Соціологія - Сірий Є. В. - 2. Теорія конфлікту

Конфліктологічний підхід у соціології - важливий напрям розвитку соціології XX ст. Проблеми соціальних конфліктів ставляться та аналізуються практично всіма великими соціологами різних напрямів соціологічної думки. Тому в руслі цієї парадигми з'явилося чимало яскравих теоретиків цікавих концепцій та праць. Теорія конфлікту з'явилася у сучасному соціологічному знанні у 60-70-х роках, відтіснивши традиційно впливові позитивістські течії, і займає у наші дні одне з провідних місць серед напрямів сучасної соціології.

У минулому великий внесок в наукову розробку цієї проблематики зробило багато класиків, зокрема К. Маркс, М. Вебер, Т. Зіммель, В. Парето. Більшість дослідників схиляються до твердження, що теорія конфлікту заявила про себе, насамперед, як головна альтернатива позитивістському позитивізму. Своєрідній "соціології порядку" була протиставлена "соціологія конфлікту", а тому і виникла необхідність розвивати "альтернативну" гілку соціологічної теорії - для більш адекватного відображення соціальної реальності.

На відміну від функціоналізму, конфліктологічний підхід зосереджує увагу не на механізмах самозбереження соціальної системи, а на чинниках трансформації, якісного перетворення її. Історія людства свідчить, що соціальні утворення відзначаються не лише стабільністю, врівноваженістю, узгодженістю, взаємодією своїх частин, а й кризами, конфліктами, іншими руйнівними процесами, які призводять час від часу до істотних змін у самих підвалинах суспільного життя людей.

Сучасна теорія соціального конфлікту карбувалася у працях американського соціолога JI. Козеpa (функції соціального конфлікту), німецького - Р. Дарендорфа (клас і класові конфлікти в індустріальному суспільстві), британського Дж. Рекса (соціальний конфлікт), Р. Мілла та ін. Фундатори конфліктологічного напряму в центр аналітичної уваги поставили конфлікти - найпоширеніший вид. Однак вони не відкидали і протилежний бік даного процесу - інтеграційний та коопераційний, наслідки в їх функціонуванні. Теорія конфлікту виходить із того, що незалежно від того, чи має місце відкрита боротьба інтересів чи ні, в суспільстві вона завжди присутня.

Отже, конфліктологічне бачення соціального світу бере свій початок від теоретизування К. Маркса. Виходячи з гегелівського тлумачення суперечності як джерела розвитку у сфері Духу, Маркс запропонував матеріалістичну версію діалектики історії. Згідно з нею суспільний прогрес здійснюється завдяки виникненню і розв'язанню суперечностей в царині матеріальних, насамперед економічних відносин, які є визначальними в житті суспільства. Відносини власності зумовлювали становище людини в економічній системі, призводили до виникнення ворогуючих між собою класів, протистояння боротьби, що в свою чергу дестабілізувало і видозмінювало суспільство. Поляризація капіталістичного суспільства (концентрація капіталу на одному полюсі суспільства та пролетаризація і зубожіння переважної більшості населення - на іншому) стає джерелом постійного класового протистояння. Класову боротьбу К. Маркс розглядав як головну рушійну силу поступу, а революції - як локомотиви історії. Послаблення інституційного регулювання поведінки спричиняє розвиток феномена, який дістав назву "аномія" (нехтування нормами). Девіантну поведінку Р. Мертон розглядав як симптом неузгодженості між приписуваними культурою устремліннями та соціокультурними засобами їх реалізації.

Вихідними постулатами конфліктного підходу є стрункий логічний ланцюг тверджень, що будь-яке суспільство чи спільнота характеризується тією чи іншою нерівномірністю розподілу обмежених за кількістю цінних ресурсів, нерівний доступ до яких породжує конфлікти інтересів. Це, в свою чергу, породжує антагонізм - відкрите зіткнення, боротьбу конфліктуючих сторін. Сама система конфліктних ситуацій, дій спричиняє реорганізацію соціальної системи, передумови для нових конфліктів. Таким чином, конфлікт як явище, притаманне природі людського суспільства, - в центрі аналізу соціальних процесів. Конфлікт, за Дарендорфом, - це не просто реальність, а норма розвитку соціальної системи. На його думку, для реального світу необхідне переплетіння різних поглядів, конфліктів та змін. Конфлікт є органічним елементом структури суспільства. Це, по суті, конфлікт соціальних ролей, позицій. І тому йдеться не лише про теорію власне конфліктів, а значно ширше - про теорії суспільної організації, моделі соціальної поведінки, групову мотивацію, пояснення причин зміни соціальних структур.

