Банківське право - Костюченко О. А. - 1. Суть банківського права розвинутих країн

1. Суть банківського права розвинутих країн

В економічному розвитку будь-якої країни важливе місце займає банківська діяльність - основний елемент функціонування фінансової системи країни. Виступаючи важливим інструментом фінансово-кредитного механізму держави, банківська діяльність сприяє мобілізації та використанню коштів, здійсненню різноманітних банківських операцій, забезпечує виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Проведення державою політики жорсткого регулювання банківської діяльності, створення чітко організованої банківської системи і належного порядку здійснення банківських операцій свідчить про специфічний характер банківської діяльності та важливу роль держави в регулюванні банківських правовідносин. Банківська діяльність - це передбачена законодавством система дій спеціальних суб'єктів, які здійснюються ними як учасниками Єдиної банківської системи, з приводу грошей, цінних паперів та валютних цінностей, які виконують функцію платежу, зберігання і товару (кредиту). За своїм змістом банківська діяльність складається із комплексу банківських операцій і угод, які здійснюються кредитними організаціями.

Виходячи з наведеного вище визначення банківської діяльності, можна стверджувати, що все, чим займаються банки, слід вважати банківською діяльністю, а всі правовідносини, які виникають у процесі організації та здійснення банківської діяльності з участю банків, слід розглядати як предмет банківського права.

Об'єкт регулювання з боку банківського права - специфічна група суспільних відносин, предметом якої є банківська діяльність. Банківське право - найважливіша галузь права в правовій системі будь-якої держави ринкового типу. Дослідження механізму правового регулювання банківської діяльності будь-якої країни має на меті ознайомлення з теоретичними і практичними аспектами правового забезпечення банківської діяльності в зарубіжних країнах. Банківське право зарубіжних країн перебуває на різних щаблях розвитку. Предмет застосування, зміст і регламентація банківського права визначаються в країнах по-різному, а державні інститути конкретної країни зорієнтовані на регулятивний вплив на банківську систему.

У США при визначенні банківського права виходять з того, що "...банківське право - це дуже багатогранний термін. Він охоплює не тільки загальні принципи організації та діяльності банків, а й сукупність норм, що регулюють порядок здійснення фінансових та пов'язаних з ними послуг" .

Банківське право США - одна з найбільш містких та складних сфер господарського права, а банківська діяльність контролюється і регулюється більш ретельно, ніж будь-яка інша сфера економічної діяльності держави.

Французькі вчені вважають, що "банківське право Франції складається з правил, що закріплюють статус підприємств, які займаються "торгівлею грошами", і підприємств, що сприяють їх діяльності. Отже, це право професійне" .

К. Гавалда і Ж. Стуфле підкреслюють, що об'єктом банківського права є визначення правового положення банків, тобто організацій, які професійно, на постійній основі здійснюють банківські операції та правове регулювання самих банківських операцій. Пізніше вони сформулювали поняття кредитного права і розглядали банківське право як частину кредитного права.

Німецький вчений Р. Кольс відзначає, що "банківське право існує як публічне і приватне право... Публічне банківське право охоплює державний нагляд за банківською справою і його організацій... Приватне банківське право - це право банківських угод і договорів" .

Російські юристи вважають, що банківське право становить собою сукупність норм, які регулюють правові відносини в галузі банківської діяльності, тобто встановлюють правове положення самих банків та інших кредитних організацій, що регулюють публічні відносини банків, а також приватноправові відносини банків з клієнтами.

Незважаючи на різні підходи у визначенні банківського права в Зарубіжних країнах, суть банківського права залишається незмінною - це визначення правового статусу банків та здійснення ними на постійній, професійній основі банківських операцій.

Отже, банківське право в зарубіжних країнах - це найважливіша галузь права, що становить собою систему правових норм, які регулюють банківську діяльність, а саме порядок організації та функціонування банків і банківської системи конкретної держави, тобто публічні відносини банків, а також порядок здійснення ними банківських операцій, їхні приватноправові відносини з клієнтами.

