхідність (здатність розуму до пізнання) й свобода.
Характеризуючи природу геніальності, філософ трактує її як "наявність в людині божественного... як приклад абсолютності Бога" [16, с. 162]. Геній творить безсвідомо, лише задовольняючи потребу своєї природи.
Концепція художньої творчості Ф. Шеллінга використовує поняття філософії неоплатонізму: "Єдине", "Усе", "Еманація", "Абсолют". У згаданому листі до А. Шлегеля автор зауважує: "Я буду виводити Єдине та Усе у формі й образі мистецтва. Легко зрозуміти, що універсум, перебуваючи в абсолютному в сенсі органічного цілого, так само перебуває в ньому і як художнє ціле, і як твір мистецтва. Музика, словесність, живопис - усі мистецтва, як і мистецтво загалом, мають своє власне буття в абсолютному" [16, с. 12]. Форма, що допомагає, згідно з Ф. Шеллінгом, виявити "Все в Усьому", - це можливість розкрити абсолютну єдність "у двох фокусах" реальної протилежності зображального та словесного мистецтв. Перше він вбачає уособленням реального, друге - ідеального начал. У кожній з "єдностей у собі" Ф. Шеллінг розглядає ідеальну протилежність античного та нового мистецтва. Тут відчувається вплив естетики Ф. Шіллера, зокрема праці "Про наївну і сентиментальну поезію". Зрештою, він прагне ідею кожного окремого мистецтва розглянути у її сутності як дещо абсолютне [16, с. 13].
Послідовне розгортання ідеї універсальної творчості, що заснована на об'єктивних засадах і відкриває розуміння світу як творчості за законами краси, зумовлює особливе значення трактату Ф. Шеллінга - як явища філософської естетики. Світ він бачить цілісним, конструюючи його з допомогою категорій "ідеальне" та "реальне", "суб'єктивне" й "об'єктивне", "свобода" та "необхідність" і под. В основу цілісності покладена ідея абсолютного як нерозрізненої тотожності названих протилежностей. Розгортання їх у природі у вигляді потенцій матерії (реальність) і світла (ідеальність), інтегруючись, зрештою, утворює єдність сутності та форми, котрі постають у природі визначеною цілісністю у вигляді організму. Отже, у взаємодії протилежностей ідеального та реального в реальному постає життя у безлічі його виявів, засвідчуючи сутність реальності як утвердження абсолюту в безмежності його творчих можливостей.
Нерозрізненість ідеального та реального в ідеальному, згідно з Ф. Шеллінгом, виявляється через мистецтво [16, с. 80]. За ступенем наближеності до абсолютної ідеї мистецтво є вищою потенцією ідеального світу. Мистецтво Ф. Шеллінг вважає вищим за філософію на тій підставі, що воно звернене до цілісної людини. Крім цього, воно старше за філософію, яка зародилась з поезії й у майбутньому має, так само, як інші науки, повернутися до неї. У системі естетичних ідей Ф. Шеллінга наявна також думка про зв'язок релігії та мистецтва на тій підставі, що не можливо "довести релігію до справжнього об'єктивного вияву інакше, аніж засобами мистецтва".
Центральною проблемою естетики Ф. Шеллінга є проблема прекрасного. У системі діалектичних зв'язків реального й ідеального світів потенціям цих світів відповідають три ідеї: істина, добро, краса. Краса й істина - діалектичне єдине, так само, як краса та добро. На перетині багатства діалектичних зв'язків дійсності, котрі відображаються в діалектиці категорій, щоразу виникає поняття краси [16, с. 81].
Оскільки мистецтво розглядається вищим виявом абсолюту, а суттю останнього є краса, то сенс мистецтва - чуттєве втілення ідеї краси.
Аналізуючи діалектику конечного та безконечного, Ф. Шеллінг розкриває відмінності відображення в мистецтві прекрасного та піднесеного, виявляючи їх в аспекті кількісних характеристик [16, с. 163]. Єдність реальності й ідеалу філософ вважає всепроникним началом світу, що є об'єктивацією ідеального в реальному. Відповідно, мистецтво - найадекватніший засіб об'єктивації - набуває в естетиці Ф. Шеллінга об'єктивно необхідного характеру як завершальна ланка руху сходинками досконалості. Саме в мистецтві краса набуває вищого, досконалого вияву. Ф. Шеллінг обгрунтовує також ідею мистецтва як явища історичного та розкриває його закономірності. Етапи його історії постають сходинками руху від загальної цілісності міфологічного періоду до конкретних видів і конкретних художніх феноменів, тобто від загального до особливого. Предметом надзвичайної уваги філософа є антична грецька міфологія як цілісна форма свідомості. "Міфологія є необхідна умова і перший матеріал для всякого мистецтва" [16, с. 105]. Саме міфологію він вважає "світом першообразів", першим загальним спогляданням універсума, основою філософії, моральної філософії зокрема. Як зазначають дослідники, "Шеллінгова теорія міфології стала початком нової епохи у вивченні цього явища" [11, с. 114]. Загальна тенденція історичного руху мистецтва, згідно з Ф. Шеллінгом, є рух від чуттєвого до духовного, поступове піднесення духу над матерією. Згодом така ідея буде розгорнута в "Естетиці" Г. Гегеля.
