Соціальна географія - Шевчук Л. Т. - Закон системності

Закон системності полягає у тому, що світ, у якому ми живемо, є сукупність ієрархічно впорядкованих систем.

Під системою розуміють множину пов'язаних між собою елементів, причому ця множина володіє стійкістю, автономністю і такими новими якостями, яких не мають окремі елементи, але які дають змогу реалізувати головну ціль існування системи. Так, людина може бути елементом систем сім'я, соціальний об'єкт (лікарня, супермаркет тощо), місто, національний комплекс.

Зазвичай системи подібні (аналогічні) між собою. Однотипні системи мають подібні пропорції між їх елементами.

Закон циклічності та закон системності надзвичайно взаємопов'язані й ніби переплітаються один з одним: на кожному рівні системної ієрархії розвиток відбувається за власними циклами, і чим більші масштаби системи, тим триваліші цикли.

Серед великих або загальних для великих груп явищ законів у контексті науки "соціальна географія" необхідно розглядати соціальні закони. До них відносять форми соціальної причинності, універсальної залежності, що виявляються в суспільстві як об'єктивні, необхідні, стійкі, повторювані зв'язки між соціальними процесами та явищами. Соціальні закони виявляються лише через діяльність і завдяки діяльності людей. Вони детермінуються рушійними силами розвитку суспільства, з дією яких пов'язані витоки соціальної причинності, тобто причинності саме у сфері соціальної реальності. Ця причинність відносно самостійна, оскільки має власні джерела. До найвагоміших таких джерел належить соціальна діяльність різних суб'єктів, котра, приводячи у рух всю соціальну реальність, творить її. Отже, в соціальній реальності виникає, трансформується і зникає незліченна кількість зв'язків і відношень, серед яких діють також закономірні.

Інтерпретація соціальних законів у регіональній соціальній географії передбачає конкретний розгляд цих законів через призму особливостей їх локальної дії, тобто дії в конкретних геопросторово-часових координатах. У науковій літературі всі соціальні закони поділяють на загальні, особливі й індивідуальні, головні й неголовні, причинні й функціональні, динамічні та статичні, закони-тенденції і гігантські закономірності.

Соціальні закони розвитку характеризують переходи від одного соціального стану, соціального явища чи соціального процесу до іншого, а закони функціонування відображають зв'язки і взаємодії елементів соціального явища, процесу, цілісного соціального організму та спосіб їх взаємного існування у певному соціальному часі й просторі.

Механізм дії соціального закону - це сукупність ланок, ланцюгів явищ, процесів, дій, взаємодій, відношень, пов'язаних взаємозв'язками і взаємозалежностями. Категорії соціальних законів не є загальновизнаними. Наприклад, вчені, котрі досліджують суб'єктивну соціальну реальність, уникають оперування категорією "соціальний закон".

Серед великих або загальних для великих груп явищ законів найважливіший основний соціально-географічний закон, який виражається процесом соціально-географічного системоформування. Цей закон означений нами як такий за аналогією зі сформульованим С. Ниммик основним економіко-географічним законом, вираженим нею як процес суспільно-географічного системоформування*108. Вона наводить такі, на її думку, особливі закони: просторової концентрації і коміг лексоформування продуктивних сил; просторової інтеграції та диференціації. На нашу думку, ці закони - великі чи загальні для великих груп явищ: вони характерні не лише для розвитку і розміщення економічних об'єктів, процесів і явищ, а й для соціальних, і для будь-яких видів людської діяльності.

*108: {Мересте У., Ньшмик С. Основы теории географии. - М: Мысль, 1984. - С. 92.}

Коли розглядають соціальні об'єкти, процеси та явища, то увагу концентрують переважно не на законах, а на закономірностях. Що ж слід розуміти під закономірностями?

Закономірності - це суспільні, реально існуючі, повторювальні, істотні стійкі відношення (взаємозв'язки) суспільного життя або етапів суспільного процесу, які визначають розвиток, структуру і функціонування явищ і процесів. Основні риси таких відношень (взаємозв'язків) - об'єктивність, необхідність, обов'язковість вияву, автономність.