Конфліктологічна концепція Дарендорфа виходить з того, що соціальні взаємовідносини людей є суперечливими, конфліктними. За своєю природою функціонування будь-якого соціального утворення (групи, організації, спільноти тощо) потребує узгодженості, скоординованості, а це, в свою чергу, вимагає певного підпорядкування і примусу. Взаємодіючи з іншими, люди перебувають на певних соціальних позиціях і виконують відповідні соціальні ролі. Останні ж зобов'язують індивіда до цілком визначеної поведінки, отже, мають примусовий характер.

Суспільство не може позбутися конфліктних ситуацій, але воно має змогу робити їх регульованими, надати їм форм, сумісних із соціальною структурою, що безперервно змінюється. У такому своєму позитивному варіанті соціальний конфлікт є справжньою рушійною силою оновлення суспільного життя, модернізації, розвитку його форм. Саме тому "раціональне приборкання" соціального конфлікту має стати, за висловом Дарендорфа, одним із головних завдань політики.

Дарендорф, називаючи власну загальносоціологічну концепцію "теорією конфлікту", протиставляє її "марксистській теорії класів". Соціальний конфлікт він вважає результатом опору існуючим в будь-якому суспільстві відносин панування і підкорення. Тривалість його веде до загострення, а "раціональна регуляція" його - до контрольованих наслідків. Хоча причини соціальних конфліктів не усувані, відкрите "ліберальне" суспільство може налагоджувати їх на рівні конкуренції між індивідами, групами та класами.

Інший фундатор сучасної теорії конфлікту американський соціолог Л. Козер також розкриває численні причини соціальних конфліктів. Головне для нього було розкрити механізми формування та розвитку конфліктів, характер взаємозв'язку внутрішньогрупових і міжгрупових конфліктів, і, нарешті, роль соціальної структури, яка і визначає ступінь функціональності конфлікту. Козер досліджував "взаємозумовленість" конфліктів на всіх рівнях: міжнаціональних, міжгрупових, внутрішньогрупових, з метою їх регулювання і контролю соціальних змін.

Вчений визначає соціальний конфлікт як ідеологічне явище, яке відбиває прагнення та почуття соціальних груп або людей у боротьбі за об'єктивні цілі: влада, зміна статусу, перерозподіл доходів, переоцінка цінностей. Він вважає, що кожне суспільство містить напруженість та "конфліктну потенційність", і розглядає конфлікт як найважливіший елемент соціальної взаємодії, який сприяє руйнуванню або зміцненню соціальних зв'язків. Якщо у "закритих" суспільствах соціальні конфлікти розмежовують суспільство на дві ворогуючі групи, два ворогуючих класи, загрожуючи руйнуванням суспільних зв'язків, то у "відкритих", демократичних суспільствах вони мають конструктивний характер. Цінність конфліктів полягає у тому, що вони запобігають "окостенінню" соціальної системи, стимулюють її розвиток, відкривають дорогу інноваціям.

За К. Боулдіном, М. Кроз'є (американські соціологи) конфлікти полягають у протидії груп, які мають несумісні цілі. Д. Белл (американський соціолог) вважає, що найбільш гостра форма конфлікту - класова боротьба, - ведеться через перерозподіл доходів. Незважаючи на те, що конфлікт визнається одним із головних рушіїв соціального прогресу, згідно з теорією конфлікту, в парі з ним виступають і "узгодженість", "стабільність", "порядок", "спокій".

Існує кілька підходів щодо дослідження конфліктів:

■ соціально-психологічний, котрий вирізняє різного роду напруженості індивідів, за яких конфліктні дії набувають форму сварки, агресивності, пошуку ворога і т. ін.);

■ семантичний (вербальні або концептуальні непорозуміння між учасниками і як наслідок - порушення комунікативності);

■ соціологічний (несумісність між цілями, намірами, цінностями конфліктних сторін, внаслідок чого виникають реформаторські рухи, революції, розколи учасників на ворожі табори).

Цілому ж для прихильників теорії соціального конфлікту характерним є розгляд їх (конфліктів) як неантагоністичних протиріч, впевненість у можливості їх регуляції. Головне, на думку соціологів, не допустити розширення соціальних конфліктів, переростання їх в стан підвищеної соціальної напруженості. Це завдання повинні вирішувати не тільки урядові кола, соціальні інститути, а й соціологи, які вивчають міжгрупові відносини та суспільні процеси.

Контрольне запитання:

1. Визначення та місце конфлікту в сучасних західних концепціях.



Схожі статті




Соціологія - Сірий Є. В. - 2. Теорія конфлікту

Предыдущая | Следующая