Дитяча психологія - Павелків Р. В. - Формування комплексу пожвавлення

На 1-му місяці життя немовля є асоціальною істотою, яка живе в замкненому світі, ніби відірваному від дійсності, а внутрішній світ його обмежений вродженою здатністю задовольняти свої органічні потреби. Умови, в яких живе дитина в немовлячому віці, максимально соціальні, їх особливість полягає в тому, що дитина, на відміну від дитинчат тварин, не здатна сама, на основі вроджених механізмів підтримувати своє існування і пристосовуватися до навколишнього середовища. Пристосування немовляти відбувається або безпосередньо через дорослого, або у співробітництві з ним. Унаслідок безпомічності новонароджений міцно пов'язаний у своїй поведінці з іншою людиною.

Перші прояви позитивної емоції спостерігаються наприкінці 1-го - на початку 2-го місяця життя. Вона виникає при зоровому зосередженні на предметі, у відповідь на ласкаві слова і усмішку дорослого. Найінтенсивніші та найяскравіші позитивні емоції викликає мовлення дорослого. Найчастіше в немовляти у процесі спілкування виникає комплекс пожвавлення: дитина зосереджує погляд на обличчі дорослого, який нахиляється над нею, вона усміхається, пожвавлено рухає ручками і ніжками, видає тихі звуки. Комплекс пожвавлення знаменує закінчення періоду новонародженості і початок нової стадії розвитку немовляти. Таким є вираження її першої соціальної потреби - потреби у спілкуванні.

У своєму розвитку комплекс пожвавлення долає такі три етапи: завмирання, зосередження, усмішки і гуління.

1. Вів проявляється на 2-му місяці життя у відповідь на зовнішні впливи.

2. На 3-му місяці життя комплекс пожвавлення формується в цілісну систему і стає основною формою поведінки дитини. Кожен компонент використовується адекватно меті спілкування. Так, зосередження допомагає сприйняти впливи дорослого; усмішка є знаком того, що вплив прийнятий і зростає задоволення; рухове пожвавлення, вокалізації допомагають привернути увагу дорослого, який перебуває в полі зору дитини, тримати його біля себе. Це активний етап.

3. Комплекс пожвавлення стає звичною формою вияву будь-яких позитивних емоційних переживань, що засвідчує його соціальну функцію.

Для виникнення комплексу пожвавлення недостатньо лише задоволення органічних потреб. Воно лише знімає негативні емоції і створює передумови, за яких у дитини може виникати радісне переживання. Йому передує отримання вражень, пов'язаних із дорослим.

Якщо дитина в першому півріччі отримує від дорослого достатньо уваги, вона швидко розвивається психічно: під час неспання - активна, життєрадісна, рано починає гуліти, усміхатися, у неї своєчасно виникає комплекс пожвавлення. За відсутності вражень, емоційного контакту з дорослими здорова, доглянута дитина поводиться апатично або кричить, у неї затримується руховий, розумовий і навіть фізичний розвиток (явище госпіталізму). У дітей, які живуть в умовах дефіциту спілкування, проявляються невротичні форми поведінки, вони частіше хворіють.

Спілкування як провідна діяльність немовляти

Провідною діяльністю в немовлячому віці є спілкування, оскільки воно забезпечує головні лінії психічного розвитку. Залежно від змісту у немовлячому періоді розрізняють ситуативно-особистісну і ситуативно-ділову форми спілкування.

До 6-ти місяців спілкування дитини з дорослими має переважно емоційний характер, а його засобами є реакції.

Емоційне спілкування - спілкування за допомогою виразних рухів, які відповідають певному емоційному стану: пози, міміка, Інтонація голосу, доторкання, погладжування, притискання до грудей, відштовхування тощо.

Після 6-ти-8-ми місяців у дитини формується новий тип спілкування з дорослими - ситуатиано-діловий, при якому засобом спілкування поряд з емоційними реакціями стає дія з предметом.

Ситуативно-ділове спілкування - спілкування дитини з дорослим у процесі спільних дій з предметами, метою якого є ця спільна дія.

У немовлячому періоді виокремлюють два етапи розвитку:

1. Від народження до 5-6-ти місяців. Цей період характеризується становленням ситуативно-особистісного спілкування, інтенсивним розвитком сенсорних систем, зору, слуху. Таке спілкування вважається достатньо розвиненим, якщо малюк дивиться в очі дорослому, відповідає усмішкою на його усмішку, адресує йому ініціативні усмішки, рухове пожвавлення і вокалізації, прагне продовжити емоційний контакт з ним, намагається перебудувати свою поведінку відповідно до його поведінки.

