Економічна теорія - Чепінога В. Г. - 2.4. Типи економічних систем

Економічні системи перебувають у постійному русі та розвитку. В історії людського суспільства відомі різні варіанти економічних систем, що відрізняються метою розвитку, рушійними силами і методами розв'язання основних проблем функціонування. Економісти не мають єдиних критеріїв класифікації економічних систем. У радянській економічній літературі найпопулярнішим був формаційний підхід. Згідно з ним основним критерієм класифікації економічних систем була форма власності на засоби виробництва, яка вважалась головним чинником економічної системи, що визначав усі найхарактерніші ознаки економічної системи. Відповідно до цього критерію виділяли п'ять суспільно-економічних формацій: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична. Розрізняють також п'ять способів матеріального виробництва. Останній трактується як спосіб перетворення речовини природи (продуктивні сили) і спосіб присвоєння праці та її результатів, зумовлений, насамперед, формою власності на засоби виробництва і відповідною їй суспільною формою праці (виробничі відносини).

У сучасних умовах формаційний підхід не має широкого кола прибічників, оскільки його не можна застосувати до значної частини країн світу, насамперед азіатських. Він характерний лише для Європи. Тому існують і інші критерії класифікації економічних систем. Американський дослідник У. Ростоу обгрунтував стадійний підхід, згідно з яким суспільство пройшло п'ять стадій - традиційну, перехідну, стадію "зрушення", "зрілості" і стадію "масового споживання". Головним критерієм поділу є рівень розвитку продуктивних сил.

Класифікація економічних систем здійснюється і на основі цивілізаційного підходу, за яким розвиток людського суспільства складається з різних циклів цивілізації. Згідно з цією теорією виділяють сім циклів (цивілізацій): неолітична, східно-рабовласницька, антична, ранньофеодальна, передіндустріальна, індустріальна та післяіндустріальна. За цією теорією розвиток суспільства є природним, еволюційним процесом, що не потребує соціальних революцій та класової боротьби. А критерій періодизації пов'язується з людиною, її потребами та цінностями, що постійно зростають.

На сучасному етапі одним із найпоширеніших критеріїв класифікації економічних систем є спосіб організації господарської діяльності. Згідно з цим критерієм економічні системи класифікуються за такими ознаками: форма власності на фактори виробництва, спосіб координації та управління економічною діяльністю. За цим підходом розрізняють традиційну, планову і ринкову економічні системи. Традиційною економічною системою є економіка, в якій практичне використання ресурсів визначається традиціями та звичаями. їй притаманні певні ознаки. По-перше, вона включає різні економічні уклади, тобто способи господарювання, що базуються на різних формах власності. Нерідко зберігається і общинна форма власності, що зумовлює натурально-суспільні форми господарювання. Важливе місце займає дрібна приватна власність, яка є основою дрібнотоварного виробництва. По-друге, основні рішення щодо виробництва, розподілу та обміну благ приймаються на основі звичаїв, традицій та культових обрядів. У натурально-общинному укладі рішення приймаються невеликою групою осіб або однією особою, а в дрібнотоварному - суб'єктами економічної діяльності (селянами і ремісниками). По-третє, традиційна економіка базується на відсталій технічній базі та ручній праці. В ній, як правило, переважає сільськогосподарське виробництво. Технічний прогрес обмежується наявними традиціями та звичаями. По-четверте, за цієї системи значну роль відведено державі та силовим структурам. Велику роль відіграє і іноземний капітал. По-п'яте, традиційна економіка характеризується низьким рівнем економічного розвитку, неграмотністю населення, високим рівнем безробіття та низьким рівнем доходів. Зазвичай країни традиційної економіки є постачальниками сировини і матеріалів для розвинутих країн і виступають ринками збуту готової продукції останніх, тобто є аграрно-сировинним придатком колишніх своїх метрополій. Для них характерною є величезна фінансова заборгованість, яку вони навряд чи зможуть погасити.

