Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О. В. - Глава 39. Спеціальні види зберігання

ЦК України, на відміну від цивільних кодексів, що були чинними раніше, має найбільш розгалужену систему норм, які регламентують суспільні відносини з приводу зберігання речей. Практично всі правові системи світу у цивільних кодексах передбачають спеціальні види зберігання, і Україна не є винятком. Законодавець урахував потреби господарського обігу, а також досвід інших країн при регулюванні правовідносин зі зберігання. ЦК України містить главу 66 "Зберігання", яка складається з § 1 - загальні положення про договір зберігання; § 2 - який регламентує особливості зберігання на товарному складі; § 3 - спеціальні види зберігання. Аналіз спеціальних видів зберігання надає можливість дійти висновків, що, по-перше, в усіх випадках зберігачем є спеціальний суб'єкт: ломбард; банк; організація, підприємство транспорту, яке має камери схову; організація, яка надає своїм відвідувачам послуги по зберіганню речей у гардеробі; готель або прирівняна до нього організація; суб'єкт, який надає послуги по зберіганню речі, яка є предметом спору; суб'єкт підприємницької діяльності, який має бокси, гаражі, а також спеціальні стоянки; суб'єкт підприємницької діяльності, який надає послуги по охороні особи чи майна; по-друге, більшість спеціальних видів зберігання мають ознаки публічного договору, а отже, на них поширюється дія ст. 633 ЦК України.

1. Зберігання речі у ломбарді

Термін "ломбард" походить від назви області в Італії - Ломбардії. Перший ломбард у 1462 р. заснував чернець-францисканець Барнабе де Терне, який уперше кошти благодійного банку почав видавати у вигляді безпроцентної позики під заставу рухомого майна.

Договір зберігання речі у ломбарді належить до договорів про надання послуг. Таким чином, до договору зберігання речі у ломбарді застосовуються норми глави 63 "Послуги. Загальні положення" (статті 901-907 ЦК України). Однак слід враховувати ст. 955 ЦК, яка встановлює пріоритет спеціальних норм окремих видів зберігання над загальними нормами. До послуг, що їх надає ломбард, зберігання входить як додаткове зобов'язання. Дії зі зберігання речей належать до супутніх ломбардних послуг, а головна функція ломбарду - надання грошових кредитів під заставу майна на умовах закладу (ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18 листопада 2003 р., зі змінами). Тому деякі правила, які регулюють заставні відносини в ломбарді, поширюються і на зберігання там речей. Послуги ломбарду щодо зберігання можна порівнювати з послугами заставодержателя при заставі рухомого майна (закладі).

Зобов'язання зі зберігання речей у ломбарді є двостороннім, оплатним та строковим.

Сторонами у цьому договорі є, з одного боку, професійний зберігач - ломбард. Це фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений термін і під відсоток та надання супутніх послуг (відповідно до Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами, затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 26 квітня 2005 р. № 3981). Другою стороною є споживач ломбардних послуг - фізична особа, що потребує особливого захисту як слабша сторона договору. Такі правовідносини, як уже зазначалося, формально підпадають під дію ст. 633 ЦК України "Публічний договір".

Платність за договором зберігання речей у ломбарді полягає в оплаті фізичною особою цієї послуги ломбарду. Крім того, якщо плату за зберігання не передбачено умовами договору, то її враховує зберігач при оплаті загальних послуг ломбарду. А у разі якщо річ, яку поклажодавець не забрав із ломбарду по закінченні трьох місяців від дня, коли сплинув строк договору зберігання, ломбард продає цю річ і також вираховує із суми плату за зберігання. Якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різницю повертають поклажодавцеві.

Об'єктом зберігання у ломбарді може бути тільки рухома неспоживча річ особистого призначення, в тому числі вироби з дорогоцінних металів та каміння, тобто річ, яка не є товаром у значенні речі-товару, наведеному у § 2 цієї глави (статті 956-966 ЦК України). Перелік предметів, що їх ломбарди приймають у заставу і на зберігання, визначають державні органи, які здійснюють ліцензування діяльності ломбардів.

Ломбард не має права користуватися та розпоряджатися речами, які перебувають на зберіганні. Ломбард як професійний зберігач також відповідає за втрату, нестачу чи пошкодження речі у розмірі втраченого майна, а за пошкодження предмета - в розмірі суми, на яку знизилась вартість заставленого майна, крім випадків, коли доведено, що це сталося внаслідок дії непереборної сили (ст. 48 ЗУ "Про заставу").

Річ, яку здають до ломбарду на зберігання, оцінюється за згодою сторін. Ця оцінка має бути проведена відповідно до звичайних цін, що склалися на аналогічні речі такого роду і якості на момент укладення договору (ч. 4 ст. 632 ЦК).

Якщо предметом договору зберігання є дорогоцінні метали у виробах, необхідно також ураховувати вимоги Інструкції про порядок виконання операцій з дорогоцінними металами, що скуповуються у населення у виробах і брухті, затвердженої постановою Нацбанку України від 21 травня 2003 р. № 206.

Держфінпослуг вимагає від ломбарду мати власне або орендоване приміщення, призначене для надання фінансових послуг, у тому числі окреме приміщення для зберігання заставленого майна, яке має бути оснащене необхідними засобами безпеки, зокрема охоронною сигналізацією та/або відповідною охороною.

Факт укладення договору зберігання речей у ломбарді посвідчується видачею фізичній особі - поклажодавцю іменної квитанції, яка, не є цінним папером. Іменна квитанція має містити істотні умови договору зберігання речі у ломбарді. Ця норма кореспондує з ч. 1 ст. 937 ЦК України про форму договору зберігання.

За загальним правилом, іменну квитанцію не можна передавати іншим особам. Передача іменних квитанцій іншій особі з правом одержання з ломбарду майна, зданого на зберігання, дозволена за умови видачі володільцем квитанцій довіреності, оформленої у встановленому порядку. Поклажодавець має право доводити наявність між сторонами відносин зі зберігання, навіть коли квитанцію загублено. На підтвердження факту укладення договору зберігання мають існувати інші письмові докази. У разі втрати іменної квитанції на здане в ломбард майно можна також видавати дублікати. Це здійснюється за письмовою заявою власника майна після пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу.

Істотною умовою договору зберігання речі у ломбарді є страхування ломбардом за свій рахунок на користь поклажодавця зданої на зберігання речі. Згідно з ч. 3 ст. 967 ЦК України прийняте на зберігання майно ломбард зобов'язаний застрахувати в повній сумі його вартості за оцінкою, яку було зроблено за згодою сторін при прийманні майна. Згадане положення отримало підтвердження у ч. 2 ст. 10 ЗУ "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р., зі змінами: "ломбард зобов'язаний страхувати прийняте в заставу майно за рахунок заставодавця за оцінкою, яка за згодою сторін проводилась при прийнятті майна в заставу". Держфінпослуг, у свою чергу, зобов'язує ломбард, що бажає набути статусу фінансової установи, мати укладений агентський договір зі страховою компанією щодо страхування майна, яке приймається у заставу та/або на зберігання. ЗУ "Про заставу" (ст. 12) і ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (ст. 6) визначають істотні умови договору про надання фінансових послуг та договору застави, які також слід враховувати при укладенні договору зберігання речі у ломбарді.

Схожі статті




Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О. В. - Глава 39. Спеціальні види зберігання

Предыдущая | Следующая