Вікова психологія - Павелків Р. В. - Розділ 6. ПСИХОЛОГІЯ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

6.1. Загальна характеристика дошкільного віку

У кінці раннього дитинства відбувається відділення дитини від дорослого, що створює передумови для створення нової соціальної ситуації розвитку. Вона полягає в тому, що вперше дитина виходить за межі свого сімейного світу і встановлює стосунки зі світом дорослих людей. Дитину, насамперед, цікавить світ соціальних стосунків, які існують у світі дорослих людей. За словами Д. Б. Ельконіна, дошкільний вік обертається навколо дорослої людини, як центру, навколо її функцій, задач. Дорослий цікавить дошкільника в узагальненій формі, як носій суспільних функцій в системі суспільних стосунків (дорослий - тато, лікар, водій тощо). В соціальній ситуації розвитку Д. Б, Ельконін вбачає протиріччя: дитина є членом суспільства, поза суспільством вона жити не може, основна її потреба - жити разом з оточуючими людьми, але це здійснити неможливо, адже життя дитини проходить в умовах опосередкованого, а не прямого зв'язку зі світом. Єдиною діяльністю, яка дозволяє змоделювати стосунки в світі дорослих людей, включитися в уже змодельовані взаємини і діяти із середини цієї моделі, - це сюжетно-рольова гра.

Елементи рольової гри виникають і починають розвиватися в ранньому дитинстві. У рольовій грі діти задовольняють своє прагнення до спільного життя з дорослими і в особливій, ігровій формі відтворюють взаємостосунки і трудову діяльність дорослих людей. У період дошкільного дитинства гра стає провідним видом діяльності, але не тому, що дитина, як правило, більшу частину часу проводить в іграх, - гра викликає якісні зміни в психіці дитини.

Сюжетно-рольова гра - провідний тип діяльності дитини дошкільного віку, яка дає можливість орієнтації у зовнішньому світі, яку жодна інша діяльність дати не може. Всі типи діяльності дитини дошкільного віку, за виключенням самообслуговування, носять моделюючий характер. Сутність будь-якого моделювання, на думку Д. Б, Ельконіна, полягає у відтворенні об'єкта в іншому, ненатуральному матеріалі, в результаті чого в об'єкті виокремлюються такі сторони, які стають предметом спеціального розгляду, спеціального орієнтування.

Предметом сюжетно-рольової гри є доросла людина як носій суспільних функцій, що вступає в певні стосунки з іншими людьми і використовує в своїй предметно-практичній діяльності певні правила.

Гра - це діяльність, в якій дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально засвоює всю систему людських стосунків, це особлива форма освоєння дійсності шляхом її відтворення, моделювання.

Д. Б. Ельконін вважає, що гра - утворення історичне. Вона виникає тільки на певних етапах розвитку суспільства, коли дитина не може прийняти безпосередню участь у системі суспільної праці, коли виникає "пустий" проміжок часу, коли необхідно зачекати, щоб дитина підросла.

Сюжетно-рольова гра має структуру. Одиницею, центром гри є роль, яку бере на себе дитина. В дитячому садку в грі дітей присутні всі професії, які існують у реальній дійсності. Беручи на себе функцію дорослої людини, дитина відтворює її діяльність дуже узагальнено, в символічному вигляді.

Ігрові дії - це дії, вільні від операціонально-технічної сторони; дії зі значеннями, що носять зображувальний характер. У грі діти переносять значення з одного предмета на інший (уявна ситуація). Тому, можливо, діти надають перевагу неоформленим предметам, за якими не закріплено жодної дії. Перенесення значень з одного предмета на інший обмежене можливостями показу дії. Процес заміщення одного предмету іншим підпорядковується правилу: заміщувати предмет може тільки такий предмет, з яким можна відтворити хоча б малюнок дії. Абстрагування від операціонально-технічної сторони предметних дій дає змогу змоделювати систему стосунків між людьми. Лінія розвитку дії: від операціональної схеми дії до людської дії, що має сенс в іншій людині; від одиничної дії до її смислу. Отже, власне ігрова дія буде відбуватися тоді, коли дитина під однією дією має на увазі іншу, під одним предметом - інший.

Ігрова дія носить знаковий (символічний) характер. Саме в грі найяскравіше виявляється знакова функція свідомості дитини, її прояв у грі має свої особливості: ігрові замінники предметів можуть мати значно меншу подібність з самими предметами, ніж, наприклад, малюнок із зображуваною дійсністю. Однак ігрові замінники повинні давати можливість діяти з ними так, як із предметом, що замінений. Тому, даючи свою назву вибраному предмету-заміннику і приписуючи йому певні властивості, дитина враховує і деякі особливості самого предмету-заміннику. При виборі предметів-замінників дошкільник виходить з реальних відношень предметів.

Останній компонент у структурі гри - правила. У грі вперше виникає нова форма задоволення дитини - радість від того, що вона діє так, як вимагають правила. У грі дитина плаче і радіє залежно від виконуваної соціальної ролі. Цим починається лінія розвитку довільності, яка продовжується в шкільному віці.

У грі дитина моделює такі сфери людського життя, які не піддаються жодному іншому моделюванню. Гра - така форма діяльності, в якій діти моделюють смисли людського існування і ті форми стосунків, які існують у суспільстві. У цьому і полягає центр, і сенс гри. Гра - це така форма діяльності, за допомогою якої діти створюють спеціальну ігрову ситуацію, замінюючи одні предмети іншими, замінюючи реальні дії скороченими, відтворюють основні смисли людської діяльності і засвоюючи ті форми стосунків, які будуть реалізовані, здійснені пізніше. Саме тому гра - це провідна діяльність, що дає можливість дитині вступити у взаємодію з такими сторонами життя, в які в реальному житті дитина вступити не може.

