Релігієзнавство - Кислюк К. В. - Таїнство священства

Таїнство шлюбу - важливий момент релігійного життя людини. З погляду православного віровчення, родина-це домашня Церква. У цій Церкві народжується християнин, через хрещення вона приходить до Церкви, одержує християнське виховання і вмирає як християнин. Духовний зміст цього таїнства полягає в тому, що на майбутнє подружжя сходить Божа благодать, що забезпечує нерозривний символічний союз, заснований на любові, вірності і взаємній допомозі аж до смерті.

Таїнство оливосвячення

Таїнство оливосвячення (соборування) здійснюється над хворою людиною. Таїнство полягає в змащенні чола, щік, вуст, рук і грудей освяченою оливою, що супроводжується читанням молитов, семи євангельських читань. Духовний зміст цього таїнства, за вченням Церкви, полягає в тому, що хвора людина очищається від забутих або неусвідомлених гріхів і одержує Божу благодать, що допомагає їй видужати духовно і фізично. Соборуванням це таїнство називається тому, що його прийнято робити зібранням (собором) семи священиків, щоправда, зараз це можуть бути і два, і навіть один священик.

Таїнству священства Православна Церква надає особливого змісту. Воно здійснюється при посвяченні людини в духовний сан, тобто в той або інший ступінь священства. Існує три ступені священнослужителів: перша-диякон, друга-священик, третя - єпископ. У сукупності всі ці категорії укладають церковну ієрархію. Кожна зі сходинок священства має свої особливості в одязі, за кожною з них закріплені певні права й обов'язки.

Таїнство священства

Таїнство священства відбувається на основі спеціального обряду хіротонії - рукоположения, у процесі якого здійснюється покладання рук єпископа на голову тієї людини, котру рукополагают Вважається, що в момент накладення рук єпископа на кандидата у священики або диякони передається божественна благодать, яка робить його посередником між Богом і людьми. Священик одержує від єпископа владу здійснювати всі таїнства, крім священства, і всі богослужіння й обряди. Диякон не може самостійно здійснювати таїнства, а лише допомагає служити єпископу або священику при здійсненні ними таїнств і богослужінь. У єпископи може посвячувати лише собор єпископів (не менше двох-трьох єпископів).

Вищою духовною особою в Православній Церкві є патріарх. Патріарх - вищий духовний сан у православ'ї, титул глави автокефальної помісної Православної Церкви. Титул патріарха установлений Вселенським Халкидонським собором (451 р.). Наприкінці VI ст. константинопольський патріарх одержав титул "Вселенського патріарха" і право вищого нагляду за дотриманням церковних канонів і законів, скликання Вселенського собору і піднесення єпископів у сан митрополита. У 884 р. константинопольський патріарх Фотій уклав спеціальні постанови про патріаршу владу, що визначають межі влади і привілеїв патріарха. Після поділу Християнської Церкви (1054 р.) на західну (Римо-Католицьку) і східну (Греко-Православну) титул патріарха закріпився за ієрархами Східної Церкви. У Росії патріаршество було встановлено в період правління Бориса Годунова у 1589 р.

Православне духівництво

Православне духівництво поділяється на чорне (чернецтво, люди, які прийняли чернечі обітниці безшлюбності, послуху і нестяжання) і біле (священики, які вступили в шлюб перш, ніж прийняти сан).

"Чорне" духівництво: патріарх, митрополит, архієпископ, єпископ, архімандрит, ігумен, ієромонах, архідиякон, ієродиякон. Перших чотири сани (архієреї) - вищі в церковній ієрархії-позначають різні ранги єпископського звання. Усі названі сани іноді даються за особисті заслуги, але частіше пов'язані із посіданням певних посад. Так, митрополити звичайно очолюють головні єпархії, адміністративно-територіальні церковні округи; архієпископи-деякі інші великі або важливі єпархії; єпископи-інші єпархії. Архімандрити найчастіше є настоятелями великих монастирів і ректорами духовних навчальних установ. Ігумени очолюють інші монастирі. Ієромонахи - ченці, що мають сан священика. Архідиякон - старший диякон-монах у монастирях або при вищому православному церковному ієрарху. Ієродиякон-чернець у сані диякона.

"Біле" духівництво має такі сани: протопресвітер, протоієрей, священик (ієрей), протодиякон і диякон. Сан протопресвітера наприкінці XIX ст. у РПЦ мало всього кілька священиків (глави військового, морського, придворного духівництва). Зараз у сан протопресвітера підносять за особливі заслуги перед Церквою і теж надзвичайно рідко. Сан протоієрея дається настоятелям церков, а сан протодиякона - дияконам кафедральних соборів, але в ці сани можуть підноситися за заслуги священики і диякони.

Одяг "чорного" і "білого" духівництва поділяється на повсякденний та богослужбовий (що використовується під час богослужіння).

Головні елементи повсякденного одягу-ряса (звичайно чорного кольору) - просторий одяг до п'ят, з довгими широкими рукавами; клобук-рід циліндра, обтягнутий чорним або білим (у митрополитів) покривалом (намітка), що спадає на спину; скуфія-м'який головний убір з фіалкового або чорного оксамиту.

ПРАВОСЛАВНЕ ДУХІВНИЦТВО

БІЛЕ

ЧОРНЕ

Диякони

Диякон

Ієродиякон

Протодиякон

Архідиякон

Священики

Ієрей

Ієромонах

Протоієрей

Ігумен

Протопресвітер

Архімандрит

Єпископи

Єпископ

Архієпископ

Митрополит

Патріарх

Богослужбовий одяг (стихар, фелон, сакос) відомий під загальною назвою ризи. Священним головним убором ("головною прикрасою") є митра. На шиї священнослужитель носить наперсний (нагрудний) хрест як знак священства, а вище духівництво (єпископи), крім того, панагію - медальйон-ікону. Знаком вищих церковних ієрархів є також особливого виду палиця (жезл). Існують і особливі елементи священного одягу. Диякони через ліве плече повинні носити подобу довгої стрічки - орар. Піднімаючи правою рукою його кінець, вони дають звістку півчим і людям про початок співу і молитов. Архієреї та священики замість ораря носять єпитрахшіь з парчі чи оксамиту. Єпископам належить виключне право носити на плечах омофор (плат з легкої тканини).

Священний одяг має давнє походження і, крім утилітарного призначення, символізує деякі моменти християнського віровчення, наприклад, фелон-символ багряниці, в яку одягли Христа воїни, а в духовному розумінні означає "ризу правди", тобто білий одяг новохрещеного, символ виправдання від усякого гріха; митра-головний убір старозаповітних первосвящеників, що нагадує терновий вінець на голові Ісуса Христа й означає духовну владу*54.

*54: {Служебник - К., 1999.- С. 469-470.}

Схожі статті




Релігієзнавство - Кислюк К. В. - Таїнство священства

Предыдущая | Следующая