Соціальна психологія - Орбан-Лембрик Л. Б. - Біхевіоризм

(Англ. behaviour - поведінка). Згідно з цим напрямом свідомість як предмет наукового дослідження заперечується, а психіка зводиться до різних форм поведінки.

Засновником біхевіоризму є американський психолог Джон-Бродес Уотсон (1878-1958), який запропонував програму побудови нової психології, вважаючи її предметом не свідомість, а поведінку. Усі вияви поведінки людини, на його думку, можна описати, послуговуючись термінами "стимул" - зміна зовнішнього середовища і "реакція" - відповідь організму на стимул.

Його співвітчизник Беррес-Фредерік Скіннер (1904- 1990) значно розширив класичну теорію умовних рефлексів, виокремивши серед них "оперантні" (від "операція") реакції, що виробляються організмом мимовільно. їх можна підсилити чи послабити за допомогою покарання чи заохочення. Він звернув увагу на асиметрію між позитивним і негативним "підсиленням" стимулів: негативне часто зумовлює непередбачені, дивні, небажані наслідки; позитивне - викликає бажані зміни, формує поведінку, підвищує самооцінку людини.

Біхевіоризм акцентує на взаємозв'язку особи і суспільства. Його представники, ототожнюючи мислення з мовленням, емоції зі змінами в організмі, стверджують: якщо свідомість недоступна для об'єктивного вивчення, то вона не може бути реальним регулятором людської діяльності. Намагаючись з'ясувати, як людина підпорядковує свої внутрішні імпульси вимогам суспільства, англійський психолог Ганс-Юрген Айзенк (1916-1997) висунув гіпотезу, за якою моральна свідомість є відповіддю на певні типові ситуації. Вона реалізується за формулою: "стимул - реакція". Повторюючись, реакції закріплюються і стають внутрішніми регуляторами поведінки особистості.

Гуманістична психологія

Цей напрям у західній (переважно американській) психології протиставив себе біхевіоризму і фрейдизму як "третя сила", наголосивши на спрямуванні особистості у майбутнє, до вільної реалізації своїх потенцій.

Згідно з поглядами її представників особистість є унікальною цілісною системою, відкритою до самоактуалізації, Що притаманно тільки людині. Засновник цієї теорії американський психолог Карл-Ренсом Роджерс (1902- 1987) виходив з того, що кожна людина наділена здатністю до особистісного самовдосконалення. Важливим компонентом структури особистості він вважав "Я-концепцію", яка формується у процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем, є інтегральним механізмом саморегуляції її поведінки і може бути позитивною, негативною та амбівалентною (суперечливою). На його думку, задоволеність людини життям залежить від того, наскільки її досвід, її "реальне Я" та "ідеальне Я" співвідносяться між собою. Якщо реальний життєвий досвід суперечить "Я-концепції", то виникає не-конгруентність (невідповідність) між уявленням про себе та актуальним досвідом. Найважливіша характеристика психологічно зрілої особистості - її відкритість для досвіду, гнучкість, вдосконалення людського "Я".

Гуманістична психологія прагне до цілісного вивчення особистості, наголошуючи на значенні довільності поведінки, ролі справжніх духовних цінностей і переконань у процесі її становлення в суспільстві. Американський психолог Абрахам-Харольд Маслоу (1908-1970) переконував, що умовою оздоровлення суспільства є розвиток творчого начала і самоактуалізації особистості, які передбачають єднання людини із соціумом. Згідно з його вченням основна потреба людини полягає в самоактуалізації, реалізації її потенційних можливостей, здібностей і талантів. З урахуванням цього він класифікував потреби людини за ієрархічним принципом, за яким потреби вищого рівня не виступають на передній план, доки не будуть задоволені нижчі потреби. Ієрархічна структура потреб визначає поведінку людини. А.-Х. Маслоу виокремив такі характеристики особистості, яка реалізує потребу в самоактуалізації й розвитку активності: більш ефективне сприймання реальності; прийняття себе, інших, природи; спонтанність, простота, природність; концентрація уваги на проблемі (на відміну від концентрації уваги на собі); незалежність, потреба у відокремленості; автономія; незалежність від культури і оточення; свіжість сприймання; містичність і досвід вищих станів; почуття причетності, єдності з іншими; глибокі міжособистісні стосунки; демократичний стиль відносин; розмежування засобів і цілей; філософське почуття гумору; креативність (творчість); опір окультурюванню.

Тлумачення особистості з точки зору гуманістичної психології зводиться до таких положень: людину необхідно вивчати тільки в її цілісності; кожен індивід є унікальним, саме тому аналіз окремих випадків не менш виправданий, ніж статистичні узагальнення; головною психологічною реальністю є переживання людиною світу і себе в ньому; життя особистості має розглядатися як єдиний процес становлення і буття людини; індивід є активною, творчою особою; людина наділена потенціями до безперервного розвитку і самореалізації; особистість має певний ступінь свободи від зовнішньої детермінації завдяки смислам і цінностям, якими вона керується у своєму виборі.

Схожі статті




Соціальна психологія - Орбан-Лембрик Л. Б. - Біхевіоризм

Предыдущая | Следующая