Екологічне управління - Шевчук В. Я. - 1.6 Регламентуючі принципи вирішення проблем гармонізації

Базові регламентуючі принципи гармонізації співіснування людства і природи викладені в Декларації, прийнятій на Всесвітній конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), у вигляді керівних принципів, що мають за мету активізувати рівноправне глобальне партнерство через створення нових рівнів кооперації між державами і ключовими секторами суспільства та економіки за допомогою виконання міжнародних угод, які враховують інтереси всіх і захитають цілісність глобальної системи екології та розвитку, визнаючи цілісність і взаємозалежність природи нашого спільного дому - Землі.

Принцип 1. Людина перебуває в центрі уваги концепції сталого розвитку. Вона має право на здорове і продуктивне життя в гармонії з природою.

Принцип 2. Відповідно до Статуту ООН і міжнародних правових норм, держави мають суверенне право на експлуатацію власних ресурсів згідно з власною політикою щодо навколишнього середовища та розвитку; вони також несуть відповідальність за забезпечення того, що діяльність у межах їхньої юрисдикції чи контролю не завдає шкоди навколишньому середовищу інших держав чи територій поза межами державної юрисдикції.

Принцип 3. Право на розвиток повинно реалізовуватися таким чином, щоб справедливо задовольнялися потреби теперішніх і майбутніх поколінь щодо навколишнього середовища і розвитку.

Принцип 4. Щоб досягти сталого розвитку, захист навколишнього середовища повинен бути невід'ємною частиною процесу розвитку і не може розглядатися ізольовано від нього.

Принцип 5. Усі держави і люди повинні об'єднувати свої зусилля у вирішенні надзвичайно важливої проблеми викорінювання бідності, що є незаперечною вимогою сталого розвитку, для зменшення різниці в рівнях життя і кращого задоволення потреб більшості людей світу.

Принцип 6. Особливому становищу та потребам країн, що розвиваються, зокрема найменш розвинених та найбільш екологічно уразливих, повинен надаватися особливий пріоритет. Міжнародні заходи у сфері навколишнього середовища і розвитку мають також враховувати інтереси й потреби всіх країн.

Принцип 7. Держави повинні співпрацювати в дусі глобального партнерства для збереження, охорони та відновлення здорового й цілісного стану екосистеми Землі. Держави несуть спільну, водночас диференційовану відповідальність через різну частку їхньої участі в глобальній екологічній деградації. Розвинені країни усвідомлюють відповідальність, покладену на них в умовах міжнародного прагнення до сталого розвитку, у зв'язку з тиском, який їхні суспільства чинять на глобальне навколишнє середовище, а також технологіями й фінансовими ресурсами, якими вони володіють.

Принцип 8. Для досягнення сталого розвитку та вищої якості життя для всіх людей держави повинні скорочувати й позбуватися несталих моделей виробництва і споживання, а також сприяти розвиткові належної демографічної політики.

Принцип 9. Держави повинні співпрацювати в напрямі зміцнення процесу нарощування ендогенних можливостей для сталого розвитку, поліпшуючи наукове розуміння шляхом обміну науково-технічними знаннями, а також прискорюючи розробку, адаптацію, впровадження і передавання технологій, у тому числі нових та інноваційних.

Принцип 10. Екологічні проблеми найкраще вирішувати на відповідному рівні з участю всіх зацікавлених сторін. На аціональному рівні кожен індивідуум повинен мати належний доступ до інформації щодо навколишнього середовища, якою володіють органи державної влади, зокрема інформації про небезпечні матеріали та види діяльності в їхніх спільнотах, а також мати можливість брати участь у процесах прийняття рішень. Держави повинні полегшувати участь і сприяти свідомості громадськості, забезпечувати доступність інформації, ефективний доступ до розгляду справ в адміністративному чи судовому порядку, включаючи засоби відшкодування й захисту прав.

Принцип 11. Держави повинні послуговуватися ефективним законодавством з охорони навколишнього середовища. Екологічні стандарти, цілі та пріоритети управління мають відбивати екологічну ситуацію й умови розвитку, у яких вони застосовуються. Стандарти, що застосовуються деякими країнами, можуть не відповідати призначенню і з економічного й соціального поглядів бути невиправданими для інших країн, зокрема країн, що розвиваються.

Принцип 12. Держави повинні об'єднувати свої зусилля у заснуванні відкритої й надійної міжнародної економічної системи, яка сприяла б економічному зростанню і сталому розвиткові всіх країн, а також кращому вирішенню проблем екологічної деградації. Передбачені торговельною політикою екологічні заходи не повинні бути засобом свавільної та необгрунтованої дискримінації, прихованим обмеженням у міжнародній торгівлі. Слід уникати односторонніх дій щодо екологічної небезпеки, яка виникає поза межами юрисдикцій країни-імпортера. Екологічні заходи, спрямовані на вирішення міжтериторіальних або глобальних екологічних проблем, повинні, наскільки це можливо, грунтуватися на міжнародному консенсусі.

