Загальна психологія - Павелків Р. В. - 1.4. Сучасна психологія та її місце в системі наук

Нині спостерігається бурхливий розвиток психологічної науки, що зумовлено різноманітністю теоретичних та практичних завдань, які постають перед нею. Головним завданням психології є вивчення законів психічної діяльності в її розвитку. Протягом останніх десятиліть значно розширилася тематика психологічних досліджень, з'явилися нові наукові напрями та дисципліни. Змінився понятійний апарат психологічної науки, відбувається постійне її збагачення новими емпіричними даними.

Психологія вивчає великий обсяг явищ, до яких насамперед належать процеси, стани і властивості людини, що мають різну міру складності - від елементарного розрізнення окремих ознак об'єкта, що впливає на органи чуття, до боротьби мотивів особистості. Одні з них досить детально вивчені, а дослідження інших зводиться лише до простої фіксації спостережень. Багато хто вважає, що узагальнення і абстрактний опис явищ та їх зв'язків - це вже і є теорія. Однак цим теоретична робота не вичерпується, вона містить також зіставлення та інтеграцію накопичених знань, їх систематизацію тощо, її мета полягає в тому, щоб розкрити сутність явищ, що вивчаються. У зв'язку з цим і виникають методологічні проблеми. Якщо теоретичне дослідження спирається на нечітку методологічну (філософську) позицію, то виникає небезпека підміни теоретичного знання емпіричним..

Як відомо, попередні десятиліття психологія була переважно теоретичною (світоглядною) дисципліною. Нині її роль у суспільному житті суттєво змінилася. Вона все більше стає сферою особливої професійної практичної діяльності в системі освіти, у промисловості, державному управлінні, медицині, культурі, спорті тощо. Включення психологічної науки до процесу розв'язання практичних завдань істотно змінює й умови розвитку її теорії. Завдання, розв'язання яких вимагає психологічної компетентності, виникають у тій чи іншій формі у всіх сферах жи|тя суспільства, визначаючись зростаючою роллю так званого людського чинника. Під "людським чинником" розуміється широке коло соціально-психологічних, психологічних і психофізіологічних властивостей, які мають люди і які так чи інакше виявляються в їхній конкретній діяльності.

У всіх ланках системи освіти (дошкільна освіта, середня загальноосвітня школа, середня спеціальна освіта, вища школа) виникають проблеми, що стосуються психології. Дослідження практично всієї системи психічних явищ - від елементарних відчуттів і до психічних властивостей особистості - спрямоване на розкриття об'єктивних законів, яким вони підпорядковуються, має першочергове значення для створення наукової бази, розв'язання суспільних завдань, удосконалення організації навчання і виховання.

Усвідомлення суспільством ролі прикладних завдань, які розв'язуються психологічною наукою, привело до ідеї створення розгалуженої психологічної служби в органах народної освіти. Нині така служба знаходиться на стадії оформлення і практичного застосування її результатів.

1.4. Сучасна психологія та її місце в системі наук

Розуміння можливостей використання психологічних даних в інших науках і розуміння можливостей використання психологією результатів інших наук залежить від того, яке місце відводиться психології в системі наук. У різні історичні періоди місце психології в системі наук залежало від рівня розвитку психологічних знань, а також від загальнофілософської спрямованості самої класифікаційної схеми. В історії духовного розвитку суспільства жодна галузь знання не змінювала свого місця в системі наук так часто, як психологія. Нині загальноприйнятою вважається нелінійна класифікація академіка Б. М. Кедрова. Вона відображає багатоплановість зв'язків між науками, зумовлених їхньою предметною близькістю. Схема Б. М. Кедрова має форму трикутника, вершинами якого є природничі, соціальні та філософські науки. У центрі, на межі цих трьох головних груп наук, знаходиться психологія. Таке її положення зумовлене реальною близькістю предмета та методу кожної з цих основних груп наук з предметом і методом психології, орієнтованим залежно від поставленого завдання в бік однієї з вершин трикутника.

Найважливіша функція психології, на думку Б. Ф. Ломова, полягає в тому, що вона, синтезуючи досягнення інших галузей наукового знання, є інтегратором більшості наукових дисциплін, об'єктом дослідження яких є людина.

