Філософія - Щерба С. П. - 2. Особливості історичного процесу. Реформи та інновації
Як уже відзначалось, суспільство є самоорганізованою, складною, відкритою та динамічною та системою. Суспільний організм нормально функціонує, коли не порушуються його фундаментальні пропорції, співвідношення між сферами, структурними елементами та оптимізуються й гармонізуються зв'язки між ними. Коли цього не спостерігається, в ньому розвиваються й утверджуються суперечності, що згодом можуть перерости у кризу, яка веде до стагнації чи деградації соціального організму. Це означає, що воно вичерпало свій ресурс і розвиватися як раніше більше не може, стає очевидною необхідність суспільних змін.
Перебудова суспільства, вирішення кризових явищ можлива двома шляхами: еволюційним і революційним, шляхом реформ та інновацій. Соціальна еволюція - це поступовий, неперервний процес змін різних сторін суспільства і, в цьому сенсі, - кардинально протилежний соціальній революції. Надаючи перевагу соціальним революціям, марксизм не знімав з рахунку й соціальних еволюцій, реформаторських шляхів розвитку та перебудови суспільства. "Маркс, - зазначав Г. Плеханов, - не тільки не забував про еволюції, а й, навпаки, відкрив багато з найважливіших її законів"1. Так, у "Капіталі" він глибоко дослідив процес еволюційного розвитку системи капіталістичного виробництва (від простої кооперації до мануфактури, а потім - до крупного машинного виробництва). Та все ж не всі сьогодні погоджуються з тим, що замінити старі форми життєдіяльності на нові еволюційним шляхом неможливо. На їх думку, марксова позиція мала підстави у XVII - XIX століттях і була актуальною до 60 - 70-х років XX століття. Тому можна вважати, що вона окремий випадок у загальному ланцюгу історичного процесу.
Соціальні еволюція і революція є протилежними, але взаємозв'язаними формами суспільного розвитку. Еволюційні зміни в суспільстві створюють умови для набуття ним нової якості; через поступове оновлення сфер суспільного життя до радикальної трансформації всього суспільства. Тобто вони готують підгрунтя для революції. В свою чергу, революції, набуття нової якості суспільством є базою для розширення можливостей еволюційних перетворень. Зміна окремих сторін, структур, сфер суспільства, у кінцевому рахунку, призводить до зміни всього суспільства.
Нерозуміння цього й породило відповідне ставлення політичних сил до марксистської орієнтації. Як підкреслювалось, марксизм у цілому не заперечує роль і значення еволюційних шляхів, проте соціальна реформа розглядається ним не тільки як щось протилежне революції, а й таке що має сенс лише у контексті революційних змін. Образно кажучи, соціальна реформа є побічним продуктом соціальної революції. Вони виступають чимось другорядним у соціальному розвитку.
За такої позиції марксисти жорстко й безкомпромісно критикували погляди й дії' правих лідерів, котрі зводили процес суспільних перетворень лише до реформ, заперечуючи необхідність революційних шляхів перетворень. Марксизм доводив, що подібні акції спрямовані на відволікання людських сил і ресурсів від революційної боротьби. В. І Ленін, зокрема стверджував, що ідеологи панівних верств зі всіх сил прагнуть підмінити революційні методи реформами ("плоским еволюціонізмом"), керуючись тезою: "рух - все, кінцева мета - ніщо" (К. Каутський).
Одночасно марксизм жорстко критикував і лівацькі (ліворадикальні, анархістські, моїстські, троцькістські) погляди на соціальні перетворення. Відкидаючи реформу, як засіб суспільних перетворень, керівники цих сил, їх ідеологи впадали в іншу крайність. Вони, ігноруючи об'єктивні умови і суб'єктивні фактори, свідомо підштовхували народні маси на непідготовлені і необгрунтовані революційні дії. Спровоковані революційні виступи, як засвідчує історичний досвід, завжди приречені на поразку, а їхні носії "платять" за авантюру мільйонами людських життів.
Реформістська позиція правих і революціоністська лівих ідеологічно у теоретичному плані є однобічними й метафізичними, а в практичному - шкідливими й руйнівними. Від їх застосування наслідки завжди трагічні, оскільки народ перетворюється в об'єкт маніпулювання в руках політиків-провокаторів, стає заручником власних політичних дій (в одному випадку він приречений на деградацію і еволюційну смерть, в іншому - на революційну загибель). Слід пам'ятати, що для суспільства на одних етапах можуть бути дієвими соціальні реформи, на інших - революція, як найрадикальніший шлях перебудови.
Це говорить про те, що реформа і революція мають застосовуватися з урахуванням історичної необхідності. За певних умов вони соціально дієві й ефективні, хоча і є діалектично протилежними, оскільки ця відмінність має відносний характер. Тому слід уміти в кожному випадку творчо застосовувати їх, від чого залежатиме успіх соціальних перетворень.