Закономірності розвитку і розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ - це найзагальніші об'єктивні причинно-на-слідкові відносини між ними та територією (територіальними факторами); це також і відображення їх тяжіння до територій з особливими характеристиками, і відображення специфіки територіальної організації діяльності населення в соціальній сфері.

Отже, можна дійти висновку: зміст поняття "закон" тотожний змісту поняття "закономірність". Єдина відмінність полягає у тому, що закономірність діє впродовж історичного періоду, який людина може охопити, завдячуючи своєму історичному досвіду. Закони ж залишаються незмінними у відомій людству системі відліку часу.

Вияв закономірностей на тій чи іншій території залежить від законів і нормативних актів, що діють у конкретній державі, в межах якої розташована досліджувана територія.

Найважливіші закони і закономірності розвитку та розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ такі:

1. Закон територіального формування соціалізації та закономірність спеціалізації регіонів у внутрішньодержавному соціальному розвитку. По суті, особливості територіального формування соціалізації і є процесом спеціалізації регіонів у внутрішньодержавному соціальному розвитку.

2. Закон територіальної інтеграції соціальної сфери і закономірність комплексного соціального розвитку держави та регіонів. Закон територіальної інтеграції соціальної сфери полягає в інтенсифікації взаємозв'язків (соціальних, культурних, сакральних, туристичних) між регіонами. Однак результатом внутрідержавної чи внутрірегіональної інтеграції соціальної сфери завжди виступає комплексність соціального розвитку держави, регіону.

Ефективний розвиток і розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ можливі лише за умови дотримування законів взаємовідносин між людьми. Ці закони сформувалися у людському суспільстві в процесі його соціалізації як відповідь на реалізацію бажань людини. Основу всезагальних законів взаємовідносин між людьми становлять потреби. Як зазначає Д. Карнегі, кожна доросла людина хоче: здоров'я і збереження життя; їжі; сну; грошей і речей, які можна придбати за гроші; життя в загробному світі; сексуального задоволення; благополуччя своїх дітей; усвідомлення власної значущості*109.

*109: {Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей... / Пер. с англ. Д. С. Лободенко. - Мн.: ООО "ОПТ, 1997. - С. 36-37.}

Прагнення до реалізації цих бажань змушує людей вступати у певні взаємовідносини в процесі праці, побуту, відпочинку. Взаємовідносини, які постійно повторюються, - істотні та стійкі, набувають значення законів. Ці закони залежать від морально-етичних норм, що панують у тому чи іншому суспільстві, конкретній державі. Наприклад, у соціалістичному суспільстві зберегти власне життя і життя своїх дітей можна було лише у випадку повного підкорення марксистсько-ленінській ідеології. Однак таке підкорення не завжди давало змогу усвідомити власну значущість. Безумовно, все це, як засвідчує практика побудови соціалізму в багатьох країнах, негативно позначилося на розвитку та розміщенні соціальних об'єктів, процесів і явищ.

Якщо люди прагнуть побудувати ефективне суспільство, вони повинні виробляти у собі бажання оволодіти правилами та законами взаємовідносин між людьми і діяти у напрямі його реалізації.

Ефективним суспільство може бути лише тоді, коли люди живуть за законом, згідно з яким вони подобаються один одному. Цей закон спрацьовує, якщо: людина щиро цікавиться іншими людьми, посміхається, пам'ятає, що ім'я кожної людини є найсолодшим і найважливішим для неї звуком на будь-якій мові, є хорошим слухачем, розмовляє більше про те, що цікавить співбесідника, щиро доводить до свідомості співбесідника думку про його значущість*110.

*110: {Там само. - С. 63-80.}

Інший закон полягає у тому, що в процесі впливу людей один на одного вони не повинні ображати одне одного. Цей закон вимагає дотримання дев'яти правил, які також сформулював Д. Карнегі: людина повинна вміти вчасно похвалити і щиро визнати достоїнства співбесідника; вказувати на помилки інших не прямо, а опосередковано; спочатку згадати про власні помилки, потім - про помилки інших; замість того, щоб наказувати, задавати співбесіднику питання, треба давати змогу іншим врятувати свій престиж; вміти похвалити; вміти створити іншим хорошу репутацію; вміти стимулювати діяльність людей; домагатися, щоб люди з радістю виконували те, що їм пропонуємо*111. Поведінка людей здійснюється і під впливом інших законів: закону стереотипного мислення людей (люди подібних соціальних груп мислять подібними стереотипами), закону взаємного обміну (людина зобов'язана віддячитись за послуги чи подарунки, зроблені їй іншою людиною), закон зобов'язань і послідовність вчинків тощо*112.