Поняття прекрасного, що є умовою існування мистецтва, Ф. Шеллінг вбачає наслідком таких смислоформуючих чинників, як символ та образ. Він наголошує, що зображення абсолютного в особливому (чуттєва даність ідеї) "можливе лише в символічній формі" [16, с. 106], а символічний характер є сутністю мистецтва.
Не менш важливим формуючим началом мистецтва постає образ. Згідно з Ф. Шеллінгом, образ - це синтез реального й ідеального. Внутрішня життєвість в її конкретності й символічній наповненості є характерною особливістю художнього образу.
Цілісність естетичної системи Ф. Шеллінга досягається тим, що вона вибудовується на єдиному фундаменті, яким постає абсолют. Він - джерело ідей, безпосередня першопричина й основа всякої краси. Відповідно, мистецтво в цій системі є зображенням першообразів. Світовий дух, втілюючись у форми конечного, здобуває свою чуттєву явленість як діалектична єдність об'єктивного та суб'єктивного, свободи та необхідності. Як таке мистецтво є самоспогляданням абсолюту.
На основі діалектичних зв'язків конечного та безконечного, ідеального й реального Ф. Шеллінг здійснює класифікацію видів мистецтва, котрі, постаючи певною цілісністю, всебічно розкривають самовияви абсолюту. їх поділяють на два паралельних ряди: ідеального та реального, що відповідно конкретизуються як поезія (ідеальне) й образотворчі мистецтва. Останні, за Ф. Шеллінгом, у свою чергу, поділяють на музику, живопис, пластику, поезія - на епос, лірику, драму. Характеристика окремих видів мистецтва в праці Ф. Шеллінга слугує своєрідним взірцем філософсько-естетичного й естетико-мистецтвознавчого аналізу.
Схожі статті
-
Естетика - Мовчан В. С. - 3.6. Естетика Арістотеля
Творчість Арістотеля (384-322 до н. е.) належить до періоду пізньої класики. Він був систематизатором знань доби античності в галузі природознавства,...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 3.3. Ідеї естетики античних натурфілософів
Початки становлення естетичної теорії Давньої Греції пов'язані з архаїчним періодом (VI ст. до н. е.). Це час формування античного логосу, що постає...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 7.2. Естетика І. Канта
Філософія І. Канта (1724-1804) започаткувала німецьку класичну філософію - новий етап у розвитку філософського знання. В основі "перевороту", здійсненого...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 6.2. Естетика бароко
Поняття "бароко" склалося в європейській культурі для означення естетично-художньої своєрідності мистецтва XVII ст. Слово "бароко" (італ. barocco -...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 4.2. Естетичні ідеї у філософській патристиці
Естетичні проблеми посідають важливе місце в працях християнських філософів, котрі формували і формулювали основні доктрини та символи віри, осмислюючи...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 3.8. Естетика неоплатонізму
Неоплатонізм (III-IV ст. н. е.) - це останній етап розвитку грецької філософії та естетики, що став своєрідним підсумком усіх попередніх її етапів. Від...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 1.2. Історія становлення предмета естетики
Виокремлення естетики, як уже згадувалося, відбулося в середині XVIII ст. завдяки, насамперед, працям О. Баумгартена. Водночас у надрах філософії...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 3.5. Естетика Платона
Творчість Платона (427-347 до н. е.) відкриває нову епоху в історії античної естетики та філософії загалом - період високої класики. Основні праці...