Банківське право в країнах з ринковою економікою виступає самостійною галуззю права. Самостійний характер цієї галузі проявляється в тому, що для неї характерні особливий об'єкт регулювання, специфічні суб'єкти та існування розгалуженого і повноцінного банківського законодавства. Об'єктом регулювання з боку банківського права тут виступає специфічна група суспільних відносин - банківські правовідносини, предметом яких є банківська діяльність. Банківські правовідносини різноманітні як за змістом, так і за своїм неоднорідним характером. Така неоднорідність банківських правовідносин визначається як змістом регулювання (розрахункових, кредитних, валютних відносин та ін.), так і насамперед наявністю суб'єктів, які беруть участь в цих відносинах (держава, центральні банки країн, комерційні банки, різноманітні спеціалізовані кредитно-фінансові установи тощо).

Неоднорідність суб'єктів банківського права в зарубіжних країнах призводить до виникнення неоднорідних за своєю природою банківських правовідносин, які, у свою чергу, зумовлені специфікою застосовуваних методів правового регулювання таких правовідносин, а саме - в поєднанні організаційних та майнових елементів. З одного боку, суб'єкти банківського права виконують організаційні функції. Наприклад, активно втручаються в економічне життя країни, приймаючи нормативні акти, що регулюють банківську діяльність, а кредитні організації, юридичні та фізичні особи зобов'язані дотримуватись банківського законодавства. З іншого боку, суб'єкти банківського права є безпосередніми учасниками майнових відносин; їхні відносини характеризуються рівністю їхнього правого статусу (у кредитних угодах або випуску емітентом цінних паперів).

Для банківського права зарубіжних країн характерним є розгалужений масив правових актів, що регулюють різні аспекти банківської діяльності в країні. Причому серед джерел цієї галузі значне місце займають закони, які є основним регулятором банківських відносин, хоча деякі аспекти цих відносин можуть регламентуватися відомчими актами, судовими прецедентами.

Банківське право зарубіжних країн має комплексний характер. Ця галузь досить велика за обсягом і включає комплекс тісно пов'язаних між собою інститутів: правові основи організації та функціонування банківської системи країни, банківські операції, валютне регулювання, правове регулювання випуску та обігу цінних паперів, правові основи банківського аудиту та ін. Крім того, багатогранність банківської діяльності дає підставу включати до банківського права також норми інших галузей права, що належать до банківської діяльності (наприклад, правила здійснення грошових операцій, механізм примусового забезпечення банківських зобов'язань, питання акумуляції платежів і зборів тощо). Комплексним є і метод банківського права зарубіжних країн, а саме: поєднання цивільно-правового і публічно-правового методів.

Важливою тенденцією розвитку банківського права зарубіжних країн є інтернаціоналізація системи банківської діяльності.

Банківське право та банківські системи в різних країнах мають істотні відмінності, зумовлені специфікою історичних, економічних та політичних факторів. Водночас банківське право, банківські системи різних країн перебувають у постійній взаємодії, взаємозалежності, взаємного впливу (розширення мережі банків країни за кордоном і проникнення іноземних банків та їхніх дочірніх установ на територію інших країн, інтернаціоналізація банківського бізнесу, розвиток співробітництва країн щодо формування загальних стандартів банківського регулювання; формування єдиного ринку банківських послуг та ін.). Усе це закономірно впливає на правову систему будь-якої держави, в тому числі і грошово-кредитну систему.

Процеси трансформації структури і діяльності фінансового ринку, його ефективного функціонування зумовили глибокі зміни в банківському праві розвинутих країн, що сталися в кінці 60-х років XX ст. Насамперед мова йде про законодавчі реформи в банківській сфері в більшості країн з ринковою економікою. Процес дерегулювання і лібералізації банківського законодавства сприяв пом'якшенню або повній відміні обмежень і заборон на територіальну експансію банків, руйнуванню жорстких меж між різними видами фінансових інститутів, розвитку конкуренції в сфері кредитно-фінансового обслуговування і послабленню адміністративного контролю за діяльністю банків.

