Регіональна економіка - Манів З. О. - Глава 5. Сутність, мета і завдання регіональної економічної політики

5.1. Сутність державної регіональної економічної політики

Регіональна економічна політика є невід'ємною складовою загальнодержавної економічної політики. Вона грунтується на пріоритетному розвитку національно-державної, етнічно-територіальної, регіональної самоврядності та самодостатності інтересів регіону. Здійснення цієї політики має забезпечити єдність державних, регіональних та місцевих інтересів. Поняття регіональної економічної політики виникло в 60-х роках минулого століття, коли у колишньому СРСР були утворені Ради народного господарства (раднаргосп). З метою недопущення поширення національної самостійності в 1964 р. вони були реформовані в централізовану галузеву структуру розвитку народного господарства. 85-90 % всіх галузей народного господарства були підпорядковані міністерствам союзного і союзно-республіканського призначення.

Нині державна регіональна економічна політика все ширше ціле-спрямовується на комплексний розвиток регіонів, який містить комплекс державних рішень, узгоджених зі стратегією держави. Ця політика характеризується сукупністю цілей, завдань і механізмів, які визначають стратегію і тактику втілення їх в життя. Вона передбачає врахування широкого спектра національних, політичних, соціальних факторів, які відповідним чином можуть впливати на тенденції регіонального розвитку. Регіональна економічна політика охоплює всю систему взаємовідносин між державою і регіонами з одного боку та регіонами - з другого. Розвиток і економічне зростання регіонів змінюватиме економічний потенціал держави. Державна регіональна економічна політика має формуватись таким чином, щоб забезпечити територіальну цілісність держави, створити рівноправні умови функціонування регіональних виробничих комплексів. Основні принципи регіональної економічної політики держави:

Конституційність і законність, на основі яких реалізація політики здійснюється відповідно до Конституції та законів України, законодавчих актів президента та Кабінету Міністрів України на засадах чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності як органами виконавчої влади, так і органами місцевого самоврядування;

Забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної та бюджетної системи;

Наближення надання послуг органами державної влади та органами місцевого самоврядування до безпосередньо споживачів;

Диференційоване надання державної підтримки економічним регіонам відповідно до умов, критеріїв та строків, передбачених законодавчими актами;

Стимулювання співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у розробленні та реалізації заходів, спрямованих на економічний розвиток регіонів.

Здійснення цих конкретних заходів державної регіональної економічної політики передбачає:

Сформувати нову територіальну структуру державного сектора економіки;

Реформувати систему управління державним сектором економіки;

Посилити економічні основи місцевого самоврядування та розширити його соціально-економічні функції;

Поетапно перейти на обгрунтовану систему бюджетного регулювання та розширення права місцевих органів виконавчої влади в бюджетній політиці України.

Крім наведених вище принципів, як свідчить досвід країн Європейського Союзу(ЄС), важливе значення мають принципи субсидіарності, децентралізації, партнерства, програмування, концентрації, адиціоналізму.

Основним є принцип субсидіарності згідно з яким вищі суспільні одиниці повинні розв'язувати лише ті проблеми, які непідвладні для вирішення нижчим структурним підрозділам.

Децентралізація передбачає розподіл повноважень, ресурсів, бюджетних коштів на користь менш розвинутих регіонів, посилення їх самостійності. Ці два принципи сприяють активізації місцевої ініціативи і мають важливе, принципове значення для регіональної політики.

Принцип партнерства стимулює активне співробітництво між суб'єктами господарювання з метою досягнення єдиної кінцевої цілі. Провідне місце тут посідає міжрегіональне співробітництво та розвиток транскордонного співробітництва, особливо в прикордонних регіонах держави.

Принцип програмування означає необхідність розробки стратегії розвитку регіону з урахуванням довгострокових цілей. Програмування має передбачити чіткий порядок дій, джерела і порядок фінансування, виконавців, можливі негативні наслідки здійснюваних заходів. Таким чином воно забезпечує цілеспрямоване виконання відповідних проектів - від визначення мети до її повного досягнення, а також координацію дій у просторі й часі.

Немаловажне знамення в регіональній економічній політиці мають принципи концентрації та адиціоналізму. Вони є взаємодоповнюючими і забезпечують розвиток місцевих ініціатив, пошук додаткових джерел фінансування програм регіонального економічного розвитку. Реалізація цих принципів забезпечує зниження навантаження на національний бюджет і сприяє залученню відповідних місцевих ресурсів для здійснення конкретних регіональних проектів економічного і соціального розвитку регіонів.

Як показує досвід країн Європи, єдиної універсальної моделі регіональної економічної політики, прийнятної для будь-яких умов господарювання, не існує. Кожний регіон в своєму соціально-економічному розвитку залежить від значної кількості факторів, які різняться між собою виходячи із територіальних особливостей. Відмінності між існуючими моделями зумовлені відмінностями в ідеях, які покладені в основу політики держави.

Класична теорія регіональної політики спирається на принципи, обгрунтовані Дж. Кейсом ще у 30 роках минулого століття. Він вважав, що утримувати рівновагу без втручання держави просто неможливо. Сформульована ним концепція регіонального розвитку одержала назву "захисної", оскільки вона передбачає активне втручання держави в регіональний розвиток з метою зменшення диспропорції у рівні розвитку окремих територій. З цією метою використовується широкий спектр економічних засобів впливу - фінансові трансферти, прямі інвестиції, зміни в системі оподаткування, окремі пільги тощо. У центрі уваги такої політики, як правило, економіка депресивних територій, що характеризується загостренням проблем структурного безробіття, різким зниженням рівня життя населення.

Американський економіст А Фрідман запропонував модель регіонального розвитку, яка грунтується на засадах ідеї неокласичної теорії економічного розвитку. За його моделлю, втручання держави у сферу господарювання є мінімальним, а головне завдання регіональної політики полягає не в подоланні регіональних диспропорцій, а в загальному підвищенні ефективності регіонального господарського комплексу. Найбільш гострі проблеми депресивних територій повинні вирішуватися не пріоритетно, а в міру нагромадження необхідних коштів внаслідок підвищення ефективності функціонування комплексів інших територій.

Світова практика підтверджує цей тезис і доводить, що зростання соціально-економічно відсталих територій не повинне відбуватись за рахунок механічного перерозподілу доходу, створеного у розвинутих регіонах.

У зв'язку з посиленням процесів глобалізації та регіональної інтеграції виникла необхідність у розробці нової концепції державної регіональної політики України. Необхідно зазначити, що регіональну політику треба розглядати крізь призму конкретизації інтересів, які вона реалізує. Наскільки специфічними є інтереси регіонів, що відображають історичні, етнічні, природні, економічні, соціальні, культурні особливості території, настільки конкретно диференційованими є інтереси держави по відношенню до них.

Враховуючи, що Україна інтегрується в Європу і бере активну участь у європейському регіональному співробітництві, спираючись на норми європейського міжнародного права, їй необхідно здійснити реформу адміністративно-територіального устрою держави. В ній треба чітко визначити статус регіонів, механізму взаємодії інститутів на місцевому та регіональному рівнях.

Схожі статті




Регіональна економіка - Манів З. О. - Глава 5. Сутність, мета і завдання регіональної економічної політики

Предыдущая | Следующая