Регіональна економіка - Манів З. О. - 10.4. Територіальна диференціація регіонів за рівнем розвитку продуктивних сил

Головне завдання ефективної регіональної політики на сучасному етапі розвитку демократії та ринкових відносин в Україні полягає в пом'якшенні й усуненні диспропорцій та зменшенні їхніх негативних наслідків для соціально-економічної системи України. Реалізація регіональної соціально-економічної політики полягає у вивченні і визначенні територіальної диференціації розвитку продуктивних сил. Виявлення та оцінка територіальних пропозицій продуктивних сил і динаміки їх зміни дозволяє обгрунтовано вирішити питання цілеспрямованого формування територіальної структури виробництва згідно з наявними природними ресурсами, соціальними та економічними можливостями територій з урахуванням територіального поділу праці.

Для української економіки є характерною наявність чисельних диспропорцій, початок яких був покладений ще при колишньому СРСР, коли Україна з її запасами корисних копалин та трудовим потенціалом була дуже привабливим регіоном для здійснення індустріалізації. Теперішня соціально-економічна ситуація є наслідком нагромаджених за багато років структурних деформацій господарства, тривалого домінування, "природонавантажувальних" галузей промисловості, ресурсо - і енергоємних технологій, сировинної орієнтації експорту і надмірної концентрації виробництва у промислових центрах країни на тлі загострення екологічної ситуації і погіршення умов життєдіяльності населення.

Наукові дослідження різного виду диспропорцій вимагають виявлення чинників їх виникнення та наслідків впливу на розвиток галузі, регіону або національного господарства. З цією метою в літературі окреслені групи об'єктивних і суб'єктивних факторів, які впливають на особливості прояву та характер дії диспропорцій.

До об'єктивних факторів включають:

- нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів;

- диференціацію розподілу капіталу по різних галузях;

- територіальні відмінності в забезпеченні природними И трудовими ресурсами, природно-кліматичні особливості;

- циклічні коливання, зміни в співвідношенні попиту та пропозиції.

Суб'єктивним фактором є помилки в стратегії й тактиці реформ та соціально-економічні прорахунки в економічній політиці нарізних рівнях ієрархічної системи управління (народногосподарському, регіональному, галузевому).

Якщо суб'єктивні чинники виникнення відтворювальних диспропорцій регулювати відносно простіше, то роль об'єктивних факторів можна зменшити лише при зміні умов існування та функціонування економічної системи чи підсистем (політичних, економічних, культурних тощо). Однак повністю усунути фактори диспропорцій неможливо. Тому вони неминучі для будь-якої територіальної суспільної системи.

Серед інших ключових завдань державної регіональної політики - пом'якшення міжрегіональних економічних та соціальних диспропорцій. Це підкреслено в Концепції державної регіональної політики, затвердженої 25.05.2001р. Указом Президента України, де ставилося завдання поетапного зменшення рівня територіальної диференціації розвитку регіонів та питання покращення соціального забезпечення громадян.

Актуальність розв'язання даної проблеми є сьогодні очевидною, насамперед тому, що територіальні соціально-економічні диспропорції в будь-якому суспільстві можуть бути джерелом не лише соціальної, але й політичної нестабільності та провокувати протистояння регіонів. У нашій державі з її яскраво вираженими регіональними диспропорціями за економічними, соціальними і суспільно-політичними параметрами, з традиційним міфом протистояння Заходу і Сходу, давно назрівала потреба дослідження диспропорцій з метою попередження їх виникнення та нейтралізації наслідків.

Найбільш загальним показником економічної діяльності с валова додаткова вартість, яка включає оплату праці найманих працівників, податки за винятком субсидій, пов'язаних з виробництвом, та валовий прибуток. По Україні вона становить більше третини загального випуску продукції в ринкових цінах. Загальною тенденцією в останній період є зростання виробництва валової додаткової вартості в абсолютних показниках як по загальному обсягу, так і в розрахунку на душу населення. Найвищі показники виробництва доданої вартості були і є характерні як головний чинник для високоіндустріальних регіонів (Донецька і Дніпропетровська, Запорізька, Луганська обл.) і є найнижчими для аграрно-індустріальних регіонів (Чернівецька, Тернопільська, Закарпатська, Херсонська обл. (рис. І0.4)),

Розвиток продуктивних сил значною мірою залежить від інвестиційної діяльності. Основним напрямом є інвестиції в основний капітал (капіталовкладення). Вони являють собою витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення та технічне переозброєння діючих промислових, сільськогосподарських, транспортних, торгових та інших підприємств, витрати на будівництво об'єктів житлово-комунального та побутового призначення.

