Цивільне право України - Дзера О. В. - 2. Правовий статус фізичної особи-підприємця

З моменту державної реєстрації фізичної особи як підприємця та одержання свідоцтва про державну реєстрацію вона набуває нового правового статусу підприємця та отримує підприємницьку право - та дієздатність. Обсяг правосуб'єктності підприємця може бути визначено із застосуванням ст. 51 ЦК України, згідно із якою до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Таким чином, за аналогією із ст. 91 ЦК України, правоздатність індивідуальних підприємців є загальною (універсальною). Це означає, що вони мають право здійснювати будь-які види підприємницької діяльності, з урахуванням обмежень, встановлених у законі.

Перелік видів підприємницької діяльності, якими не можуть займатися фізичні особи-підприємці, міститься у ст. 4 Закону України "Про підприємництво". Зокрема сюди належить діяльність, пов'язана з: а) обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів; б) охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності; в) проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз; г) розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, г) проведенням ломбардних операцій; д) виробництвом біоетанолу; е) виробництвом бензинів моторних сумішевих з добавками на основі біоетанолу.

Крім того, підприємці не вправі здійснювати страхову діяльність (ст. 2 Закону України "Про страхування"), банківську діяльність (ст. 6 ЗУ "Про банки і банківську діяльність"), професійну діяльність з випуску та обігу цінних паперів (ст. 16 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок"), діяльність у сфері організації телебачення і радіомовлення (ст. 1 Закону України "Про телебачення і радіомовлення"), космічну діяльність (ст. 1 Закону України "Про космічну діяльність") тощо.

Окремими видами діяльності, передбаченими ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", фізична особа-підприємець може займатися лише на підставі ліцензії. Зокрема ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, як надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів повітряним, річковим, морським та автомобільним транспортом; медична та ветеринарна практика; пошук (розвідка) корисних копалин; виробництво особливо небезпечних хімічних речовин; виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами; виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами; виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності тощо.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" підприємці мають право здійснювати торговельну діяльність, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльність із надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг лише з попереднім отриманням торгового патенту за певними винятками, передбаченими ч. З ст. 1 вказаного Закону.

У процесі здійснення підприємницької діяльності фізична особа-підприємець має право на відкриття банківського рахунку.

Відповідно до ст. 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" підприємці на добровільній основі можуть відкривати рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків. Порядок відкриття таких рахунків регламентується Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492.

Водночас приватні підприємці можуть працювати і виключно за готівку із дотриманням вимог чинного законодавства. Зокрема відповідно до п. 1 постанови Правління Національного банку України "Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку" від 9 лютого 2005 р. № 32 сума розрахунків у готівковій формі одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) не повинна перевищувати 10 тис. гривень протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами. Платежі понад установлену граничну суму проводяться виключно в безготівковому порядку.

Порядок проведення грошових розрахунків у діяльності фізичної особи-підприємця регулюється Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. № 637, а також Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22.

Також фізична особа-суб'єкт підприємницької діяльності має право на використання печатки. Разом з тим, чинне законодавство не ставить здійснення підприємницької діяльності у залежність від того, чи реалізував підприємець вказане право. Тому, якщо фізична особа здійснює підприємницьку діяльність без печатки, немає підстав для застосування щодо неї саме з цієї причини будь-яких заходів примусу.

Печатка фізичної особи-підприємця обов'язково повинна містити ідентифікаційний код фізичної особи-платника податків. Порядок видачі дозволу на виготовлення печатки передбачений в Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом МВС України від 11 січня 1999 р. № 17.

Важливе значення для правового статусу. фізичної особи-підприємця має майнова основа здійснення підприємницької діяльності. Чинне законодавство України не передбачає виокремлення майна, яке використовується підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, із загальної маси належного йому майна. Тому за рішенням суду може бути звернено стягнення на все належне приватному підприємцеві майно, в тому числі і на те, яке він не використовував для зайняття підприємництвом (приватна квартира, дача, меблі, автомашина тощо).

