Екологічні знання - Добровольський В. В. - 2.3.1. Типи регіональних природних екосистем

2.3.1. Типи регіональних природних екосистем

Регіональна природна екосистема характеризується значним внутрішнім різноманіттям у певних межах географічної чи адміністративної автономії. Це може бути гірський масив, водний басейн, материк, держава, блок держав зі спільними природоохоронними інтересами. До найменших регіональних екосистем можна віднести великі ландшафтні і провінційні системи, які розглянуто раніше як локальні.

Згідно з класифікацією М. А. Голубця, до регіональних відносяться біомні та субстратні системи.

Біомна екосистема - це сукупність провінційних систем, яка за територіальними межами відповідає фізико-географічній зоні, зумовлена інтенсивністю надходження сонячної радіації до земної поверхні та мікрокліматичними чинниками й характеризується певним клімаксовим типом рослинності (деревна, чагарникова, трав'яна тощо).

Рівнинну частину України представляють три біомні екосистеми: мішаних лісів, лісостепова і степова. Перша з них займає 113 км2(біля 20% території України) і характеризується рівнинним рельєфом, помірно-континентальним кліматом, позитивним балансом вологи, долинами, легкими і заболоченими грунтами. Лісистість - біля 30%. У цій екосистемі знаходиться 42 відсотки лісів України.

Лісостепова біомна система займає 202 тис. км2 (34%). Вона характеризується складним, розчленованим рельєфом з чергуванням еродованих височин, схилових, низинних і долинних ландшафтів, значною щільністю ярів і балок. Клімат - м'який, помірно-континентальний. Грунтовий покрив - строкатий, у його структурі переважають типові чорноземи, опідюлені чорноземи та сірі лісові фунти, у річкових долинах - лучно-чорноземні, лучні та лучно-болотні. Тут росте 23 відсотки українського лісу.

Степова біомна екосистема є найбільшою за площею - 240 тис. км2 (40%). Характеризується переважно рівнинним рельєфом. 60% площі земельних угідь складають звичайні чорноземи, а 40% - південні чорноземи. В цій екосистемі лише 11 відсотків лісів України.

У табл. 2.8 наведені дані по природних біомних екосистемах України.

Таблиця 2.8 Біомні екосистеми України

Біомна екосистема

Річна сума опадів (мм)

Коефіцієнт зволоження

Тривалість вегетаційного періоду (днів)

Пересічна температура (°С)

Січня

Липня

Мішаних лісів

600-680

1,9-2,8

190-205

-4,5 - -8,0

+17 - + 19

Лісостепова

450-750

1,2-1,4

200-210

-5 - -8

+18 - +22

Степова

300-450

0,8-1,2

210-240

-2 - -5

+20 - +24

До субстратных екосистем відносяться материкові, морські, океанські. В табл. 2.9 наведені деякі дані по материковій і океанічній півкулях планети.

Таблиця 2.9 Показники материкових півкуль

Показник

Материкова півкуля

Океанічна півкуля

Материки

Європа, Азія, Африка, Америка

Австралія і Океанія, Антарктида

Частина суші (%)

80

20

Відносна площа суші

0,47

0,09

В табл. 2.10 наведені дані, які характеризують географічні показники континентів Землі, крім Антарктиди. Кількість тепла і вологи створюють умови, необхідні для існування відповідних тварин і рослин.

Середня продуктивність природного рослинного покрову по континентах відрізняється порівняно мало. Винятком є Південна Америка, на більшій частині території якої умови для розвитку рослинності дуже сприятливі.

2.3.2. Чорноморська басейнова екосистема

На рис. 2.9 показана схема екологічної системи Чорноморського водного басейну, що складається з Чорного і Азовського морів, лиманів, річок, котрі несуть води в ці моря, та території земної поверхні, з яких відбувається стік поверхневих та підземних вод. Екосистема охоплює значний регіон багатьох держав. Загальна площа екосистеми складає два мільйони квадратних кілометрів, з яких 420 тисяч приходиться на морську поверхню. Водозбірна територія розташована головним чином на північ і захід від Чорного моря. Південні і східні морські узбережжя гористі - водозбірна площа незначна, річок небагато, і вони невеликі.

