Теорія фінансів - Федосов В. М. - 3.1.6. Повернення до неокласики. Протистояння кейнсіанству

Неокласицизм кінця ХІХ ст. Фінансова теорія Артура Сесіля Пігу

У другій половині ХІХ ст. в економічній науці розвиваються неокласичні напрями. У Великобританії з'являється, так звана, Кембриджська школа, на чолі якої стає Альфред Маршалл (1842-1924). Слід зазначити, що А. Маршалл поєднав теоретичні положення англійської класичної політекономії А. Смита, Д. Рикардо, Дж. С. Мілля (1806-1873) з ідеями маржиналізму. Як зазначається в літературі, у другій половині ХІХ ст. спостерігається процес певного "примирення" конфронтуючих теорій. Так само, як і класики англійської політекономії, предметом дослідження А. Маршалл вважав діяльність людей у сфері матеріального виробництва. Фактично він змінив назву науки "політична економія", що поширюється після того як французький меркантиліст А. Монкретьєн у 1615 р. опублікував свій "Трактат з політичної економії". Як стверджує А. Маршалл, політична економія, або економічна наука - Economics, займається дослідженням життєдіяльності людського суспільства і вивчає ту сферу індивідуального й суспільного розвитку, яка пов' язана зі створенням і використанням матеріальних благ. Після А. Маршалла до економічної літератури входить нова назва науки - Економікс.

Видатним представником неокласицизму був Артур Сесіль Пігу (1877-1959), учень А. Маршалла, який зробив істотний внесок у розвиток фінансової науки. А. С. Пігу є одним із засновників теорії добробуту. У своїй роботі "Політична економія добробуту" А. Пігу досліджує широке коло економічних і фінансових проблем з метою знаходження шляхів до поліпшення життя людей. Він зазначав, що соціальний ентузіазм, що повстає проти злиденності брудних вулиць і безрадісного існування знедолених людей, є початком економічної науки. У своєму дослідженні А. Пігу розглядає економічну, соціальну й фіскальну політику в аспекті розподілу національного доходу як у короткостроковому, так і в довгостроковому плані.

У іншій своїй роботі, оприлюдненій у 1928 р. - "Дослідженням державних фінансів", А. Пігу приділив значну увагу проблемам оподатковування. Він ввів принципи найменшої сукупної жертви, що полягає в рівності граничних жертв для всіх членів суспільства. На його думку, "жертву" можна виміряти так само, як вимірюється задоволення. В цьому сповна виявляється вплив соціального маржиналізму. "Найменшу жертву" автор розглядає з різних позицій оподатковування: доходу, майна, родинного стану тощо. На його думку, податки загалом негативно впливають як на споживання, так і на заощадження. На його погляд, ідеальним інструментом оподаткування міг би стати податок на видатки, але він непрактичний з точки зору адміністрування. А. Пігу зазначає, що в суспільстві, де затрати всіх членів більш-менш рівні, справедливішим був би подушний податок. Для сучасного суспільства з великою амплітудою коливання доходів різних його верств більш придатним, з точки зору справедливості, є прибутковий податок за прогресивними ставками.



Схожі статті




Теорія фінансів - Федосов В. М. - 3.1.6. Повернення до неокласики. Протистояння кейнсіанству

Предыдущая | Следующая