Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків - Мишкін Ф. С. - Банківський капітал і сумісність стимулів

Вимоги застави під надання позики є важливим інструментом банківського менеджменту. Застава є власністю, яку обіцяють кредиторові у разі невиконання позичальником своїх зобов'язань. Де зменшує наслідки несприятливого вибору, а також збитки позикодавця у випадку неповернення позики. Якщо позичальник неспроможний виконати свої зобов'язання по позичці, то банк може продати заставу і використати виторг для компенсації збитків, пов'язаних з позикою. Якщо банк надає комерційні позики, то вимагає заставу особливої форми, яку називають компенсаційними залишками. Фірма, яка отримує позику, повинна тримати обов'язкову мінімальну суму коштів на чековому рахунку в даному банку. Наприклад, від фірми, що отримує позику в сумі 10 млн. дол., можуть вимагати тримати компенсаційний залишок принаймні в сумі 1 млн. дол. на її чековому рахунку в даному банку. Цей 1 млн. дол. компенсаційних залишків згодом може привласнити банк, якщо позичальник не зможе виконати своїх зобов'язань по позиці. Це дозволить певною мірою компенсувати збитки, пов'язані з наданням позики.

Крім виконання ролі застави, компенсаційні залишки допомагають збільшенню ймовірності повернення позики. Тим самим вони допомагають банку здійснювати нагляд за позичальником і, відповідно, запобігають моральному ризикові. Зокрема, вимагаючи від позичальника відкриття і використання чекового рахунку в банку, останній має можливість стежити за практикою оплати чеків фірмою, що може давати велику кількість інформації про фінансовий стан позичальника. Наприклад, значне зменшення суми залишку на чековому рахунку позичальника може сигналізувати про те, що позичальник має фінансові труднощі. Водночас рух грошей на рахунку може свідчити про те, що позичальник, ймовірно, втягнутий у ризикову діяльність. Зміна постачальників може означати, що позичальник шукає нових напрямів у своїй діяльності. Будь-яка значна зміна у процедурі сплати позичальником позики сигналізує банкові про необхідність обстеження позичальника. Таким чином, компенсаційні залишки полегшують банкам ефективний нагляд за позичальником і є важливим інструментом банківського менеджменту.

Нормування кредиту

Одним із засобів подолання несприятливого вибору і морального ризику є нормування кредитів. Позикодавці відмовляють у наданні позик, навіть якщо позичальники готові сплачувати оголошену процентну ставку або навіть вищу ставку *.

Нормування кредитів має дві форми. Перша застосовується тоді, коли банк відмовляється надати позику позичальнику на будь-яку суму, навіть за умови, що позичальник погоджується платити вищу процентну ставку. Друга має місце тоді, коли банк готовий надати позику, але обмежує її розмір до суми, яка менша за ту, що хотів би отримати позичальник.

Початково вас може здивувати перший вид нормування кредитів. Зрештою, навіть якщо потенційний позичальник несе ризик несплати по позиці, то чому б банкові не надати йому позику під вищу процентну ставку? Відповідь полягає в тому, що несприятливий вибір не дає змоги прийняти таке рішення. Саме ті, що готові платити найвищі процентні ставки,- це індивіди та фірми з найризиковішими інвестиційними проектами. Якщо позичальник здійснює вкрай ризикове інвестування і досягає успіху, то він стає винятково багатою людиною. З іншого боку, банк не хотів би надавати подібну позику, бо інвестиції пов'язані з великим ризиком, і цілком ймовірно, що позичальник не досягне успіху, через що банку не повернуть гроші. Встановлення вищої процентної ставки тільки загострить несприятливий вибір для банку, тобто збільшить можливість того, що банк надає позику з високим ризиком неплатежу по ній. Отже, найкраще для банку взагалі не надавати позик під вищу процентну ставку. Замість цього він дотримуватиметься першого виду нормування кредитів і відкине надання позички