Екосистема розташована в зоні двох кліматичних поясів - помірному та субтропічному. Більша частина площі відноситься до помірного поясу.

схема водного басейну чорного моря

Субтропічний клімат з теплою зимою спостерігається в південній частині, узбережжя якої захищені з півночі Кримськими та Кавказькими горами.

На рис. 2.10 представлена структурно-ієрархічна чотириступенева схема Чорноморської басейнової екосистеми. Розглянемо властивості, показники та характеристики складових системи.

Чорне море - майже замкнена водойма об'ємом 547 тисяч кубічних кілометрів. Його середня глибина складає 1290 метрів, а максимальна - 2245 метрів. Довжина берегової лінії - 4090 кілометрів, коефіцієнт звивистості - біля 1,8. Чорне море обмінюється водами з двома

структруно-ієрархічна схема екосистеми

Іншими морями: через Керченську протоку на північному сході - з Азовським і через Босфорську протоку на південному заході - з Мармуровим. Довжина Керченської протоки - 45 кілометрів і найменша ширина -4 кілометри, а глибина - 7 метрів. Довжина Босфорської протоки - 33 кілометри, найменша ширина - 550 метрів і найменша глибина - ЗО метрів. Таким чином, водообмін відбувається не по всій глибині моря, а біля поверхні.

У Босфорській протоці спостерігаються дві течії із швидкістю біля 80 сантиметрів за секунду - верхня з Чорного моря і нижня - в протилежному напрямку. Верхня течія виносить за рік 360 кубічних кілометрів більш прісної води, а нижня додає в Чорне море 170 кубокілометрів середземноморської води.

Особливостями гідрології пояснюється відносно невисока солоність води Чорного моря: в пригирлових акваторіях -5-10, в центрі морської поверхні - 18, на глибині - 22 г/кг (%о - проміле). Неглибока шельфова частина Чорного моря дорівнює 24% акваторії і розташована в північно-західній його частині. Більша частина моря має глибину більш як 200 метрів, на якій вода не має кисню і містить сірководень. За об'ємом "мертва" вода (бо в ній живуть лише анаеробні бактерії) складає 87 відсотків об'єму морської води. Максимальна концентрація сірководню дорівнює 15 мг/кг, що в тисячу разів менше, ніж потрібно для повного насичення і початку виділення його з води у повітря.

Вертикальні переміщення водних мас (апвелінг) майже відсутні - швидкість руху дорівнює (0,15 - 0,20)* 10,6 м/с.

Тільки 13 відсотків загального об'єму моря заселено звичайними живими істотами. Більша частина (60%) з них проживає в північно-західному районі моря, де розташоване філофорне поле Зернова. Саме в цьому районі в море впадає більшість чорноморських річок.

Рослинний та тваринний світ Чорного моря в поверхневому шарі глибиною до 150-200 метрів різноманітний і налічує більше 2 тисяч видів морських організмів, включаючи 160 видів риб, 500 видів одноклітинних і ракоподібних, 200 видів молюсків, сотні видів рослин, в тому числі 277 видів водоростей (зелених, бурих і червоних). Внаслідок тонкого життєвого шару поверхневої води і низької - вдвічі нижчої, ніж в інших морях, її соленості біологічне різноманіття Чорного моря поступається показникам близьких до нього за розмірами морів. У Північному морі, незважаючи на холодну воду, проживає 4 тисячі видів тварин, у заполярному Баренцовому - 2,5 тисячі, з яких 145 видів риб. А в теплому Адріатичному морі, яке втричі менше Чорного, зустрічаються 6 тисяч видів тварин, у тому числі 400 видів риб.