-
Естетика - Мовчан В. С. - Тема 6. ЕСТЕТИКА ДОБИ РАЦІОНАЛІЗМУ ТА ПРОСВІТНИЦТВА В ЄВРОПІ
6.1. Загальні тенденції розвитку естетики XVII-XVIII ст. Характерною особливістю життя європейського суспільства ХVII-ХVIII ст. є його секуляризація...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 5.5. Естетичні ідеї ренесансної натурфілософії
Новий етап у розвитку естетики Ренесансу пов'язаний з творенням філософських і натурфілософських систем XVI ст. Видатними представниками філософії цього...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 4.3. Естетика раннього західноєвропейського Середньовіччя
Найвидатнішим представником західної патристики, у творчості якого вона набула завершеного вигляду, є Августин Блаженний (354-430), впливовий...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 1.4. Естетика - філософська теорія виховання
Естетика є найефективнішою теорією виховання, оскільки вона оперта на свободу творчої взаємодії суб'єкта з предметом небайдужості. Це зумовлено самою...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 4.1. Духовні передумови естетики Середньовіччя
4.1. Духовні передумови естетики Середньовіччя В основу середньовічної естетики (і культури загалом) покладено особистісний абсолют, на відміну від...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 7.5. Естетика німецького романтизму
На межі XVIII-XIX ст. в Європі розгортається широкий суспільно-культурний рух, що вплинув на всі сфери духовного життя, - романтизм. Він складався як...
-
Естетика - Мовчан В. С. - Тема 4. ЕСТЕТИКА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
4.1. Духовні передумови естетики Середньовіччя В основу середньовічної естетики (і культури загалом) покладено особистісний абсолют, на відміну від...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 6.3. Естетика класицизму
У мистецтві й естетиці класицизму (XVII ст.), що складалися на грунті ідей французького абсолютизму, центром постала активна діяльна особистість - герой....
-
Естетика - Мовчан В. С. - 3.2. Основні закономірності розвитку естетичної теорії
Аналізуючи історію античної естетики, О. Лосєв вважає єдиним її предметом видимий, даний слуху і відчуттям "чуттєвий космос" [11, с. 135]. "...Чуттєвий...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 6.1. Загальні тенденції розвитку естетики XVII-XVIII ст
6.1. Загальні тенденції розвитку естетики XVII-XVIII ст. Характерною особливістю життя європейського суспільства ХVII-ХVIII ст. є його секуляризація...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 1.3. Проблематика й основні завдання естетики як науки
Сучасна естетика становить цілісну систему знання, що утворює його своєрідність і засвідчує про нього як про особливий тип духовного досвіду, що потребує...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 5.6. Естетика маньєризму
Назва історичної епохи, що завершувала XVI ст., - маньєризм. Вона покликана означати відсутність власної стильової значущості діячів цього періоду і лише...
-
Естетика - Мовчан В. С. - Тема 5. ЕСТЕТИКА ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ
5.1. Загальні тенденції розвитку естетики Відродження Естетика доби Відродження постає закономірним продовженням ідей естетики попередніх епох, зокрема...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 7.3. Естетика Ф. Шіллера
Естетика Ф. Шіллера, на чому наголошував сам філософ, грунтувалася на висхідних ідеях естетики І. Канта, зокрема стосовно загальнотеоретичних проблем....
-
Естетика - Мовчан В. С. - 5.2. Естетичні ідеї раннього гуманізму
Розвиток ідеалів і принципів естетики нового типу розпочинався з руху, який отримав назву гуманізм. Гуманістами в епоху Відродження називали...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 7.1. Класична німецька естетика: загальні закономірності
7.1. Класична німецька естетика: загальні закономірності Становлення естетики як самостійної філософської науки відбувалося в другій половині XVIII -...
-
Естетика - Мовчан В. С. - Тема 7. НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ЕСТЕТИКА
7.1. Класична німецька естетика: загальні закономірності Становлення естетики як самостійної філософської науки відбувалося в другій половині XVIII -...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 6.6. Естетика Просвітництва в Німеччині: виокремлення в самостійну науку
Німецьке Просвітництво, в тому числі в сфері естетики, було широким духовним рухом, що найгрунтовніше теоретично проаналізував сутність естетичного як...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 6.5. Естетика Просвітництва у Франції
Естетична думка Франції ХVII ст. складалась під впливом ідей Великої французької революції (1789-1794), що зумовила демократизацію духовного життя...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 6.4. Естетика англійського Просвітництва
У XVIII ст. Просвітництво постало явищем загальноєвропейського масштабу. Воно склалося на грунті філософського раціоналізму з властивим останньому...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 5.1. Загальні тенденції розвитку естетики Відродження
5.1. Загальні тенденції розвитку естетики Відродження Естетика доби Відродження постає закономірним продовженням ідей естетики попередніх епох, зокрема...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 3.4. Естетика софістів і Сократа
Грецькі софісти (Протагор, Горгій, Продик, Фразимах, Гіппій, Антифонт) - філософи V ст. до н. е. - засновники нового напряму в естетичному освоєнні...
Естетика - Мовчан В. С. - 7.6. Естетика Ф. Шеллінга