Головним завданням психології є вивчення законів психічної діяльності в її розвитку. Ці закони розкривають, яким чином об'єктивний світ відображається в мозку людини, як через це регулюються його дії, розвивається психічна діяльність і формуються психічні властивості особистості. Психіка, як відомо, є відображенням об'єктивної дійсності, і тому вивчення психологічних законів означає, насамперед, встановлення залежності психічних явищ від об'єктивних умов життя та діяльності людини.

Водночас будь-яка діяльність людей завжди закономірно залежить не тільки від об'єктивних умов життя людини, але й від співвідношення їх із суб'єктивними моментами. Психологічна наука дає дійсне наукове обгрунтування взаємодії суб'єктивних і об'єктивних умов, виходячи з того, що матеріальним підгрунтям усіх психічних явищ, якими б складними вони не були, є системи тимчасових зв'язків у корі головного мозку. Завдяки утворенню і функціонуванню цих зв'язків психічні явища можуть впливати на діяльність людини - регулювати і спрямовувати її дії, впливати на відображення людиною об'єктів дійсності.

Таким чином, встановлюючи закономірності залежності психічних явищ від об'єктивних умов життя і діяльності людини, психологія повинна розкрити і фізіологічні механізми відображення цих впливів. Тому психологія повинна зберігати найтісніший зв'язок з фізіологією, зокрема, з фізіологією вищої нервової діяльності.

Фізіологія, як відомо, вивчає механізми здійснення тих чи інших функцій організму, а фізіологія вищої нервової діяльності - механізми функціонування нервової системи, що забезпечують "урівноваження" організму з середовищем. Знання тієї ролі, яку в цьому процесі відіграють закони роботи нервової тканини, що необхідно для того, щоб психолог, котрий вивчає основні види психічної діяльності людини, не обмежувався їх простим описом, а уявляв, на які механізми спираються ці складні форми діяльності, якими апаратами вони здійснюються, у яких системах протікають. Але для оволодіння основами психологічної науки знання тільки фізіології недостатньо.

Виокремленню психології в самостійну науку сприяв її союз з усіма природничими науками, який був закладений у другій половині XIX ст. До цього ж періоду відноситься і впровадження в психологію експериментального методу (Г. Фехнер). Природничо-наукову теорію психологічних знань склала рефлекторна теорія (І. М. Сєченов, І. П. Павлов, П. К. Анохін, А. А. Ухтомський та ін.). Значний вплив на розробку головних проблем психології мала еволюційна теорія Ч. Дарвіна. Вона дала змогу виявити роль психіки в пристосуванні живих істот до умов середовища, зрозуміти походження вищих форм психічної діяльності з нижчих. Без знань загальних фізіологічних принципів пристосування неможливе чітке розуміння особливостей поведінки тварин, і будь-яка спроба зрозуміли складні форми психічної діяльності людини втратить своє біологічне підгрунтя. При цьому факти, що складають предмет психологічної науки, не можуть бути зведені до фактів біології.

Психологія має тісні зв'язки з суспільними науками. Дослідження процесів і явищ, які вивчаються історією, економікою, етнографією, соціологією, мистецтвознавством та іншими суспільними науками, приводить до проблем, які по своїй суті є психологічними. Нерідко соціальні процеси і явища не можуть бути досить повно розкриті без залучення знань про механізми індивідуальної і групової поведінки людей, закономірності формування стереотипів поведінки, звичок, соціальних установок і орієнтацій, без вивчення психологічних властивостей і особливостей особистості, її здатностей, почуттів, психологічного клімату, без дослідження психологічних властивостей і особливостей особистості, її здібностей, мотивів, характеру, міжособистісних стосунків тощо. Інакше кажучи, у дослідженні соціальних процесів виникає необхідність врахування психологічних чинників, які самі по собі не визначають соціальних процесів, і, навпаки, самі вони можуть бути зрозумілими тільки на засадах аналізу цих процесів. Головні форми психічної діяльності людини виникають в умовах суспільної історії, протікають в умовах предметної діяльності, що склалася історично, спираються на ті засоби, які сформувалися в умовах праці, використання знарядь і мови.

Усе це дає підстави зробити висновок про тісний зв'язок психології з суспільними науками. Наскільки велику роль у формуванні поведінки відіграють біологічні умови існування, настільки ж велику роль у формуванні людини відіграють умови суспільного життя. Тільки ретельне врахування суспільних умов, які формують психічну діяльність людини, дає змогу психології мати надійні наукові засади.


Схожі статті




Загальна психологія - Павелків Р. В. - 1.4. Сучасна психологія та її місце в системі наук

Предыдущая | Следующая