Економічна політика - Бєляєв О. О. - § 2. Економічна тактика перехідного періоду

Свій вибір Україна зробила влітку 1990 р., коли Верховна Рада схвалила Декларацію про державний суверенітет України та Закон України "Про економічну самостійність України". У цих документах принцип, за яким суверенність держави можлива лише на підставі ринкових перетворень адміністративної економіки, набув статусу офіційної доктрини, магістрального напряму державної політики, її стратегічного курсу.

Цей курс утілився в таких державних документах і законах, як Концепція переходу України до ринкової економіки (1990 р.), "Про власність", "Про бюджетну систему України", "Про підприємництво", "Про банки і банківську діяльність", "Про підприємства України", "Про зайнятість населення" та ін.

Особливістю Концепції було те, що вона визначала етапи переходу до ринку, які заперечували метод "шокової терапії" і передбачали здійснення ринкової трансформації на еволюційній основі. Брак власної національної валюти, банківської системи, митних кордонів, хоча б мінімальної ринкової інфраструктури, недосконалість правової бази унеможливлювали метод шокових перетворень. Тому в жовтні 1994 р. Верховна Рада України схвалила доповідь Президента "Шляхом радикальних економічних реформ", де стрижневим завданням нової економічної політики було утвердження багатоукладної (змішаної*) економіки, яка мала базуватися на принципах демократизації власності, рівноправному існуванні та всебічній підтримці державою всіх її форм - приватної, колективної, комунальної, державної, змішаної. При цьому всебічна підтримка мала надавати формуванню та зміцненню національного капіталу, підвищенню його ролі в стабілізації економіки, її структурній перебудові, розв'язанню широкого комплексу соціальних питань. Такий підхід передбачав ще дві умови: перша - припинення тінізації економіки і легальне функціонування капіталу; друга - інвестування в національну економіку. Однак ця економічна доктрина, на жаль, не втілилась у життя. Україна неухильно сповзала в затяжну системну кризу.

Проблеми і труднощі перехідного періоду в Україні спричинялися різними факторами політичного, економічного і соціального характеру. Серед політичних причин найбільш руйнівною була політична нестабільність, бо суспільство розкололось на соціалістичних консерваторів і демократичних реформаторів. їхня непримиренна боротьба заважала стабілізації суспільства і законодавчому процесу. Сюди ж слід віднести й те, що до влади прийшли люди, які хоч і бажали побудувати світле майбутнє, але не знали, як це зробити, бо не мали досвіду державної діяльності.

Поки "праві" й "ліві" воювали між собою, тіньову владу фактично захопили треті сили, котрі кримінальними способами поступово прибрали до рук національне багатство України.

З-поміж економічних причин невдалого перехідного періоду най значущими є такі:

1. Антинародний метод роздержавлення усуспільненої радянської економіки. Ваучеризація за методом Чубайса, який узяли на озброєння українські реформатори, перетворила процес приватизації на "прихватизацію". Власниками об'єктів національної економіки, яку створював увесь український народ, вмить стали спритні шахраї і кримінальні елементи. Якщо Рокфеллер і Форд йшли до свого першого мільярда доларів століттями, то "нові українці", що величають себе національною елітою, одержали свої бариші внаслідок кримінального перерозподілу всього лише за кілька років.

2. За взірець економічних перетворень наша, по суті, антинародна влада взяла схему життя СІЛА, що еволюціонують в умовах політичної й економічної стабільності від класичного капіталізму до соціалізованого суспільства, на яке працює півсвіту. Стандарти американського життя аж ніяк не могли вписатись у кризову ситуацію України.

3. Рекомендації і вимоги міжнародних економічних і фінансових інституцій, фактично, поглиблювали кризу, знищуючи вітчизняне виробництво і внутрішній ринок України. Чого тільки варті наполягання Міжнародного валютного фонду і Світового банку щодо лібералізації цін і підвищення плати за комунальні послуги за умов зростання заборгованості з зарплати й пенсій, що призвело до стрімкого зубожіння народу!

4. Ще одна причина - інфляційна схема реформування, про яку Дж. Сакс пише так: "...висока інфляція, що супроводжується всеосяжним і хаотичним перерозподілом доходів і багатства, здатна підірвати суспільний устрій" . А Дж. М. Кейнс у своїй праці "Економічні наслідки Версальського миру", яка вийшла наприкінці Першої світової війни, зауважував: "Не існує більш вправного і надійного способу зміни існуючих основ суспільства, ніж дестабілізація валюти. У цей процес втягуються всі приховані руйнівні сили економічного закону, причому робиться це так, що жодна людина з мільйона не здатна їх розпізнати".

Свідомо запущений в Україні процес інфляції спочатку розв'язав проблему дефіциту товарів та надлишку грошей: усі заощадження населення були просто знецінені, а відтак ліквідовані. На другому етапі процес знищення "зайвих грошей" довершили фінансові посередники, які остаточно обікрали народ України. Пізніше інфляція зупинила кредитування виробництва і прискорила його стрімкий крах. Проте водночас інфляція сприяла перерозподілу і зосередженню фінансових ресурсів у руках невеликої групи можновладців і їхнього оточення. Ці особи навмисно доводили до банкрутства провідні перспективні підприємства, після чого скуповували їх за безцінь, небачено збагачуючись унаслідок цього.

5. Ще однією фатальною помилкою було повне відсторонення держави від управління економікою. Історія свідчить, що завжди за екстремальних умов (війни, стихійні лиха, кризи, соціальні потрясіння) держава посилювала свій контроль за економікою. Україна ж пішла "своїм шляхом": держава втратила контроль за розвитком стратегічних галузей, насамперед паливно-енергетичного комплексу, за використанням матеріальних і фінансових ресурсів, за зарплатою і виробництвом, за динамікою цін, тарифів, процентної ставки, за грошовим обігом. Це значно поглибило кризу, посилило анархію ринкових інституцій і майнове розшарування населення на бідних і багатих.

Між іншим, саме так було закладено економічні підвалини для втілення в життя формули першого президента України Л. Кравчука: "Будуть багаті, будуть і бідні". А ось цитата із праці В. Литвина "Стратегія подолання бідності": "...за 1990-1999 роки валовий внутрішній продукт скоротився майже на 60 %, обсяги виробництва промислової продукції - на 48,9 %, сільського господарства - на 51,5 %, а життєвий рівень людей впав до критичної межі. Зберігається тенденція до дальшого розшарування населення за рівнем доходів і збільшення масштабів бідності. Нині різниця між мінімальною і максимальною пенсіями в Україні сягає 30 разів. Тоді як за світовими стандартами ця різниця не повинна перевищувати 3-4 рази".


Схожі статті




Економічна політика - Бєляєв О. О. - § 2. Економічна тактика перехідного періоду

Предыдущая | Следующая