Соціальна педагогіка - Пальчевський С. С. - Технологія соціально-педагогічної роботи соціального педагога у притулку для дітей та підлітків

Під час прибуття в притулок постраждалі, насамперед, отримують медичну допомогу. Проходять діагностичне обстеження в дитячій поліклініці. У разі потреби їх зразу ж відправляють на лікування в стаціонарні відділення лікарні району чи міста. Уже на цьому етапі соціальний педагог ознайомлюється із станом здоров'я дитини, з характером перебігу її хвороби, з причинами захворювання. Вносить дані медичного огляду в соціальну карту дитини, в якій детально фіксує всю вхідну інформацію про неї. Після цього приступає до вивчення сімейних умов життя вихованця, його родинних і соціальних зв'язків (коло спілкування). З цією метою відвідує сім'ю дитини чи підлітка. Вивчає матеріальні умови її проживання, ініціює складання акта обстеження матеріально-побутових умов життя (за трьома підписами), визначає ставлення батьків до сина чи дочки та загальний морально-психологічний клімат у родині.

Досвід роботи в притулку, як стверджує директор одного з них О. Піменова, засвідчує, що найчастіше діти поступають із хаотичних, низькоорганізованих сімей, які знаходяться у глибокій кризі. У таких сім'ях процвітають пиятика, насильство, дебош, розтління дітей, привчання їх до злодійства, обману, прогулювання шкільних занять. Хлопчики і дівчатка у таких сім'ях часто не мають навіть власного ліжка і нерідко сплять у дранті просто на підлозі, з якої навіть лінолеум знятий і пропитий горе-батьками.

Зважаючи на важливість відвідування соціальним педагогом сім'ї вихованця, необхідно для організації вивчення умов її життя встановити необхідний контакт із клієнтом чи групою їх. У цьому випадку слово "клієнт" стосується не тільки дитини, а насамперед її батьків та інших членів сім'ї.

О. Піменова на основі рекомендацій психологів пропонує таку тактику для досягнення взаєморозуміння соціального педагога і клієнта:

1. Бесіду починати з "розминки"-розмови на нейтральні теми. Особливо важливо дотримуватися цього правила, починаючи розмову з підлітками, оскільки вони переживають стадію звільнення від впливу дорослих і насторожено ставляться до будь-яких спроб проникнути у їх внутрішній світ.

2. Продемонструвати співчутливий відзив, висловити розуміння складності ситуації. Чутливість сприяє встановленню контакту, оскільки співрозмовник починає сприймати соціального педагога як людину, зацікавлену в його долі.

3. Ставитися до клієнта "як до рідного" - бути природним, ширим, не приглушувати своїх почуттів. Манера спілкування - відкрита, безпосередня. Такий спосіб спілкування сприяє нейтралізації негативних емоцій клієнта.

4. Перш ніж вивчити цікаву для соціального педагога проблему, необхідно виявити увагу до стану клієнта на момент інтерв'ю.

Вважаємо задоцільне, враховуючи відповідний соціально-педагогічний досвід, до цих порад додати ще й такі:

1. Не перебивати клієнта (це викликає внутрішнє роздратування), дати йому можливість до кінця висловити свої думки, почуття. Пам'ятати, що уважний слухач викликає вдячність і бажання поглибити саморозкриття, продовжити розмову.

2.У випадку, якщо соціальний педагог не може погодитися із співрозмовником, доцільно використати прийом, розроблений на основі принципу доповнюваності Нільсона Бора. Для цього, уважно вислухавши співрозмовника, зразу необхідно погодитися з ним. Але тут же, не затягуючи, слід допомогти йому визначити ті рамки часу, обставин, умов і ситуацій, у яких його думка зберігатиме свою істинність і за якими вона її втрачає. Запропонувати розширити ці рамки за рахунок міркувань соціального педагога.

3 .У випадку, коли на початку розмови клієнт мовчазний і замкнутий, знаходиться у позиції "замкнутого кола", відвідувачу також доцільно зайняти цю позицію. Для цього, сидячи на стільці, можна обняти коліна руками, схрестивши пальці рук "у замку". Згодом із появою в розмові ноток щирості соціальному педагогові можна, демонструючи порив відкритості та щирості, різко роз'єднувати руки, розривати "коло" і цим самим провокувати співбесідника на подібний розрив. Досить часто таке "розірване коло" відкриває дорогу щирості.

Збір соціальним педагогом інформації, яка стосується життя дитини в сім'ї, ставить частково за мету вивчення доцільності та можливостей повернення дитини в сім'ю. Адже, якщо таке повернення з певних причин неможливе, слід приступати до вивчення питань опіки клієнта найближчими родичами або передачу його в навчальний заклад інтернатного типу, чи в дитячий будинок. Тому для детальнішого вивчення соціального статусу дитини соціальний педагог зв'язується з її родичами, сусідами, школою, службами у справах неповнолітніх, відділеннями кримінальної міліції та іншими установами. Паралельно вирішує питання відвідування вихованцем школи за умови проживання його в притулку.