Другим типом економічних систем є планова, або командна, економіка. Це система, в якій матеріальні ресурси, як правило, є державною власністю, а регулювання економічної діяльності здійснюється шляхом централізованого управління та контролю. Вона характеризується такими найсуттєвішими ознаками. По-перше, її основою є державна власність на матеріальні економічні ресурси. Приватної власності або немає, або вона займає незначну частку в економіці. Так, у колишньому Радянському Союзі понад 90% засобів виробництва були державною власністю. Поряд з нею існувала і так звана колгоспно-кооперативна власність, яка фактично не відрізнялась за своєю суттю від державної.

По-друге, основним засобом регулювання цієї системи було централізоване директивне планування. Економічна діяльність більшості суб'єктів економіки здійснюється на основі єдиного для всіх плану. Згідно з ним для кожного підприємства встановлювалися обсяги виробництва продукції, виділялись відповідні ресурси, визначався розмір заробітної плати і прибутку. Це були завдання, що охоплювали всі сфери економічної діяльності всіх підприємств і були обов'язковими для виконання. Схема цього проекту була приблизно такою. Орган, функцією якого була розробка плану розвитку економіки, давав оцінку можливостей економіки. Головний орган держави, який приймав політичні рішення, на основі даних пропозицій визначав основні цілі розвитку економіки на певний період. Центральний плановий орган, виходячи з прийнятих вищим керівництвом країни рішень, встановлював обсяги виробництва відповідних благ для кожного підприємства та план їх розподілу. Підприємства на основі одержаних планів здійснювали економічну діяльність, яку контролювали планові органи. Таким чином, шляхом централізованого планування узгоджувалися економічні потреби та економічні ресурси, а отже, визначалась і пропорційність економіки. Одним із головних недоліків такого порядку була відсутність достатньої матеріальної заінтересованості працівників підприємств в ефективному господарюванні. Крім того, нерідко виникали диспропорції, коли одних благ вироблялось набагато більше реальних потреб у них, а інші завжди були в дефіциті. Тому один з відомих економістів назвав таку економіку "економікою дефіциту".

По-третє, командна система характеризується централізованим управлінням економікою. Усі підприємства управляються з єдиного центру. Тому безпосередні виробники обмежені у прийнятті економічних рішень. Збалансованість економіки досягається виключно адміністративними методами або командами. Підприємства не мають змоги вибирати постачальників ресурсів і самостійно здійснювати збут продукції. В результаті відсутня будь-яка конкуренція, яка б змушувала учасників економічної діяльності діяти ефективно і відповідально. Наслідком цього є високий рівень монополізму в економіці.

По-четверте, для командної економіки характерне формальне використання товарно-грошових відносин і ринку. Ці відносини фактично ігнорувались. Не дотримувався принцип еквівалентності обміну. Розподіл економічних ресурсів та вироблених благ здійснювався централізовано у формі матеріально-технічного постачання. І хоча в практиці господарювання використовувались такі форми товарно-грошових відносин, як ціна, заробітна плата, собівартість, прибуток та інші, вони мали формальний характер. Широко застосовували перерозподільні відносини, що призводило до "зрівнялівки" і негативно позначалось на заінтересованості суб'єктів економічної діяльності. В результаті виробник перебував у панівному становищі порівняно із споживачем. Останній знаходиться у повній залежності від виробника. На ринках споживач може придбати лише те, що пропонується виробником. Важелів впливу споживача на виробника практично немає.

Третім типом економічної системи є ринкова економіка, яка базується на повній самостійній відповідальності та економічній свободі дій індивідуума. її основою є товарно-грошові відносини, приватна власність і вільна конкуренція виробників і споживачів. Ринкова економіка насамперед пов'язана з приватною власністю на економічні ресурси. Основні економічні рішення приймаються самостійно як виробниками, так і споживачами. Перші на власний ризик вирішують, що і як виробляти, а другі самостійно вибирають, у кого придбати продукцію і яку саме. На вибір впливає ряд факторів, передусім ціна продукції.