Зміст потреби у спілкуванні полягає у прагненні до доброзичливої уваги. Розвивається воно за допомогою експресивно-мімічних засобів, які немовля інтенсивно засвоює протягом 4-х-6-ти тижнів. У цьому віці спілкування є провідною діяльністю. Воно допомагає малюку вижити і адаптуватися до обставин життя.

2. Від шести місяців до року. Початок цього періоду пов'язаний з розвитком хапання, установленням зорово-рухових координацій (координація між рукою та оком). Дитина вже здатна втримати предмет, інтенсивно засвоює маніпулювання ним. Розширюється її простір. Створюються передумови для розвитку маніпуляції з предметами і предметного сприймання. Спілкування відбувається на фоні маніпуляцій, які стосуються предметів.

З 6-ти місяців життя дитини ситуативно-особистісну форму спілкування змінює ситуативно-ділова, яка розгортається в результаті спільних з дорослим маніпулятивних дій і задовольняє її нову потребу - у співпраці. Дитині недостатньо доброзичливої уваги. їй необхідно, щоб дорослий виявив зацікавленість тим, чим вона займається, брав участь у цьому процесі. Дорослого вона вважає експертом, зразком, помічником, учасником і організатором спільних дій. У цих заняттях експресивно-мімічні засоби доповнюються предметами. Дитина виявляє своє прагнення до співробітництва позами, жестами. Спілкування має яскраво емоційний відтінок, йому притаманні не лише позитивні емоції. Діти можуть проявляти образу, гнів, якщо поведінка дорослого їх не влаштовує. Збагачується і спектр їхніх позитивних переживань.

Спілкування з дорослим як провідна діяльність в немовлячому віці найбільше сприяє психічному розвитку дитини, переходу її на наступний віковий етап. Систематичний словесно-емоційний вплив дорослого стимулює емоційну сферу немовлят, сприяє їхньому пізнавальному розвитку. Це спілкування буде продуктивнішим, якщо починатиметься до того, як у дитини сформуються складні форми предметного сприймання.

Дорослий організовує і перші акти предметного сприймання дитини. Оволодівши ними, немовля може успішно використовувати їх в інших ситуаціях, з іншими предметами, наприклад з іграшками.

Дитина росте, змінюються її можливості, потреби. її все більше приваблюють навколишні предмети, вона починає з ними діяти. Але простота, обмеженість її дій не дають змоги самостійно відкрити різноманітні специфічні властивості і функції предметів. Неоціненну допомогу в цьому надає дорослий. Він показує нові цікаві дії з предметами: підкидає м'ячик угору, нанизує кільця на пірамідку, розкриває і знову збирає половинки дерев'яної ляльки.

Емоційно-особистісне спілкування змінюється в цей час на емоційно-ділове. Крім уваги і доброзичливості, у його контекст включаються ще співробітництво дорослого, його участь у справах малюка. Багатшими стають засоби спілкування: погляди й усмішки доповнюють вказівними жестами, певними інтонаціями у вокалізаціях і перших словах, які з'являються у другій половині року.

Ділове спілкування забезпечує подальший розвиток психіки дитини, яка оволодіває мовленням, вчиться виконувати складніші дії з предметами, переходить до найпростіших ігор з ними.

У немовлячому віці відбувається становлення передумов спілкування, безпосередніх емоційніх контактів з однолітками, які відображають широкий спектр переживань. Інтерес дітей одне до одного спонукає їх до пізнавальних контактів, до вивчення іншого. До 12-ти місяців виникають ділові контакти у формі спільних предметно-практичних та ігрових дій. У цей період закладаються основи подальшого повноцінного спілкування з однолітками. Формування цієї потреби починається з 3-х місяців з виникненням орієнтувальної активності на однолітка. У складі комплексу пожвавлення у 5-місячної дитини з'являються яскраві емоції при сприйманні партнера. У другій половині першого року життя формуються складні форми поведінки (наслідування, спільні ігри), які засвідчують подальший розвиток потреби в спілкуванні з однолітками.

Контакти з однолітками здебільшого спрямовані на знайомство з ними як з цікавим об'єктом. Діти розглядають одне одного, доторкаються до обличчя, одягу, іноді навіть "пробують на смак" - беруть у рот пальчик іншого. Часто не обмежуються спогляданням однолітка, а поводяться з ним, як з цікавою іграшкою. Можуть адресувати їм ті самі дії, що й дорослим: усміхнутися, запропонувати іграшку, однак ініціативні прояви на адресу однолітків, прагнення привернути до себе увагу спостерігаються рідко, як і відповідна активність. Немовлята ще не є учасниками повноцінного спілкування, на цьому етапі життя лише закладаються Його передумови.

Схожі статті




Дитяча психологія - Павелків Р. В. - Формування комплексу пожвавлення

Предыдущая | Следующая