Принцип 13. Держави повинні розробляти внутрішньодержавне право стосовно юридичної відповідальності й компенсацій потерпілим від забруднення та іншої шкоди, завданої навколишньому середовищу. Держави повинні також невідкладно і рішучіше об'єднувати свої зусилля для подальшого вдосконалення міжнародного права стосовно юридичної відповідальності й компенсацій за несприятливі наслідки екологічної шкоди, завданої територіям їхньою діяльністю в межах їх юрисдикції чи контролю.

Принцип 14. Держави повинні ефективно співпрацювати, щоб не допустити чи запобігти перенесенню на інші території та передаванню іншим державам будь-яких видів діяльності або речовин, що завдають серйозної екологічної шкоди або виявляються
Шкідливими для здоров'я людини.

Принцип 15. Для захисту навколишнього середовища держави, відповідно до своїх можливостей, повинні широко застосовувати попереджувальні заходи. Там, де існує загроза завдання серйозної чи непоправної шкоди, відсутність повної впевненості, з наукового погляду, не повинна бути підставою для відкладання реалізації економічно обгрунтованих заходів щодо запобігання екологічній деградації.

Принцип 16. Органи державної влади повинні докладати всіх зусиль щодо сприяння інтернаціоналізації витрат на захист навколишнього середовища і використання економічних інструментів, виходячи з принципу, за яким винний у забрудненні, як правило, має нести витрати на ліквідацію такого забруднення, належним чином враховуючи суспільні інтереси і не порушуючи умов міжнародної торгівлі та інвестування.

Принцип 17. Одним з інструментів державної політики повинно бути оцінювання впливу на навколишнє середовище, здійснюване відносно пропонованих видів діяльності, які можуть мати значний шкідливий вплив на навколишнє середовище і тому підлягають розгляду компетентним органом державної влади.

Принцип 18. Держави повинні негайно інформувати інші країни про екологічні катастрофи та інші надзвичайні обставини, що можуть спричинити раптовий шкідливий вплив на навколишнє середовище цих країн. Світове співтовариство має докладати
Всіх зусиль у наданні допомоги державам, що потерпіли від екологічних катастроф.

Принцип 19. Держави повинні заздалегідь та своєчасно повідомляти і надавати релевантну інформацію потенційно екологічно уразливим державам про діяльність, що може спричинити значний шкідливий вплив на навколишнє середовище, який виходить за межі окремих країн, а також повинні консультуватися із цими державами на ранній стадії і з цілковитою відвертістю.

Принцип 20. Роль жінок в управлінні навколишнім середовищем і розвитком життєво важлива. Тому їхня повноцінна участь є необхідною умовою для досягнення сталого розвитку.

Принцип 21. Творчий потенціал, ідеали та мужність молоді всього світу мають бути мобілізовані на розбудову глобального партнерства для досягнення сталого розвитку та забезпечення кращого майбутнього для всіх.

Принцип 22. Корінне населення та його спільноти, а також інші місцеві співтовариства відіграють життєво важливу роль в управлінні навколишнім середовищем і розвитком завдяки їхнім знанням і традиціям. Держави повинні визнавати і належним чином підтримувати їх неповторність, культуру та інтереси, створювати можливості для їхньої ефективної участі в досягненні сталого розвитку.

Принцип 23. Держави повинні захищати навколишнє середовище та природні ресурси населення, що перебуває під гнітом, пануванням та окупацією.

Принцип 24. Війни за своєю сутністю являють собою деструктивний чинник для сталого розвитку. Тому держави повинні дотримуватися вимог міжнародного права, яке забезпечує захист навколишнього середовища в часи збройних конфліктів, і за
Необхідності об'єднувати зусилля для свого подальшого розвитку.

Принцип 25. Мир, розвиток та охорона навколишнього середовища є взаємозалежними і нероздільними.

Принцип 26. Держави повинні вирішувати всі свої екологічні суперечки мирно, з використанням, згідно із Статутом ООН, відповідних засобів.

Принцип 27. Держави і люди повинні відкрито й у дусі партнерства співпрацювати над реалізацією принципів, закладених у цій Декларації, а в подальшому розвивати також міжнародне право для сприяння сталому розвиткові.

Як бачимо, зазначена Декларація стосовно керівних принципів розвитку починається з визначення прав людини на здорове й продуктивне життя в гармонії з природою. Екологічні стандарти, цілі та пріоритети управління мають відбивати екологічну ситуацію й умови збалансованого розвитку.

Збалансований розвиток є процесом гармонізації і І життєдіяльності, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відновлення ЦІЛІСНОСТІ природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей усіх поколінь.

Основою збалансованого розвитку є паритетність відносин у тріаді людина-господарство-природа, що забезпечує перехід до такого способу взаємодії суспільства і природи, який характеризується як епоха ноосфери.

Збалансований розвиток узагальнює в собі процес виживання й відновлення генофонду нації, активізацію ролі кожної окремої людини в суспільстві, забезпечення її прав і свобод, збереження природного середовища, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на довкілля й гармонізацію розвитку людини і природи.

