Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О. В. - 3. Відповідальність управителя майном

ЦК України закріплює загальні підстави і порядок відповідальності управителя перед установником та вигодонабувачем у зв'язку з виконанням договору управління майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 1043 ЦК управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві - упущену вигоду.

Управитель відповідає за збитки, якщо не доведе, що вони виникли внаслідок непереборної сили, винних дій установника управління або вигодонабувача.

Аналіз цієї норми ЦК України свідчить про характерну рису відповідальності управителя, яка полягає в тому, що управитель відповідає як за винно заподіяні, так і за випадково виниклі збитки і може звільнитися від відповідальності, якщо доведе, що збитки є результатом непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних за даних умов обставин ("форс-мажор") або дій установника чи вигодонабувача.

В ч. 1 зазначеної норми ЦК, по-перше, йдеться про відповідальність управителя за відсутності належної турботливості у його діях про інтереси вигодонабувача та установника управління; по-друге, встановлюється норма, згідно з якою управитель звільняється від відповідальності за наявності обставин непереборної сили або відповідних дій вигодонабувача чи установника управління, тобто передбачається відповідальність без вини.

Реалізація наведеного правила щодо відповідальності управителя ускладнюється тим, що в ЦК не визначено критеріїв "належної турботливості".

У зв'язку з цим доцільно вважати, що управитель проявив належну дбайливість про інтереси вигодонабувача та установника управління, якщо управитель не мав особистого інтересу (тобто не отримав особистих вигод від дій, пов'язаних із заподіянням збитків), був належним чином інформованим щодо проблеми, яку той намагався вирішити і провів для цього розумний збір інформації перед прийняттям рішень, був добросовісним. Якщо в результаті "збиткового" управління майном було задіяно кілька управителів, суд має дослідити питання щодо припустимості залучення їх до солідарної відповідальності перед вигодонабувачем (установником).

Наступна особливість відповідальності управителя зумовлена його одночасним виступом як боржника установника і вигодонабувача, які мають право вимагати відшкодування збитків. Установник управління не має права на відшкодування упущеної вигоди, якщо за умовами договору усі вигоди від майна, що знаходиться в управлінні, отримує інша особа (вигодонабувач), а не установник. Установник має право на відшкодування упущеної вигоди, якщо він є єдиним або одним із вигодонабувач і в.

Управитель відповідає за порушення зобов'язання третіми особами (замісниками), на яких було покладено його виконання. Відповідно до ст. 1041 ЦК управитель несе відповідальність за дії обраного ним замісника як за власні. У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, що випливає з договору управління, будь-якою третьою особою (повірений тощо), обов'язок виконати зобов'язання покладається на управителя, в разі невиконання ним зобов'язань з управління він відповідає перед установником та вигодонабувачем за порушення зобов'язання.

Управитель відшкодовує нанесені ним збитки (установнику та вигодонабувачеві) у повному обсязі, якщо законом або договором не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо управитель, що порушив зобов'язання з управління, одержав завдяки цьому доходи, то розмір збитків, які відшкодовуються вигодонабувачу у зв'язку з неодержанням ним доходів, не може бути меншим від тих доходів, що їх одержав порушник прав (управитель).

Таким чином, відповідальність за договором управління майном є договірною (за характером зобов'язання) та підвищеною (за способом відповідальності). За суб'єктним складом відповідальність за договором управління майном є різновидом відповідальності за множинності осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 1043 ЦК управитель несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли у зв'язку із здійсненням ним управління, якщо вартості майна, яке перебуває в управлінні, недостатньо для задоволення вимог кредиторів. На управителя поширюються загальні положення про субсидіарну відповідальність. За змістом ст. 619 ЦК субсидіарна відповідальність передбачає, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи - управителя. До пред'явлення вимоги управителю кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника - установника управління. Якщо установник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до управителя - особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від управителя, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до установника як основного боржника. Управитель повинен до задоволення вимоги, пред'явленої йому кредитором, повідомити про це установника, а в разі пред'явлення позову - подати клопотання про залучення установника (як основного боржника) до участі у справі. В разі недотримання цих вимог довірчим управителем установник (як основний боржник) має право висунути проти регресної вимоги управителя заперечення, які він мав проти кредитора.

Згідно із ч. 3 ст. 1043 ЦК субсидіарна відповідальність управителя настає також у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень, за умови, що треті особи, які беруть участь у правочині, доведуть, що вони не знали і не могли знати про перевищення управителем повноважень або встановлених обмежень. У цьому разі установник управління може вимагати від управителя відшкодування завданих ним збитків.

Таким чином, вчинені управителем правочини з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень визнаються укладеними в інтересах установника, за умови відсутності вини третіх осіб, які беруть участь в укладенні таких правочинів.

Вина третьої особи, яка бере участь у правочині, презюмується, якщо перевищення наданих повноважень або встановлених обмежень управителя є або має бути очевидним для контрагента, виходячи із поведінки сторін, змісту пра почину, усталеної практики укладення подібних правочинів, звичаїв ділового обороту та інших обставин, що мають істотне значення. Наприклад, для третьої особи має бути очевидним перевищення управителем установлених обмежень у випадку укладення без згоди установника договору застави майна, переданого в управління, оскільки наявність такої згоди прямо передбачена положеннями ЦК про управління майном.

Відповідно до ч. 3 ст. 1038 ЦК у правочинах щодо майна, переданого в управління, які вчиняються у письмовій формі, вказується про те, що вони вчинені управителем. У разі відсутності такої вказівки управитель зобов'язується перед третіми особами особисто.

Крім невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків, підставою для відповідальності може бути порушення управителем норм закону: обман (наприклад, неправильне використання основного майна або доходу в інтересах інших осіб, а не установника чи вигодонабувача, що тягне за собою відшкодування збитків і кримінальне покарання), несплата податків, несанкціоноване використання коштів зі шкодою для доходу довіреного майна тощо.

Схожі статті




Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О. В. - 3. Відповідальність управителя майном

Предыдущая | Следующая