Характерною ознакою ринкової економіки є ринкові механізми її збалансованості. Саме вони забезпечують поєднання інтересів виробників і споживачів і підтримують збалансованість між потребами та економічними ресурсами. Поведінка ринкового суб'єкта цієї системи визначається його економічними інтересами, реалізація яких через конкуренцію та інші ринкові механізми приводить до забезпечення суспільних інтересів. При цьому держава не втручається у вільну гру сил, особистість в економічній сфері може робити або не робити те, що вона бажає, крім випадків, коли вона вступає у конфлікт із законами.

Ринкова економіка пройшла тривалий шлях розвитку. Першою моделлю цієї системи була економіка вільної конкуренції або класичного капіталізму, що виникла в XVII ст. і існувала до початку XX ст. Вона функціонує на основі приватної, як правило, індивідуальної власності на економічні ресурси. Економічну діяльність здійснюють багато незалежних виробників, кожен з яких самостійно вирішує, які блага виробляти, в якій кількості, якими засобами і кому їх реалізувати. Водночас існують чимало незалежних споживачів, кожен з яких самостійно вибирає, яку продукцію і у яких виробників купувати. Поведінка кожного учасника економічної діяльності мотивується його особистими інтересами, спрямованими на максимізацію свого доходу. Вона базується на особистій свободі кожного суб'єкта економіки, що дозволяє підприємцям самостійно визначати сферу бізнесу, а працівникам - вільно пересуватись на ринку праці.

Характерною ознакою даної моделі є ринковий механізм регулювання економічної діяльності. Система включає велике число суб'єктів, економічна влада яких настільки мала, що кожен окремий суб'єкт не може суттєво змінити ситуацію на ринку. Це породжує вільну конкуренцію, яка, з одного боку, забезпечує збалансованість економіки, а з другого - сприяє досягненню максимальної ефективності використання ресурсів та забезпечує реалізацію принципу: максимум прибутку при мінімумі витрат. За таких умов немає реальної необхідності втручання держави у функціонування економіки. її роль, як правило, зводиться до захисту приватної власності та визначення правової основи функціонування вільних ринків.

Ринкова економіка вільної конкуренції, як показала практика її функціонування, характеризується рядом позитивних рис. Вона забезпечує ефективне використання економічних ресурсів, сприяє розвитку науково-технічного прогресу, забезпечує економічне зростання і підвищення рівня життя. Однак ринкова економіка має суттєві недоліки. Це і породження монополізму, і нездатність забезпечити виробництво так званих суспільних благ, і поглиблення диференціації доходів, і неспроможність розв'язати ряд важливих соціальних та економічних проблем. Ці недоліки економіки вільної конкуренції особливо виразно проявились у першій половині XX ст. їх загострення привело до появи змішаної економіки, тобто економічної системи, що функціонує на основі ринкового механізму та державного регулювання економіки.

Найхарактернішою ознакою змішаної економіки є активна роль держави в економічній сфері, що проявляється як у створенні державного сектору економіки, так і в істотному впливі держави на грошовий обіг, фінансово-кредитну систему, механізм ціноутворення та монополії. Основою цієї системи залишається приватна власність, але відбувається її розпорошення, бо переважну роль в економіці відіграє її акціонерна форма. Водночас формується і суттєво розширюється державна власність як у галузі виробництва, так і у сфері розподілу благ. У змішаній економіці певною мірою обмежується вільність ринку, бо, поряд із конкуренцією, значний вплив на нього чинить держава, зокрема на процес ціноутворення. При цьому активно використовуються такі методи впливу держави на економіку, як індикативне планування, державні замовлення, економічне стимулювання, протекціонізм, програми розвитку окремих галузей економіки та регіонів. Державне регулювання економіки дає можливість скоригувати попит та пропозицію на макрорівні, впливати на збалансованість економіки. Саме завдяки державному впливу посилюється соціальна орієнтованість економіки, що сприяє підвищенню добробуту людей, розширює можливості повнішої реалізації здібностей кожної людини. Завдяки цьому формується громадянське суспільство, в якому домінує соціальна злагода.