Разом із тим неузгодженість темпів економічного розвитку і вимог екологічної безпеки, домінування природоємних галузей, висока питома вага ресурсо - й енергоємних застарілих технологій, сировинна орієнтація експорту, мілітаризація виробництва, відсутність гуманістичних цінностей серед пріоритетів розвитку, а також культури праці і споживання призводять до поглиблення кризового стану в економіці, погіршення стану довкілля. Це створює реальну загрозу життю і діяльності сучасних і майбутніх поколінь.

Забезпечення збалансованого розвитку має відбуватися виключно шляхом заощадливого використання всіх ресурсів, структурно-технологічної реструктуризації виробництва, використання творчого потенціалу всіх членів суспільства для розбудови і процвітання держави. Ідея збалансованого розвитку стосується не тільки сучасності: вона адресована водночас як тим поколінням, що живуть нині, так і прийдешнім. Це ідея рівноправ'я всіх поколінь і всіх людей, ідея справедливості в просторі й у часі, ефективного використання потенційних можливостей, збалансованості суспільного розвитку і збереження природи.

Стосовно загальної стратегії практичних дій щодо гармонізації системи "природа-суспільство" і впровадження принципів збалансованого розвитку сформульовані такі загальні рекомендації:

1. Визначення валового національного продукту має бути змінене таким чином, щоб у ньому враховувались екологічні збитки і вигоди.

2. Визначення продуктивності праці має бути змінене з урахуванням позитивного або негативного впливу на навколишнє середовище.

3. Уряди повинні домовитися про призупинення використання невиправданого заниження облікових ставок і вжити заходів для більш точного врахування впливу поточних рішень на життя прийдешніх поколінь.

4. Уряди повинні припинити субсидування із суспільних фондів і заохочення діяльності, яка загрожує навколишньому середовищу.

5. Уряди повинні поліпшити кількість та якість інформації щодо впливу різних товарів на навколишнє середовище і зробити цю інформацію доступною для користувачів.

6.Уряди повинні вжити заходів, що зроблять діяльність компаній прозорою для спільноти з позиції завдання шкоди навколишньому середовищу.

7. Уряди повинні прийняти програми допомоги компаніям у сфері вивчення витрат і прибутків, що пов'язані з більш ефективними природоохоронними заходами.

8. Країни зобов'язані переглянути свої антитрестівські законодавства з тим, щоб вони містили поняття екологічної шкоди.

9. Уряди повинні вимагати внесення екологічних стандартів у договори і міжнародні угоди, у тому числі торговельні.

10. Критерії міжнародних фінансових організацій під час розгляду замовлень на субсидування проектів розвитку мають містити екологічні положення.

11. Уряди зобов'язані в прискореному порядку використовувати погашення заборгованості в обмін на природоохоронні заходи, тим самим стимулюючи більш бережливе ставлення до природи в обмін на погашення боргових зобов'язань.

12. Уряди повинні виконувати міжнародні угоди, які обмежують викиди в атмосферу вуглекислого газу кожною країною, і угоди, призначені для купівлі-продажу прав на викиди забруднень, створити ринок між країнами, які перевищують свій ліміт, і країнами, які цей ліміт використовують.

Уряди країн реалізують керівні принципи через свої національні стратегії сталого розвитку.

Наведемо приклад національної стратегії для Сполучених Штатів Америки.

1. Необхідно заснувати особливий Фонд екологічної безпеки, надходження до якого повинні відраховуватися пропорційно кількості С02, що викидається в атмосферу. Виробництво бензину, мазуту та інших видів нафтового палива, видобування вугілля, природного газу і виробництво електроенергії на теплових електростанціях обов'язково мають обкладатися податком на С03 відповідно до вмісту вуглецю в паливі.

2. Необхідно встановити плату за чисті, невідновлювані матеріали, які використовуються для виробництва продуктів за місцем їх створення або під час ввезення їх з урахуванням кількості невідновлюваних матеріалів, що йдуть на виробництво цього продукту.

3.Уряд повинен закуповувати екологічно нешкідливі замінники шкідливої для навколишнього середовища продукції, якщо вони здатні конкурувати з урахуванням її експлуатаційного циклу.

4.Уряд повинен встановити більш жорсткі вимоги до витрат палива на кілометр пробігу для всіх видів автотранспорту, що продається.

5. Необхідно підвищити стандарти ефективності для всіх галузей економіки, враховуючи експлуатацію будов, виробничих систем і двигунів, а також побутових приладів і обладнання.

6. Реформи цін на електроенергію мають стимулювати збереження енергії і підвищення ефективності її використання.

7. Лісонасадження має стати складовою частиною місцевих програм працевлаштування там, де праця є обов'язковою умовою одержання державної допомоги для малозабезпечених.

8. Необхідно прискорити припинення виробництва всіх хімікатів, що порушують озоновий шар атмосфери. Також треба субсидувати розробку справді безпечних хімікатів.

Схожі статті




Екологічне управління - Шевчук В. Я. - 1.6 Регламентуючі принципи вирішення проблем гармонізації

Предыдущая | Следующая