Трудове право - Жернаков В. В. - 4. Кодекс законів про працю та інші закони, що регулюють відносини в царині праці

В ієрархії внутрішньодержавних джерел трудового права закон посідає головне після Конституції місце. Це зумовлено принципом верховенства закону, притаманним правовій державі, що самообмежує себе існуючими в ній законами, які виражають волю народу і яким зобов'язані підпорядковувати свою діяльність усі без винятку державні органи, підприємства, установи і організації, їх посадові особи та громадяни. Верховенство закону означає насамперед те, що головні і ключові суспільні відносини в усіх сферах громадського життя країни, не впорядковані Конституцією, регулюються не простими нормативно-правовими актами, а саме законами, через пріоритет яких у суспільному житті, у всіх його царинах, політичних інститутах втілюються високі правові засади, дух права. Згідно зі ст. 92 Конституції України засади регулювання праці і зайнятості визначаються виключно законами України.

У підгрунтя класифікації законів можна покласти найрізноманітніші підстави. Традиційно всі вони поділяються передусім за юридичною силою на конституційні та звичайні закони. В основі класифікації законів можуть бути також інші підстави. Це суб'єкти правотворчості; віднесення до певних галузей права; час прийняття; місце у системі правового регулювання; строк дії; належність до основних способів нормативно-правового регулювання; характер і рівень систематизації законодавчих норм; належність до кола осіб, які підпадають під дію його норм, тощо.

Конституційні закони закріплюють основи суспільного і державного ладу та визначають головні правові засади всього чинного законодавства. До конституційних законів належать: а) Конституція; б) ті, що вносять до неї зміни і доповнення; в) прямо передбачені Конституцією і такі, що конкретизують її зміст. Звичайні закони ухвалюються на основі Конституції і конституційних законів та регулюють різноманітні сторони життя суспільства. Серед них виділяють кодифіковані і поточні. Кодифіковані закони є звідними юридичними актами, що дають змогу комплексно, на підставі визначеної системи принципів регулювати певну сферу суспільного життя.

Основним актом, що регламентує трудові відносини, є Кодекс законів про працю, прийнятий ще 10 грудня 1971 р. (набув чинності 1 червня 1972 р.) і орієнтований на жорстке державне регулювання. Чинний КЗпП України, незважаючи на внесені до нього численні зміни і доповнення, усе менше відповідає соціально-економічній ситуації в країні. Виник і постійно зростає надзвичайно небезпечний розрив між правовим регулюванням різних царин соціально-економічної діяльності. Дія норм, орієнтованих на високий рівень формальної правової захищеності працівника, викликає несприятливі економічні і (що на перший погляд є парадоксальним) соціальні наслідки.

На порядку денному стоять розроблення та прийняття Трудового кодексу України, який має стати домінуючим законодавчим актом, що регулює трудові та інші пов'язані з ними відносини усіх фізичних осіб, які працюють за трудовим договором. Його найголовнішим завданням є досягнення оптимального поєднання інтересів працівників і роботодавців при забезпеченні належного захисту прав та інтересів працівників і збереження ефективного суспільного виробництва. Трудовий кодекс має не стільки проголошувати і фіксувати рівні та нормативи охорони праці, пільги та компенсації, скільки стимулювати розвиток економіки, що створить умови для реального забезпечення зазначених норм.

КЗпП України за юридичною силою відрізняється не тільки від підзаконних актів, а й від законів. У статті 4 КЗпП вказано на те, що акти законодавства України можуть прийматися відповідно до КЗпП України.

За суб'єктом правотворчості закони поділяються залежно від того, ухвалюються вони представницьким органом влади чи референдумом. У першому випадку воля народу виражена представницьким органом влади, у другому - ним самим безпосередньо. За галузями права вирізняються акти конституційного законодавства, трудові, адміністративні, цивільні, кримінальні та ін. За часом ухвалення закони поділяються на видані до набрання чинності Конституцією України 1996 р. і після цього, а також ухвалені парламентом протягом відповідного строку його повноважень. За строком дії закони класифікуються на постійні (їх більшість) і обмежені в часі. До останніх належать, наприклад, закони про бюджет на конкретний рік та ін.

Способи нормативно-правового регулювання суспільних відносин є підставою поділу законів на ті, що включають здебільшого норми матеріального або процесуального права. Наприклад, у Законі України "Про оплату праці" переважають норми матеріального права, а у Законі України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" - процесуальні. Розрізняють систематизовані закони і закони з окремих питань. До систематизованих слід віднести Закон України "Про об'єднання громадян", а до другої групи відносно зазначеного - ухвалені пізніше закони "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", "Про благодійництво та благодійні організації" тощо. За колом осіб, які підпадають під дію правових приписів, розрізняють загальні закони, що стосуються усіх громадян (закони України "Про відпустки", "Про оплату праці" та ін.), і спеціальні закони, до яких належать закони "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей", "Про статус гірських населених пунктів в Україні" та ін.

Схожі статті




Трудове право - Жернаков В. В. - 4. Кодекс законів про працю та інші закони, що регулюють відносини в царині праці

Предыдущая | Следующая