Для запобігання морального ризику банки використовують другий вид нормування кредитів. Банки надають позичальникам позики, але не такі великі, як позичальники того хотіли б. Таке нормування кредитів потрібне, поза як проблема морального ризику загострюється зі збільшенням суми позики, а вигода від уникнення морального ризику значно збільшується. Наприклад, якщо банк надає вам позику в сумі 1000 дол., ви скоріше всього робитимете все можливе, щоб повернути її, бо не захочете псувати свій кредитний рейтинг на майбутнє. З іншого боку, якщо банк надасть вам позику у 10 млн. дол., ви напевне відзначите цю подію святкуванням в Ріо. Що більша отримана позика, то більші у вас стимули до тих видів діяльності, що зменшують ймовірність повернення позики. Оскільки більшість позичальників повертає позики, коли суми останніх невеликі, то банки нормують кредити, надаючи позичальникам в кредит суми, значно менші за бажані.

Банківський капітал і сумісність стимулів

Наш аналіз показав, що банки при наданні позик можуть зменшити проблеми, породжені асиметричною інформацією, займаючись видами діяльності, що продукують інформацію, такими, як добір і нагляд за позичальниками. Проте існує ще одна можливість морального ризику. Оскільки всі ці види діяльності є достатньо дорогими, то банки могли б втекти з грошима вкладників. Хіба вкладники можуть бути певні, що банк, здійснюючи заходи по продукуванню інформації, забезпечить їм проценти по вкладах або послуги, які банк обіцяв?

Відповідь грунтується на усвідомленні двох фактів:

1) вклади є тільки іншою формою боргу;

2) власний капітал (акціонерний капітал) є розв'язком проблеми морального ризику в боргових угодах.

Якщо банк нічого не робить для продукування інформації, тоді він невдало надасть позики і збанкрутує. При великій сумі акціонерного капіталу банк у випадку банкрутства має багато що втрачати. Таким чином, банк зацікавлений у здійсненні відповідної діяльності по продукуванню інформації, щоб забезпечити отримання прибутків і повністю розплатитися з тими, що надали йому кошти. Акціонерний капітал банку робить його стимули сумісними зі стимулами вкладників. І банк, і вкладники мають стимули поводитися у бажаний для обох сторін спосіб. Банк здійснює заходи по продукуванню інформації, що задовольняє вкладників, отже, і вкладники готові забезпечити банк коштами, чого бажає банк.

Диверсифікація

Вкладники, як і всі позикодавці, отримують від банку лише фіксовані платежі. Банк залишає собі певний додатковий прибуток. Внаслідок цього вкладники стикаються з проблемою морального ризику, коли банк може надмірно ризикувати. Для банку існує спосіб запевнити вкладників у тому, що він надмірно не ризикує і готовий надалі приймати їхні вклади. Банк може диверсифікувати свій портфель позик, тим самим даючи зрозуміти, що зменшує свій ризик 1. Диверсифікація є важливим принципом банківського менеджменту, бо також робить стимули банку сумісними зі стимулами вкладників. Проте, як уже зазначалось, існують також вигоди від спеціалізації у наданні позик. Банки вимушені балансувати між вигодами і витратами, здійснюючи водночас і диверсифікацію, і спеціалізацію.

Державне регулювання з метою посилення сумісності стимулів

Що станеться, коли вкладники не досить поінформовані в тому, чи має банк достатньо акціонерного капіталу і чи він достатньою мірою диверсифікований? Чи хотітимуть вкладники, щоб уряд гарантував, що банк достатньо диверсифікований та має достатній акціонерний капітал? Державне регулювання є одним із шляхів створення сумісності стимулів банків та вкладників. Справді, як побачимо у наступному розділі, вимоги до акціонерного капіталу банку і обмеження з метою стимулювання диверсифікації є характерними рисами державного регулювання банківської системи.

Схожі статті




Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків - Мишкін Ф. С. - Банківський капітал і сумісність стимулів

Предыдущая | Следующая