Часткова компенсація відсутності в Чорному морі апвелінгу, який в інших морях забезпечує рух корму, відбувається за рахунок поживної речовини, що скидається в море водами річок. Вплив стоку річок на біологічну продуктивність моря оцінюється за даними залежності (11):

Річний водний баланс Чорного моря в загальному вигляді представлено залежністю

Складові водного балансу характеризуються наступними цифрами (міліметри рівня води/кубічні кілометри):

Випаровування 900/372;

Атмосферні опади 350/145;

Підземний стік 50/21.

Наведені дані відповідають середнім значенням за багато років спостережень. Як видно на рис. 2.11, відхилення від середнього значення опадів на північному узбережжі Чорного моря в окремі роки досягає 20-30 відсотків.

відхилення кількості опадів від середнього значення за 10 років

Рис. 2.11. Відхилення кількості опадів від середнього значення за 10 років

У табл. 2.11 наведені відомості, які характеризують чотири найбільші річки чорноморського басейну.

Таблиця 2.11 Показники річок

Річка

Показник

Довжина

(км)

Площа водозбору (тис. км2)

Стік річний (км3)

Ухил (м)

Дельта (км2)

Дунай

2960

817

123

678

5600

Дніпро

2201

504

53,5

220

350

Дністер

1362

72

10

Південний

Буг

806

64

3,0

328

Ріки Турції скидають у Чорне море 31,6, а Болгарії і Румунії - 2,4 кубокілометра води за рік.

Лимани Чорного моря на узбережжі між Дунаєм і Дніпром - це Сасик, Шагань, Бурнак, Шаболатський, Дністровський, Сухий, Хаджибейський, Куяльницький, Дофіновський, Григорівський, Тилігульський, Березанський, Дніпровсько-Бузький.

Найбільші закриті лимани - Хаджибейський і Куяльницький - знаходяться на північній околиці м. Одеса. Найбільший відкритий лиман - Дніпровсько-Бузький - розташований в пригирлових частинах річкових долин Дніпра і П. Буга.

Дніпровсько-Бузький лиман складається з витягнутого в субширотному напрямі Дніпровського лиману довжиною 55 і шириною 15 кілометрів та Бузького лиману довжиною 47 кілометрів субмеридіального напряму. З Чорним морем лиман сполучається протокою завширшки три кілометри (між Очаківським мисом і Кінбурнською косою). Площа лиману 800 км2, об'єм води 3 км. Пересічна глибина 6-7 метрів. Південні береги низькі, піщані, а північні - переважно високі (до 20-35 м), складаються з глинисто-піщаних порід. Природна солоність води у лимані - 1 -3 ‰,

Береги моря, лиманів і річок не залишаються незмінними, вони постійно міняються, головним чином під впливом хвиль і течії води. Багатовікова дія природних факторів створила таку картину чорноморських берегів.

Від Дунаю до Очакова тягнуться відомі "бархатні піски", піщані смуги морських пляжів, а також багаточисельні лимани. Часто зустрічаються і глинисті кручі, які час від часу під тиском хвиль обвалюються. Між Дніпровсько-Бузьким лиманом і Каркінітською затокою знаходяться просторі піщані коси - Кінбурнська і Тендрівська.

Пляжі Південного берега Криму не піщані, а галечні і дуже вузькі - обмежені гірськими крутими схилами. Те ж саме спостерігається на Кавказькому узбережжі від Анапи до Батумі.

Чорноморське узбережжя Туреччини гористе з вузькими, головним чином гальковими, пляжами і швидко зростаючою глибиною моря.

Береги Румунії і Болгарії відомі широкими піщаними пляжами, глинистими кручами на березі, солоними озерами і лиманами. Море опріснене стоком Дунаю.



Схожі статті




Екологічні знання - Добровольський В. В. - 2.3.1. Типи регіональних природних екосистем

Предыдущая | Следующая