Обов'язки щодо оточуючих - це те, що прагне виконувати дитина, яка взяла на себе певну роль. Інші діти очікують і вимагають, щоб вона правильно виконувала цю роль. Виконуючи обов'язки, дитина одержує права щодо осіб, ролі яких виконують інші учасники гри. Роль у сюжетній грі якраз і полягає в тому, щоб виконувати обов'язки, які визначаються роллю, і здійснюють права щодо інших учасників гри.

У рольовій грі діти відображають різноманітність оточуючої їх дійсності. Вони відтворюють сцени з сімейного побуту, з трудової діяльності і взаємостосунків дорослих, епохальні події (космічні польоти, арктичні експедиції) тощо. Дійсність, відображена в дитячих іграх, стає сюжетом рольової гри. Молодший дошкільник має обмежене число сюжетів, а у старшого вони надзвичайно різноманітні. Діти п'яти-шести років грають не тільки в гості, в дочки-матері, в дитячий садок, але і в будівництво мосту, в запуск космічного корабля. Разом зі збільшенням сюжетів збільшується тривалість ігор.

Деякі сюжети дитячих ігор зустрічаються як у молодших, так і в старших дошкільників (дочки-матері, дитячий садок). Однак розігруються вони по-різному. Наявність сюжету ще не характеризує гру повністю. Поряд із сюжетом слід розрізняти зміст рольової гри. Зміст гри - це те, що дитина виділяє як основний момент діяльності дорослих. Діти різних вікових груп, граючи в гру з одним і тим самим сюжетом, вкладають у неї різний зміст.

Молодші дошкільники частіше за все не планують ігровий сюжет й ігрову роль, а останні виникають залежно від того, який предмет потрапляє до рук дитини. Основні конфлікти між дітьми виникають через оволодіння предметом, з яким повинна здійснюватися дія. Тому часто відбувається зміна ролей, пов'язана з переходом від одного предмету до іншого. Зміст рольової гри в старших дошкільників підпорядковується правилам, які витікають із прийнятої на себе ролі. Діти цього віку надзвичайно прискіпливо ставляться до виконання правил. Дотримуючись у грі правила суспільної поведінки, діти часто сперечаються про те, що буває і чого не буває. Розвиток сюжету і зміст рольової гри відображає все глибше проникнення дитини в життя оточуючих дорослих людей.

У грі існує два види взаємостосунків - ігрові і реальні. Ігрові взаємостосунки - це стосунки за сюжетом і роллю. Реальні взаємостосунки - це стосунки дітей як партнерів, товаришів, які виконують спільну справу. Діти домовляються про сюжет, розподіляють ролі, обговорюють питання і непорозуміння, що виникають у ході гри.

В ігровій діяльності складаються певні форми спілкування дітей. Гра вимагає від дитини таких якостей, як ініціативність, товариськість, здатність координувати свої дії з діями групи однолітків, щоб встановлювати і підтримувати спілкування. Елементи спілкування з'являються дуже рано, коли діти ще не вміють будувати розгорнуту сюжетну гру, а грають індивідуально - кожен сам по собі.

Зазвичай, у цей період дитина зосереджена на своїх власних діях і мало звертає увагу на дії іншої дитини. Однак, у ході гри час від часу дитина починає спостерігати за тим, як грає інша дитина. Інтерес до гри однолітка якраз і приводить до спроб установити певні стосунки. Перші форми взаємостосунків з'являються в прагненні дитини наблизитися до іншої дитини, грати з нею поряд, у бажанні поступитися частиною місця, зайнятого для своєї гри, в несміливій посмішці, подарованій іншому в момент, коли діти зустрінуться поглядом.

Тоді, коли гра передбачає лише виконання елементарних дій з іграшками, взаємодія дитини з однолітком носить короткочасний характер. Зміст гри ще не дає підстав для стійкого спілкування. На цьому етапі діти можуть мінятися іграшками, допомагати один одному.

З розвитком ігрових умінь і ускладненням ігрових задумів діти починають вступати в триваліше спілкування. Проникаючи в життя дорослих людей, дитина виявляє, що їхнє життя постійно протікає в спілкуванні, у взаємодії з іншими людьми. Прагнення відтворити у грі взаємостосунки дорослих приводить до того, що дитина починає потребувати партнерів, які грали б разом з нею. Тому виникає необхідність домовитися з іншими дітьми, разом організовувати гру, що включає кілька ролей. В спільній грі діти вчаться спілкуватися, узгоджувати свої дії з діями інших дітей.

Об'єднання дітей у спільній грі сприяє подальшому збагаченню і ускладненню змісту ігор. У грі діти переймають один у одного наявні знання, звертаються за допомогою до дорослих. Гра стає різноманітнішою та складнішою, що, в свою чергу, призводить не тільки до збільшення кількості учасників гри, але й до ускладнення реальних взаємостосунків, до необхідності чіткішого узгодження дій.

Реальні взаємостосунки дітей можуть виникати перед грою, коли діти тільки домовляються між собою, але можуть протікати в прихованому вигляді і в ході самої гри. Ігрові взаємостосунки можуть бути ускладнені реальними, якщо ініціатор гри бере на себе підпорядковану роль, але реально продовжує керувати грою.

Будучи провідною діяльністю дошкільного дитинства, гра має такі етапи розвитку:

Схожі статті




Вікова психологія - Павелків Р. В. - Розділ 6. ПСИХОЛОГІЯ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Предыдущая | Следующая