Наведене суттєво відрізняє підприємницьку діяльність приватного підприємця та юридичної особи, покладає додаткові ризики на нього. Так, згідно зі ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй на праві власності майном. За загальним правилом, учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за її зобов'язаннями, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями учасника (засновника). Винятки з цього правила можуть бути встановлені законом або установчими документами юридичної особи. Наприклад, Законом України "Про господарські товариства" передбачено додаткову (субсидіарну) відповідальність учасників належним їм на праві власності майном у товаристві з додатковою відповідальністю, а також у повному та командитному товариствах.

Якщо фізична особа-підприємець з тих чи інших причин не в змозі самостійно здійснювати право власності щодо майна, яке використовується у підприємницькій діяльності, ч. 1 ст. 54 ЦК України органам опіки та піклування надане право призначати управителя відповідного майна. Перелік таких випадків є вичерпним. До них віднесено визнання фізичної особи-підприємця: 1) безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК України); 2) недієздатною (ст. 39 ЦК України); 3) обмежено дієздатною (ст. 36 ЦК України); 4) набуття права власності на майно, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, неповнолітньою чи малолітньою особою.

Управління майном здійснюється на підставі договору управління майном, що укладається органами опіки та піклування з управителем в інтересах фізичної особи-підприємця, визнаної безвісно відсутньою, недієздатною чи обмежено дієздатною або в інтересах малолітньої чи неповнолітньої особи. Відповідно до ст. 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Істотними умовами вказаного виду договору є перелік майна, що передається в управління, а також розмір і форма плати за управління майном. Договір управління майном укладається у простій письмовій формі. Якщо ж предметом договору є нерухоме майно, то він підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Права та обов'язки управителя встановлюються в договорі з урахуванням вимог, передбачених статтями 1037-1038 ЦК України. Право на відчуження майна, переданого в управління, укладення щодо нього договору застави управитель може здійснювати лише за згодою установника управління, яким виступає орган опіки та піклування. Управитель має право на захист від будь-яких порушень його прав на майно, передане в управління за допомогою як речово-правових, так і зобов'язально-правових способів, у тому числі й від власника майна. Управитель зобов'язаний: 1) здійснювати управління особисто; 2) повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна; 3) проявляти належну турботливість про інтереси вигодонабувача.

Згідно з ч. 3. ст. 54 ЦК України функцію контролю за діяльністю управителя майном покладено на органи опіки та піклування. Порядок здійснення контролю врегульований спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження Правил опіки та піклування" від 26 травня 1999 р. Органи опіки і піклування уповноважені здійснювати планові перевірки згідно із графіком, але не рідше ніж раз на рік, крім першої перевірки, яка проводиться через три місяці після призначення управителя. При потребі розгляд результатів перевірок виноситься на засідання опікунської ради для вжиття відповідних заходів. Про результати перевірки складається акт у двох примірниках, один з яких зберігається в органах опіки та піклування і є підставою для оцінки діяльності управителя майна, другий - в управителя.

Договір про управління майном фізичної особи-підприємця, крім загальних підстав, передбачених в ст. 1044 ЦК України, припиняється у випадку, якщо відпали обставини, на підставі яких він був укладений. До таких підстав слід віднести: 1) поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, дієздатність якої була обмежена; 2) поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною; 3) скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою у зв'язку з її появою або одержання відомостей про місце її перебування; 4) набуття неповнолітньою особою повної цивільної дієздатності.

Спори за участю фізичної особи-підприємця підвідомчі господарським судам (ст. 1 ГПК України). Відповідно, якщо державна реєстрація фізичної особи як підприємця відсутня, спори за участю таких осіб, у тому числі пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, підвідомчі судам загальної юрисдикції.

Схожі статті




Цивільне право України - Дзера О. В. - 2. Правовий статус фізичної особи-підприємця

Предыдущая | Следующая