Безпека життєдіяльності людини та суспільства - Мягченко О. П. - РОЗДІЛ 10. ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Декларація "Про незалежність України", Конституція України. Основні напрями законодавства України - Антро-поохоронне: "Про основи охорони здоров'я в Україні", "Про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення", "Про екологічну експертизу", "Про відходи", "Про охорону праці", національна програма "Репродуктивне здоров'я"; природоохоронне законодавство - Закони України: "Про охорону навколишнього природного середовища", "Водний кодекс України", "Земельний кодекс України", "Про охорону атмосферного повітря". "Про цивільну оборону", "Про дорожній рух", "Про пожежну безпеку". Концепція організації роботи з профілактики невиробничого травматизму. Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 1996-2000 роки. Нормативні документи та основні їх вимоги щодо забезпечення безпеки життєдіяльності населення: норми, правила, інструкції.

Важливим розділом сучасного курсу безпеки життєдіяльності людини та суспільства є законодавство - екологічне, трудове право, закони, які стоять на сторожі здоров'я, безпеки людини. Актуальним у забезпеченні безпечної життєдіяльності є знання про явні, скриті або можливі небезпеки. Знання - це застосована у практиці інформація, зокрема юридична і згідно діючому законодавству громадянин має право на її отримання.

Кінець ХХ ст. вніс дві головних зміни у правові норми, як кожної країни зокрема, так і в міжнародне право в цілому. Спочатку право людини, а слідом за цим і якість природного середовища були визнані як фундаментальні суспільні цінності, бо людина не може бути відокремлена від природи. Поступово було сформульовано поняття права людини на безпечне природне середовище, чим було визначено коло її екологічних прав. В останні роки міжнародна суспільна свідомість остаточно затвердилася в необхідності визнання пріоритетності прав людини на здорове і гармонійне природне середовище.

Право - це система загальнообов'язкових правил поводження, соціальних норм, встановлених суспільством або санкціонованих державою, що відбивають волю панівного класу або всього народу і спрямовані на врегулювання суспільних відносин. Для забезпечення прав людини держава має примусовий апарат. Екологічне право - це система законодавчих та морально-етичних норм, які регулюють екологічні суспільні відносини і визначає найбільш ефективні шляхи використання природних ресурсів, екологічну безпеку громадян і захист їхніх прав у цій сфері.

Існує Суб'єктивне право - як оцінка можливого поводження громадянина або організації, що залежить від культури, моралі суспільства і спрямованого на досягнення певної цілі, пов'язаної із задоволенням інтересів, потреб (на жаль не завжди законних). До цього відносять екологічні права, зокрема право на безпечне для життя і здоров'я, стан природного середовища. Це одне з фундаментальних прав людини, закріплених у міжнародних правових актах, Конституції і законах України. Права людини, пов'язані з якістю оточуючого середовища, його екологічними характеристиками закріплюють міжнародні договори і конвенції. Це стверджує Загальна Декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1948 р. В 1966 р. прийнятий Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права людини. Проте, на жаль, прямо екологічні права в цих та інших документах обумовлені не були. І тільки в 1972 р. вперше на міжнародному рівні було визнано право людини на "сприятливі умови життя в навколишньому середовищі, якість якого дозволяє вести гідне і процвітаюче життя". Це було закріплено в першій статті Декларації Стокгольмскої конференції ООН із проблем навколишнього середовища.

Згодом право людини на сприятливе навколишнє середовище, в тій або іншій мірі, було підтверджено багатьма міжнародними правовими актами: Заключний акт Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі (1975 р.), Конвенція про заборону військового та іншого впливу на природне середовище (1976 р.), Конвенція про транскордонне забруднення повітряного басейну (1979 р.), Резолюція Генеральної Асамблеї ООН "Про історичну відповідальність держав за збереження природи Землі для теперішнього і майбутніх поколінь" (1981 р.), Конвенція про морське право (1982 р.), Конвенція про оцінку впливів на навколишнє середовище у трансграничному аспекті (1991 р.). Ці та інші документи підвели світове співтовариство лише у 1992 р. до закріплення основного принципу про право кожної людини на безпечне для здоров'я і життя природне середовище. Україна, як суб'єкт міжнародного права дотримує екологічні права громадян. Тепер ці принципи закріплені в конституціях багатьох країн, в тому числі українській, забезпечуючі основні життєві права людини - право на безпечне життя, здоров'я, працю. Основними елементами такого конституційного права стали: одержання інформації екологічного змісту, внесення пропозицій у процесі проведення екологічної експертизи, право на ініціативу судового процесу, пов'язаного з екологічними порушеннями, право брати участь у процесі розробки екологічних рішень.

На підставі цього можна виділити найбільш важливі види інформації, що підлягають запиту з боку окремого громадянина, організації: про викиди шкідливих речовин у повітряний і водний басейни, про накопичення відходів і їхню переробку, використання питних і непитних вод, про шумо-вібраційне забруднення, стан виробництва і використання енергії, ліцензування і транспортування небезпечних, радіоактивних речовин і об'єктів, застосування пестицидів, інвентаризація токсичних відходів і багато інших питань.

Питання

1. Яке значення права, зокрема екологічного, в забезпеченні безпеки людини?

2. Які міжнародні документи гарантують право людини на безпечне життя?

Схожі статті




Безпека життєдіяльності людини та суспільства - Мягченко О. П. - РОЗДІЛ 10. ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Предыдущая | Следующая