Вступ до мовознавства - Кочерган М. П. - Ізолятивні (кореневі) мови

5.1. Типологічна класифікація мов
Поняття типологічної класифікації мов

Типологічна класифікація мов - класифікація, яка грунтується на виявленні подібності й відмінності будови мов незалежно від їх генетичної спорідненості (на основі подібності й відмінності не в самому мовному матеріалі, а в принципах його організації).

Так, скажімо, румунський означений артикль - ul, І, le приєднується до іменників у вигляді закінчення: от "якась людина" - omul "певна людина", codru "якийсь ліс" - codrul "певний ліс", lapte "молоко" -- laptele "конкретне молоко". Матеріально цей артикль подібний до французького артикля V, le, la, les (від лат. Ule "той"), але структурно до болгарського гт, та, то, який також стоїть в кінці іменника (французькі артиклі, як і німецькі та англійські, стоять перед іменниками): болг. човек "людина" - человек "певна людина", гора "ліс" - гора-та "певний ліс", мляко "молоко" - млякото "конкретне молоко".

Отже, якщо генеалогічна класифікація об'єднує мови за їх походженням, то типологічна класифікація поділяє мови за ознаками їх структури безвідносно до їх походження Й розташування в просторі.

Поряд із терміном типологічна класифікація мов нерідко як синонімічний вживають термін морфологічна класифікація (від гр. morphe "форма" і... логія - наука про форму і будову організмів; nop.: морфологія рослин, морфо логія тварин, морфологія людини тощо). Таке вживання терміна морфологічна класифікація мов замість типологічна класифікація мов є невиправданим і недоречним з кількох причин. По-перше, слово морфологічний асоціюється в мовознавстві з терміном морфологія, який має значення "граматичне вчення про слово" і "будова слова", а не мови в цілому. До речі, деякі мовознавці так і розуміють морфологічну класифікацію: говорячи про морфологічну, або типологічну, класифікацію, мають на увазі класифікацію мов на основі морфологічної будови, форми слова. Насправді типологічна класифікація виходить далеко за межі морфології. По-друге, останнім часом усе частіше стали розрізняти декілька різновидів типологічної класифікації: морфологічну, синтаксичну, фонетичну тощо.

Отже, для того щоб зняти неоднозначність терміна морфологічна класифікація, потрібно користуватися терміном типологічна класифікація.

Уперше типологічну класифікацію розробили й обгрунтували німецькі мовознавці Фрідріх і Август Шлегелі. Фрідріх Шлегель (1772-1829) в 1808 р. опублікував працю "Про мову і мудрість індійців", у якій звернув увагу на відмінність у структурах мов і виділив дві групи мов: флективні (які мають флексії) і нефлективні (які не мають флексій). Його брат Август Шлегель (1767-1845) доопрацював цю класифікацію і виділив три групи мов: аморфні (мови без афіксів), афіксальні та флективні. Він також поділив усі мови на більш ранні (синтетичні) й пізніші (аналітичні).

Останню крапку над і в цій класифікації поставив В. Гумбольдт. Знання надзвичайно великої кількості різноструктурних мов, у тому числі мов американських індіанців і народів Полінезії, широкий лінгвістичний кругозір дали можливість йому здійснити вичерпну типологічну класифікацію. Узявши за основу класифікацію А. Шлегеля, В. Гумбольдт поділив усі мови на чотири типи: ізолюючі (кореневі), аглютинативні, інкорпоруючі і флективні. Ця класифікація не втратила своєї цінності до нашого часу.

Ізолятивні (кореневі) мови

Ізолятивні (кореневі) мови - мови, які не мають афіксів і граматичні значення виражають способом прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слів.

У цих мовах немає різниці між коренем і словом. Звідси й назва кореневі мови. Слово не відмінюється, тому не має в собі жодних показників свого синтаксичного зв'язку з іншими словами в реченні. Воно є ніби ізольованим, звідки другий термін - ізолятивні мови. Основний синтаксичний спосіб зв'язку - прилягання. Речення, таким чином, являє собою певну послідовність незмінних і неподільних на морфеми слів-коренів.

Класичними зразками цього типу мов є писемна давньокитайська і в'єтнамська. До них також належать і тибетська, бірманська, малайська, тагальська, яванська, бамана, сучасна китайська мова та ін.

Так, наприклад, у китайській мові налічується приблизно 500 коренів. Кожен корінь може мати декілька десятків значень. Один і той самий корінь може означати предмет, дію, ознаку ознаки тощо. Так, скажімо, лу означає "орати", "плуг", "віл, яким орють", у - "ворона", "не мати", "п'ять" і "туман"; ба - "пані", "улюбленець", "ляпас" і "число З".

Значення визначається інтонацією. Інтонація тональна. Зокрема, в китайській літературній мові є чотири музикальні тони.

Тони китайської мови

тони китайської мови

Пояснення до таблиці.

На нотному стані показано звучання кожного з чотирьох тонів китайської мови. Під нотним станом римськими цифрами позначено тони (перший, другий, третій і четвертий). Далі йде графічне, а під ним цифрове позначення звучання кожного тону. Під цифрами наведено слово ма з першим (рівним), другим (висхідним), третім (низхідно-висхідним) і четвертим (низхідним) тонами, залежно від яких воно має різні значення, подані в лапках. У нижньому рядку наводяться англійські слова-речення, інтонація яких нагадує відповідні китайські тони.

У китайській мові нерідко трапляються випадки, коли все чи майже все речення складається з омонімічних слів, значення яких розрізняються тоном, як, наприклад: ма чі ма, ма ман, ма ма ма "Мама їде на коні, кінь іде повільно, мама лає коня".

Для вираження відношень між словами використовується порядок слів: вдданї "я б'ю тебе", ні давб "тиб'єш мене"; Мао па гду, гбу бу пй мйо "Кішки бояться псів, пси не бояться кішок". Крім того для вираження граматичних значень використовуються службові слова і зрідка редуплікація. У сучасній китайській мові стали використовувати окремі суфікси (для вираження граматичних значень множини, минулого часу та ін.), так що в ній є деякі відступи від чистого кореневого типу, який у давньокитайській мові був витриманий послідовно.

А. Шлегель назвав кореневі мови аморфними, тобто безформними. Це неправильно. Форму мови не можна зводити до афіксації. Якраз безафіксність і створює своєрідну форму кореневих мов.



Схожі статті




Вступ до мовознавства - Кочерган М. П. - Ізолятивні (кореневі) мови

Предыдущая | Следующая