Досить часто реформу ототожнюють з інновацією і навпаки, хоча й зв'язок між ними не такий вже й однозначний. Якщо розуміти реформацію як суспільну акцію, спрямовану на радикальну перебудову соціуму (загалом чи окремих його сфер), а інновацію як звичну соціальну дію, спрямовану на поліпшення стану суспільства чи створення сприятливих умов для здійснення суспільних трансформацій, то стає очевидним, що і реформа, і інновація, в кінцевому рахунку, сприяють набуттю нового стану суспільства чи окремих його сфер. Разом з тим тут має місце й певна субординація:. Реформа завжди глибше, істотніше та й ширше і ємкіше впливає на суспільство. Інновація також може зачіпати глибинні пласти суспільства, проте вона наче "нашаровується" на реформаційні чи революційні процеси. Можна стверджувати, що рушієм інновацій є соціальні реформи чи революції. В свою чергу, соціальна революція і реформи виступають як інновація, оскільки є чимось новим для суспільства. 1 все ж, інновація не є реформою, і тим більше - революцією. Для її здійснення необхідні соціальні умови. Ними можуть бути реформа або революція.
Дехто з вчених вважає, що інноваційна діяльність, є окремим випадком реформаційної. Інші - навпаки1. На нашу думку, між цими видами діяльності має місце діалектика цілого й частини. Реформаційна діяльність не співпадає з інноваційною, оскільки є масштабнішим явищем, і охоплює як все суспільство, так і окремі його сфери. Інноваційна діяльність завжди "прив'язана" лише до окремої сфери суспільства. Відрізняються вони і за результатами діяльності. Наслідком реформаційної діяльності є не лише кількісні, а й певні якісні зміни в суспільстві. Реформаційні зміни, поступово накопичуючись, на певному етапі призводять до встановлення нової якості. Реформаційна діяльність є не тільки ширшою, а й багатшою змістовно, тоді як інноваційна діяльність - це завжди прискорене набуття певної новизни (властивостей, якостей), які зачіпають ту чи іншу сферу суспільного життя. Слід зазначити, що властивості (якості), набуті в процесі реформаційної діяльності, не можуть бути зведені до сукупності властивостей (якостей) набутих під час інноваційної діяльності. В цьому сенсі реформаційна діяльність є завжди певною інновацією для суспільства, певною новизною, в якійсь мірі чимось нетрадиційним. Інноваційна діяльність, незважаючи на її винятковість, радикальну новітність (певну революційність), - ніколи не може породити наслідки, котрі притаманні реформації, а звідси, не слід інноваційну діяльність механічно ототожнювати з реформаційною діяльністю.
Схожі статті
-
Філософія - Щерба С. П. - 3. Сучасне суспільство й особа як суб'єкти історичного процесу
Цей процес набуває небаченої висоти з появою націй та капіталістичних і сучасних суспільств. Надаючи народним масам виняткового значення в історичному...
-
Філософія - Щерба С. П. - 2. Первісні суб'єкти історичного процесу
Будь-яка сфера діяльності являє собою взаємодію суб'єкта й об'єкта. Перший є носієм предметно-практичної та духовної діяльності. Своїми діями він активно...
-
Філософія - Щерба С. П. - Тема 25. Рушійні сили і суб'єкти історичного процесу
1. Рушійні сили суспільного розвитку Проблема рушійних сил у філософській та соціально-політичній літературі завжди вирішувалась неоднозначно. Одні...
-
Філософія - Щерба С. П. - 2. Основний зміст та особливості філософії марксизму
У початковий період своєї діяльності К. Маркс і Ф. Енгельс були революційними демократами, а в галузі філософії - ідеалістами-діалектиками. В 1842 році у...
-
Філософія - Щерба С. П. - 2. Суспільство як предмет філософського аналізу
Як витікає із попереднього огляду, суспільство - це складний феномен, соціально-історичний продукт, живий соціальний організм, діяльніша суспільна...
-
Філософія - Щерба С. П. - 3. Пізнання і практика
У попередніх розділах вже підкреслювалось, що основою пізнання завжди є практика. Слід зазначити, що розуміння цього доводилося важко і людство не зразу...
-
Філософія - Щерба С. П. - 1. Соціальне, йот природа, сфера і структура
1. Соціальне, йот природа, сфера і структура Розглядуване питання завжди викликало великий інтерес у вчених і мислителів. Проте було й залишається одним...
-
Філософія - Щерба С. П. - Розділ VI. Становлення й функціонування суспільства
Тема 24. Проблеми соціалізації 1. Причини і фактори соціалізації Як уже підкреслювалось, людина, за своєю природою - біосоціальна істота. Тому й завжди...
-
Філософія - Щерба С. П. - 1. Духовне, його місце і роль ужитті
1. Духовне, його місце і роль ужитті Духовна сфера суспільства досить багатогранна. До неї відносять весь світ ідеального: сукупність різних знань, ідей,...
-
Філософія - Щерба С. П. - Тема 23. Духовна сфера суспільства
1. Духовне, його місце і роль ужитті Духовна сфера суспільства досить багатогранна. До неї відносять весь світ ідеального: сукупність різних знань, ідей,...