У змішаній економіці провідну роль відіграють могутні господарські одиниці монопольного типу. Це велетенські корпорації з широкою мережею підприємств за межами країни - транснаціональні корпорації. Водночас істотно впливають на економіку профспілки, що є монополістами на ринку праці. Тому змішана економіка характеризується узгодженням економічних цілей розвитку між бізнесом, профспілками та урядом. У результаті максимізація прибутку залишається головною метою економічної діяльності, як і в епоху вільної конкуренції, але водночас зростає і заробітна плата, що зменшує диференціацію багатства в суспільстві.

Характерною рисою змішаної економіки є активне використання такого елементу командної економіки, як планування. На мікрорівні йдеться про внутріфірмове планування, особливо у процесі маркетингових досліджень, що дають змогу точніше виявляти потреби та передбачати можливий попит на продукцію. На макрорівні використовується індикативне планування, що виступає засобом сприяння урядом економічній діяльності, коригуванню попиту та пропозиції на макрорівні.

У сучасних умовах виділяють три моделі змішаної економіки ринкового типу. Першою є ліберальна ринкова економіка, в якій роль державного впливу на економічні процеси є мінімальною. Держава створює умови, за яких фізичні та юридичні особи здійснюють господарську діяльність самостійно. Держава задовольняє потреби населення в першочергових та соціально важливих послугах за рахунок свого бюджету. Найтиповішим прикладом країни, в якій застосовується така модель, є США.

Друга модель - соціальна ринкова економіка. В ній створюється державний підприємницький сектор, а держава здійснює суттєвий перерозподіл доходів від приватної підприємницької діяльності. Формується розвинута система соціального захисту населення. Широко використовується індикативне планування. Ця модель набула поширення у країнах Західної Європи.

Різновидом соціальної ринкової економіки є так звана шведська модель. Це своєрідне поєднання соціальних цілей із системою вільного підприємництва. Основоположним принципом цієї моделі є розмежування двох функцій: створення багатства і його розподілу. Перша виконується приватним сектором за принципом вільного підприємництва. Друга здійснюється шляхом прямого втручання уряду, аби компенсувати і виправити способи, визнані несправедливими у розподілі, що відрізняються від механізмів вільного ринку. Основою системи залишається приватна власність, відчуження якої вважається економічно неефективним. Вона зумовлює і максимізацію прибутку як дієвого стимулу ефективного господарювання, насамперед, використання економічних ресурсів. У цьому напрямі діє і ринковий механізм. А уряд покликаний сприяти створенню багатства соціально справедливими способами та забезпечувати гарантії справедливого розподілу. Таку модель називають соціальною ринковою економікою.

Третьою моделлю є державно-керована економіка. В ній дуже велика роль відведена державі. Остання здійснює економічну політику, через яку впливає на господарську діяльність усіх суб'єктів економіки. Соціальний захист населення покладено на приватний бізнес. Така модель характерна для Японії і так званих "нових індустріальних країн".

Останнім часом зарубіжні вчені висловлюють думку, що розвиток економічних систем відбувається у напрямі переростання змішаних ринкових економік в "економіку узгоджень". Науковці вважають, що найзагальнішою ознакою такої економіки є те, що головним регулятором економічних зв'язків і прийняття рішень з фундаментальних питань соціально-економічного розвитку є переговори, узгодження, що доповнюють ринкове регулювання. Найповніше це проявляється у сфері трудових відносин, де шляхом узгодження між працівниками в особі профспілок та роботодавцями регулюються питання заробітної плати, тривалості робочого дня, режиму роботи, відпусток тощо. Відбувається узгодження інвестиційних проектів між державою та приватним капіталом.

Ще одним типом економічних систем є перехідна економіка. Це такий стан економіки, за якого старі економічні форми відмирають і одночасно з'являються нові, що приводить до трансформації старої системи у нову. Змістом перехідної економіки є суперечності старих і нових форм, у результаті яких формується масив нових економічних, адекватних новій економічній системі. Детальний аналіз цього типу економічних систем викладено у п'ятому розділі.



Схожі статті




Економічна теорія - Чепінога В. Г. - 2.4. Типи економічних систем

Предыдущая | Следующая