Особливого значення для розвитку банківського права зарубіжних країн набуває міжнародне та європейське співробітництво у сфері правового регулювання банківської діяльності. Початок міжнародного співробітництва у сфері банківського регулювання відноситься до 1975 р., коли було створено орган міжнародного співробітництва держав у сфері банківського регулювання - Базельський комітет з банківського нагляду, який нині включає представників центральних банків групи дванадцяти держав. Метою Базельського комітету було сформулювати однакові підходи до істотних питань банківського регулювання завдяки виробленню рекомендацій і обміну інформацією між органами банківського нагляду держав, що належать до вищеназваного комітету. За час існування Базельський комітет виробив ряд документів (Конкордат 1975 р., Мінімальні стандарти з нагляду за міжнародними банківськими групами та їх транскордонними установами 1992 р. та ін.), які, не будучи формально юридичними актами, разом з тим містять у собі елементи юридичної обов'язковості.

У квітні 1997 р. Базельський комітет підготував документ "Базові принципи ефективного нагляду за банківською діяльністю", в якому сформульовано 25 принципів, що покладено в основу Європейського банківського законодавства і визначають засади організації ефективності банківського нагляду та регулювання в державах - членах ЄС.

Базельські принципи було розроблено країнами "великої десятки" за участю представників органів банківського нагляду з 15 країн, включаючи Росію та Швейцарію. Вони схвалені керівниками центральних банків країн "великої десятки" і органам банківського нагляду всіх країн запропоновано керуватися цими принципами. В основному вони містять стандартні вимоги, що вже застосовуються у розвинутих країнах, зокрема, вимоги щодо мінімального розміру банківського капіталу та його складових; перевірки органами нагляду грошової політики, оперативної звітності банку і виконуваних ними процедур, пов'язаних з наданням кредитів та інвестуванням капіталів, управлінням кредитним та інвестиційним портфелями; перевірки факту наявності у банку загальної політики управління ризиками.

В рамках Базельського комітету з банківського нагляду систематично здійснювалась розробка і прийняття документів, пов'язаних із банківською діяльністю, враховуючи процес євроінтеграції. Наприклад, у 1988 р. Базельський комітет прийняв угоду про достатність капіталу (Базельська угода І). У 2004 р. прийнято Базельську угоду II "Міжнародна конвергенція оцінки капіталу та стандартів капіталу; нові підходи". Поглиблення світової фінансово-економічної кризи змусило Базельський комітет 12 вересня 2010 року прийняти підсумковий документ, що стосується нових стандартів капіталу (Базельська угода III).

Країни прагнуть інкорпорувати вироблені Базельним комітетом принципи до свого національного банківського права. Україна також співробітничає з Європейським Союзом (далі - ЄС) у банківській сфері, про що свідчать укладені угоди про партнерство з ЄС, метою яких є адаптація банківського законодавства України до європейських стандартів.

Європейське співробітництво у сфері банківського регулювання розвивалося через інституційний механізм міждержавного характеру, основи якого було закладено в Римському договорі 1957 р. про створення Європейського Співтовариства (нині - ЄС). Останнім часом спостерігається підвищення ролі ЄС і Європейської Комісії, діяльність яких спрямовано на гармонізацію банківського права і практики своїх держав-членів, прийняття ними нормативних актів, що мають юридичну силу і обов'язковий характер. У ст. 100 Римського договору 1957 р. передбачено зближення законодавчих положень, приписів і адміністративних дій держав-членів, які прямо зачіпають створення і функціонування спільного ринку.

Універсальний рівень співробітництва ЄС передбачає об'єднання зусиль держав для коригування свого банківського законодавства з урахуванням вимог загальноєвропейського права (Римський договір 1957 р., Маастрихтський договір 1992 р.), а в майбутньому передбачається додержуватися вимог, пов'язаних з утворенням банківського ринку ЄС з єдиною валютою. З 1 січня 2002 р. євро у вигляді банкнот і монет стала законним засобом платежу і єдиною валютою у країнах Європейського валютного союзу.

Нині в ЄС провадиться активна робота зі створення Єдиної бази даних нормативних документів цього Союзу в банківській і фінансових сферах, координації банківського законодавства країн - членів ЄС. Отже, банківське право провідних зарубіжних країн багато в чому відображає процес інтернаціоналізації правового регулювання банківської діяльності, враховуючи розвиток міжнародних економічних відносин та інтеграцію фінансових ринків країн у ці процеси та необхідність мінімізації негативних наслідків світової фінансової кризи.

Схожі статті




Банківське право - Костюченко О. А. - 1. Суть банківського права розвинутих країн

Предыдущая | Следующая