-
Філософія - Щерба С. П. - Тема 21. Соціальна сфера суспільства
1. Соціальне, йот природа, сфера і структура Розглядуване питання завжди викликало великий інтерес у вчених і мислителів. Проте було й залишається одним...
-
Філософія - Щерба С. П. - 1. Рушійні сили суспільного розвитку
1. Рушійні сили суспільного розвитку Проблема рушійних сил у філософській та соціально-політичній літературі завжди вирішувалась неоднозначно. Одні...
-
Філософія - Щерба С. П. - 1. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін
1. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін Для кращого розуміння діалектики важливим є і порядок викладу її законів. Тому найчастіше...
-
Філософія - Щерба С. П. - 1. Причини і фактори соціалізації
Тема 24. Проблеми соціалізації 1. Причини і фактори соціалізації Як уже підкреслювалось, людина, за своєю природою - біосоціальна істота. Тому й завжди...
-
Філософія - Щерба С. П. - Тема 24. Проблеми соціалізації
Тема 24. Проблеми соціалізації 1. Причини і фактори соціалізації Як уже підкреслювалось, людина, за своєю природою - біосоціальна істота. Тому й завжди...
-
Філософія - Щерба С. П. - Тема 15. Закони діалектики
1. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін Для кращого розуміння діалектики важливим є і порядок викладу її законів. Тому найчастіше...
-
Філософія - Щерба С. П. - 1. Наукове пізнання: рівні, специфіка, особливості
Як уже підкреслювалось, наукове пізнання як відносно самостійна, цілеспрямована, пізнавальна діяльність - є складним багатокомпонентним процесом, що...
-
Філософія - Щерба С. П. - Тема 2. філософія Давнього світу
Тема 2. філософія Давнього світу Вперше філософська думка виникла у Єгипті та Вавилоні. Вона була нерозривно пов'язана з релігійними уявленнями і, за...
-
Філософія - Щерба С. П. - 3. Давньоримська філософія
Римська філософія розпочинається з того, чим закінчується грецька - еклектизмом. її початок датується кінцем II - І ст. до н. е. Вона є вторинною...
-
Філософія - Щерба С. П. - 1. Філософія країн Сходу
Тема 2. філософія Давнього світу Вперше філософська думка виникла у Єгипті та Вавилоні. Вона була нерозривно пов'язана з релігійними уявленнями і, за...
-
Філософія - Щерба С. П. - 3. Соціально-політичні проблеми
Філософія Нового часу ні об'єктивно, ні суб'єктивно не могла обійти (ігнорувати) проблеми людини, суспільства, держави тощо. Саме життя ставило ці...
-
Філософія - Щерба С. П. - 4. Чуттєве і раціональне в пізнанні
Пізнання людиною об'єктивної реальності відбувається на двох якісно різних, хоча й взаємопов'язаних рівнях - чуттєвому ("empeiria" - досвід) й...
-
Філософія - Щерба С. П. - 2. Гносеологія
Великого значення для філософії Нового часу набувають теоретико-пізнавальні проблеми. Вирішення їх здійснювалось у контексті філософських концепцій...
-
Філософія - Щерба С. П. - 2. Діалектика суб'єкта і об'єкта пізнання
Як бачимо, пізнання є історично акумульованим процесом відображення об'єктивної реальності у свідомості людини в формі відчуттів, сприйняттів, уявлень,...
-
Філософія - Щерба С. П. - 2. Філософія Відродження
У кінці XIV - на початку XV ст. завершується "темне середньовіччя" і наступає так звана, епоха Відродження. "Підриваються" підвалини панування релігії і...
-
Філософія - Щерба С. П. - 1. Філософія Середньовіччя
1. Філософія Середньовіччя Середньовічна доба в основному належить до епохи феодалізму (V - XV ст.). Хоча вона й була спадкоємицею античної філософії,...
-
Філософія - Щерба С. П. - 3. Форми суспільної свідомості
Як уже говорилось, суспільна свідомість багатоманітна. У її структурі виділяють такі форми як: політична, правова, моральна, естетична, релігійна,...
-
Філософія - Щерба С. П. - 3. Людська діяльність
Діяльність - це специфічно людська форма активного ставлення до світу, спосіб буття людини. Тварина теж діє, але змістом її дій і поведінки є...
-
Філософія - Щерба С. П. - 2. Сутність і функції держави, її історичні типи
Як уже підкреслювалось, в системі політичної організації суспільства держава займає особливе місце. Щодо природи її походження існують різні точки зору...
-
Філософія - Щерба С. П. - 4. Соціальна структура суспільства
Сучасна наука досліджує й соціальні групи, що не можуть функціонувати самостійно (сім'я та ін,), а лише в межах більших спільнот (етносу, нації). До них...
Філософія - Щерба С. П. - 2. Особливості історичного процесу. Реформи та інновації