*111: {Там само. - С. 63-80.}

*112: {Там само. - С. 63-80.}

До виду законів взаємовідносин між людьми належать закони управління. Серед них найважливіші закон авторитету, закон впливу на маси та ін.

Принципи розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ формуються на основі пізнання закономірностей такого розміщення і відповідно до цілей розвитку територіальних суспільних систем. Якщо такі принципи в конкретних регіонах визначаються за соціально-економічною стратегією розвитку останніх і виходять з наявних ресурсів, то їх можна назвати принципами регіональної соціальної політики.

Отже, принципи розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ - це головні напрями розвитку соціальної сфери та життєдіяльності населення в умовах її використання в просторовому аспекті на конкретний (існуючий або прогнозний) період при врахуванні соціального простору і часу. Кожен із принципів повинен відображати потреби суспільства в розвитку соціальної сфери, мати в основі певну закономірність, торкатися вагомої проблеми соціального просторового, регіонального розвитку, не суперечити загальним принципам національної соціальної політики і слугувати інструментом рішення стратегічних завдань розвитку.

На нашу думку, принципи розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ - це правила діяльності й управління соціальною сферою, соціальна політика держави в реалізації законів розміщення.

Принципи розробляються, зазвичай, у межах прийнятої стратегії соціально-економічного розвитку країни. Наприклад, у період побудови так званого соціалізму під час здійснення індустріалізації та колективізації одночасно впроваджувались такі принципи розвитку окремих соціальних об'єктів, процесів і явищ:

1. Соціальна структура суспільства повинна була розвиватися в напрямі формування двох верств (робітників і селян) та прошарку - інтелігенції.

2. Передбачалося усунення майнової нерівності між громадянами країни.

3. Соціальні об'єкти будувалися у вигляді гігантів (наприклад, школи-тисячники), що вимагало концентрації населення, яка досягалася внаслідок переселення чи перевезення у величезних масштабах, тощо.

На сучасному етапі період реформування економіки та побудови в країні ринкових відносин, принципи розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ кардинально змінилися:

1. Визнаний доцільним принцип диверсифікації соціальної структури населення.

2. Вважається за необхідне формування середньої верстви.

3. Відбувається сприяння розвитку підприємництва та формування прошарку підприємців, що розглядається як запорука подальшого соціально-економічного розвитку країни.

Отже, очевидно, що надзвичайно актуальна сучасна проблема - це розроблення нових принципів розвитку і розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ, необхідних для періоду формування ринкової економіки.

Формулювання принципу повинно охоплювати і конструктивну частину, яка має визначити шлях до реалізації.

Принципи розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ не відносяться до політики, але окремі з них у той чи інший період розвитку країни можуть мати політико-стратегічне значення (наприклад, регіональна соціальна політика, питання соціального захисту населення). До категорії принципів розміщення й розвитку соціальних об'єктів, процесів і явищ продуктивних сил належить і проблема територіальної соціальної структури населення. Безумовно, її розв'язання сприятиме підвищенню ефективності територіальної організації регіональних суспільних систем.

Сукупність регіональних соціальних принципів, що мають стратегічне значення, формують просторовий аспект соціальної стратегії чи геосоціостратегію.

Принципи розвитку і розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ взаємозв'язані зі законами та закономірностями.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що ефективний розвиток і розміщення соціальних об'єктів, процесів і явищ можливий за умов максимального врахування законів, закономірностей і принципів їх існування. Для цього необхідно ці закони, закономірності та принципи добре знати, постійно досліджувати і застосовувати у практиці життєдіяльності населення.

Схожі статті




Соціальна географія - Шевчук Л. Т. - Закон системності

Предыдущая | Следующая