Розподіл капіталовкладень між регіонами характеризує їх територіальну структуру. У зв'язку із децентралізацією економічних відносин, розширенням прав регіонів, збільшенням їх економічних можливостей зростає і роль регіональної інвестиційної політики. Нові ринкові умови господарювання визначають і нові можливості інвестиційної діяльності на всіх регіональних рівнях, зокрема для комерційних банків, фінансових груп, виробничих підприємств, приватних місцевих інвестицій тощо.

Диференціація капітальних вкладень у економічний розвиток регіонів є достатньо контрастною. Сьогодні значні інвестиції вкладаються у Центральний, Донецький, Придніпровський та Причорноморський райони. Тут зосереджено дві третини всіх інвестицій. Спрямування інвестицій в основний капітал дає змогу вводити в дію додаткові основні фонди. Найбільше (дві третини - 66, 6 %) введених

обсяги продукції промисловості за регіонами у 2003р. (у фактичних цінах підприємств, млрд. гри)

Pис. 10.4 Обсяги продукції промисловості за регіонами у 2003р. (у фактичних цінах підприємств, млрд. гри)

Основних фондів припадає на чотири економічні райони - Донецький, Придніпровський, Східний і Центральний.

Територіальні відмінності у введенні основних фондів зумовили і територіальні зрушення у відтворенні матеріальних продуктивних сил - подальше їх значне зростання у Центральному і Донецькому районах, незначне зростання у Карпатському і Причорноморському і спад різної величини у решті економічних районів України.

Серед чинників розвитку і розміщення продуктивних сил вирізняється трупа соціальних, в складі яких головне місце належить соціально-демографічним. Останні охоплюють чисельність населення і його динаміку, розміщення, структуру (вікову, освітню) тощо. Нерівномірність розміщення населення впливає на диференціацію економічного розвитку регіонів. Найбільше населення зосереджено в Донецькому, Придніпровському районах (майже 30 % загальної чисельності населення в Україні). Найнижчі коефіцієнти територіального зосередження населення припадають на Подільський і Поліський райони.

Показник густоти населення, який показує ступінь його зосередженості як по території Україні, так і по регіонах, зменшується. При цьому найбільш суттєвим зменшення густоти населення (5-6 чол.) є в Луганській, Донецькій і Дніпропетровській областях. Не змінилася густота населення лише у Івано-Франківській та Рівненській областях. На решті території економічних районів та областей густота населення зменшилась на 1-2 чол.

Відбуваються певні зрушення у територіальних пропорціях відтворення кваліфікованих робітників. Так, територіальне зосередження цієї категорії населення зросло лише у трьох районах - Поліському (на 0,7 відсоткового пункту), Східному (на 0,5 відсоткового пункту), Центральному (на 0,6 відсоткового пункту). Найбільш суттєве зменшення відбулося у Причорноморському економічному районі.

Показники випуску студентів навчальних закладів усіх рівнів акредитації також характеризують інтелектуальне відтворення продуктивних сил людей. Найбільша кількість студентів, які закінчили вузи, була у Центральному і Східному районах, де вони становили відповідно

Понад 19 та 16 % загальні кількості випускників в України. Найнижчі показники у Подільському і Поліському районах, які щорічно випускають 7,0- 7,5 % загальної чисельності студентів України.

У цілому треба зазначити, що найбільш результативним було функціонування господарських комплексів у Донецькому і Придніпровському економічних районах, якими виробляється понад третину валової доданої продукції України, тут зосереджені більш ніж третина виробничих фондів і така ж кількість населення України. Ці два економічних райони беруть найбільш активну участь у зовнішньоекономічній діяльності. Експорт цих районів становить понад половину загальнодержавного експорту, що забезпечує основні валютні надходження в Україну. Тут виробництво валової доданої продукції надушу населення становить у 2,3 рази більше ніж у регіонах з найменшими показниками (Закарпатська, Тернопільська, Чернівецька обл.).

На другому місці за результативністю економічної діяльності йдуть Причорноморський, Східний та Центральний економічні райони. У них виробляються третина промислової продукції, 40 % сільськогосподарської продукції та 43 % експорту товарів України.

На Карпатський, Подільський і Поліський райони припадає 23 % виробництва валової доданої вартості, 15,5 % промислової і близько 40 % сільськогосподарської продукції країни. Наведені дані характеризують відчутну диференціацію регіонів України в розвитку та в їх продуктивній господарській діяльності.

Схожі статті




Регіональна економіка - Манів З. О. - 10.4. Територіальна диференціація регіонів за рівнем розвитку продуктивних сил

Предыдущая | Следующая