З перших днів важливу ділянку роботи соціального педагога складає збір і ведення документації на кожного підопічного та оформлення особових справ. У папку особової справи збираються всі дані про сім'ю, акти її відвідування, свідоцтво про народження (або його копія), соціальний номер, страховий поліс, ощадна книжка, опис майна, рішення суду і копії приговору, запити у різноманітні органи тощо. Зберігаються також документи, які засвідчують надану раніше допомогу і підтримку постраждалому та передбачуване вирішення його долі.

У подальшій роботі з вихованцем наставник установлює контакти з іншими структурами, що займаються наданням допомоги дітям із неблагополучних сімей (центрами соціальних служб для молоді, управліннями та відділами у справах сім'ї і молоді, відділами соціального захисту, опікунськими радами, службами у справах неповнолітніх, відділами кримінальної міліції, обласними відділеннями Дитячого фонду і товариства Червоного Хреста, Асоціаціями молодіжних громадських організацій, благодійними фондами, жіночими та релігійними організаціями). У випадку необхідності захисник соціальних прав дитини допомагає директору притулку готувати документи для порушення кримінальної справи в інтересах підопічного на усиновлення (удочеріння), встановлення опікунства чи переведення в інший заклад.

Ось приблизний перелік документів, зібраних працівниками одного з притулків Республіки Башкортостан (Російська Федерація), які були покладені в особову справу вихованця перед його відправкою в дитячий будинок:

1. Шкільна особова справа.

2.Свідоцтво про народження.

3. Соціальний паспорт.

4.Страховий медичний поліс.

5. Фотографії-5 шт.

6 .Довідка з місця проживання.

7. Рішення суду про позбавлення волі батька.

8. Свідоцтво про смерть матері.

9 .Довідка про виділення ділянки батьку, який знаходиться в колонії, під забудову.

10. Оцінка незавершеного будівництва житловою комісією.

11. Постанова про закріплення за дитиною недобудованого будинку.

12. Ощадна книжка для нарахування пенсії через втрату годувальника.

13. Усі документи, що стосуються стану здоров'я.

Тривалість перебування дитини чи підлітка в притулку нормативно обмежується шістьма місяцями. Однак дотримуватися такої норми не завжди є можливість. Одним вихованцям для подальшого вирішення їх долі вистачає кілька днів, іншим буває мало одного року. Однак навіть після виходу вихованців за поріг притулку соціальний педагог не перериває спостережень за тими з них, які повернулися в сім'ю або потрапили під нову опіку.

Досвід показує, що найчастіше постраждалі повертаються в рідну сім'ю або до одного з батьків. Питання про доцільність повернення дитини в сім'ю, як правило, вирішує адміністрація притулку на основі рекомендацій соціального педагога. Якщо ж висновок фахівця соціально-педагогічної діяльності виявляється помилковим, дитина чи підліток можуть повторно поступати в притулок.

Після направлення вихованця в дитячий будинок, школу-інтернат, сім'ю опікуна чи рідну сім'ю соціальний педагог разом із вихователями відвідує його за місцем проживання і навчання, проводить бесіди з учителями, вихователями чи класними керівниками, родичами. Зібрані дані про умови життя дитини і перебіг процесу її соціалізації передає у відділ опіки та нагляду.

Альтернативою навчальним закладам інтернатного типу і притулкам для дітей і підлітків є Дитячі будинки, організовані за сімейним принципом. Вони створюють можливість для особистісно орієнтованого соціально-педагогічного процесу в соціальній сім'ї, формують основу для самореалізації дитини-сироти, розвивають здатність до самостійного будівництва власного життя. Ідеальна структура такого будинку складається тоді, коли системо-утворювальними чинниками її є спільне проживання братів та сестер в одній сім'ї, незалежно від їх віку, об'єднаних у соціальні групи не більше

10-12 чоловік у кожній. У цих випадках умови проживання максимально наближаються до сімейних. Вихованці проживають у дитячому будинку до повного самовизначення у самостійному житті. Часто такі різновікові соціальні сім'ї формуються з різних дітей на основі психологічної сумісності. У цьому випадку названі брати і сестри, живучи разом, спільно вирішують назрілі життєві проблеми. Соціальні сім'ї проживають в упорядкованих котеджах, у режимі самообслуговування користуються кухнями і пральнями, оснащеними всім необхідним обладнанням. Після відвідування школи всі мають можливість для занять у спортивному залі та для фізичної праці у майстернях. Кровні брати і сестри проживають у кімнатах по 2-3 чоловіка. Для кожного тут ставлять індивідуальну шафу, комод і стіл. У спільній вітальні - м'які меблі, телевізор, магнітофон. Таким чином, створюються можливості як для усамітнення, так і для спілкування з друзями. Широкій оцінці дітьми навколишнього світу сприяє соціальна відкритість дитячого будинку. Адже його мешканці відвідують різні школи, засідання гуртків, заняття спортивних секцій, студій тощо. Вони також бувають у сім'ях своїх ровесників. У свою чергу, соціально активні ровесники часто приходять до них у гості.

Схожі статті




Соціальна педагогіка - Пальчевський С. С. - Технологія соціально-педагогічної роботи соціального педагога у притулку для дітей та підлітків

Предыдущая | Следующая