Референдне право України - Погорілко В. Ф. - Частина І. Референдне право

Відповідно до Конституції України Український народ має право на будь-яку форму безпосереднього народовладдя: вибори, референдуми, збори, мітинги, походи, демонстрації і навіть революції, за винятком обмежень, передбачених Конституцією і законами України. Але доленосну роль в житті Українського народу, в утвердженні його суверенітету відіграв всеукраїнський референдум.

Об'єктивно ця форма має привертати найбільшу увагу політиків і вчених, студентів й учнів, та, зрештою всього Українського народу і світової громадськості.

На жаль, після тріумфального референдуму 1 грудня 1991 р. неодноразові спроби проведення всеукраїнських референдумів були марними, а рішення референдуму 16 квітня 2000 р. залишаються невиконаними.

Закон "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" 1991 р. до цього часу не приведено у відповідність з Конституцією, не створено відповідної теорії референдум і в і не організовано викладання спецкурсу з референдного права у вищих навчальних закладах, хоча цей інститут (субінститут) конституційного права історично заслуговує на таку увагу.

Таким чином у світі референдуми здійснюють свою тріумфальну ходу, змінюючи обличчя відповідних конституцій і конституційного права, характер суспільства й держави, безпосередньої та представницької демократії.

Нині, коли більшість конституцій приймаються шляхом референдумів, вже не можна визначати конституційне право і право в цілому як систему загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою. Принаймні конституційне право більшості країн являє собою систему загальнообов'язкових правил діяльності або поведінки, встановлених народом або державою, оскільки основне

Джерело права (конституція) приймається, як правило, народом шляхом референдуму, а норми конституції і конституційне право регулюють насамперед і головним чином діяльність (зокрема діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування), а не поведінку осіб, не поведінкові відносини.

Подальше піднесення ролі і значення референдумів в Україні - всеукраїнського і місцевих - об'єктивно потребує постійного і всебічного вивчення їх у середніх і вищих навчальних закладах.

Зокрема потребує всебічного вивчення питання щодо принципів і предметів референдумів, видів референдумів, етапів (стадій) референдумів, питань їх інформаційного, фінансового та іншого забезпечення, питання конституційної відповідальності за порушення законодавства про референдуми та інші гарантії.

Вирішенню зазначених питань і підпорядкований навчальний посібник.

Частина І. Референдне право
Розділ 1. Загальна характеристика референдного права
1.1 Поняття референдного права, його предмет і метод

Становлення та розвиток України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави передбачає подальший розвиток та вдосконалення всіх форм безпосередньої й представницької демократії, передбачених Конституцією і законами України. На особливу увагу науковців, парламентарів, політиків заслуговують ті форми демократії, що дозволяють народу України, як носію суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, безпосередньо реалізовувати свій суверенітет.

Конституція України визначає такі форми безпосередньої демократії, як референдуми, вибори, мирні збори, мітинги, походи і демонстрації та інші форми прямого народовладдя. Допускається здійснення й інших форм безпосередньої демократії, шо не забороняються Конституцією України. Позитивним прикладом здійснення легітимної, хоча й не передбаченої Конституцією України, форми безпосередньої демократії є "Помаранчева революція" 2004 р., результатом якої стала зміна зовнішнього і внутрішнього курсу політичного розвитку нашої держави внаслідок справедливих виборів Президента України.

Пріоритетною формою безпосередньої демократії в Україні є референдуми. Ця форма прямого народовладдя дозволяє громадянам України приймати шляхом голосування найбільш важливі для суспільства і держави закони та інші рішення.

Референдуми є відносно новою для вітчизняної теорії та практики формою безпосередньої демократії. Хоча проведення референдумів передбачалося Конституцією УРСР 1978 р., але за радянської доби ні в Україні, ні в інших колишніх радянських республіках референдуми не проводилися.

Із референдумами пов'язана історія України як незалежної і суверенної держави. 1 грудня 1991 р. відбувся всеукраїнський референдум, на якому переважна більшість громадян України (90,3%) проголосували за підтвердження вищої юридичної сили Акта проголошення незалежності України, урочисто прийнятого Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Після проведення всеукраїнського референдуму незалежність України було визнано на міжнародному рівні.

У подальшому всеукраїнський референдум із питання про внесення змін до Конституції України вдалося провести 16 квітня 2000 р., але попри легітимність його результатів рішення цього референдуму залишилося нереалізованим, шо стало причиною певної зневіри громадян України у цій формі безпосередньої демократії.

Водночас зберігається значний потенціал всеукраїнського та місцевих референдумів. Референдуми можуть і повинні активно застосовуватися для ефективного вирішення важливих проблем суспільного та державного життя в Україні. Запорукою подальшого розвитку і вдосконалення референдумів в Україні є вдосконалення чинного законодавства про референдуми, подальші наукові дослідження теорії референдумів та підготовка професійних фахівців у сфері ініціювання, організації й проведення всеукраїнського та місцевих референдумів, а також реалізації їх рішень.

На сьогодні вітчизняна і зарубіжна теорія та практика референдумів втілилася у референдному праві.

Референдне право України слід розглядати у об'єктивному та суб'єктивному значеннях. У об'єктивному значенні референдне право виступає інститутом конституційного права, а в суб'єктивному - як право громадян України брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, передбачене ст. 38 Конституції України.

Референдне право України у Його об'єктивному значенні - це сукупність якісно однорідних норм конституційного права та інших галузевих норм права, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з безпосередньою реалізацією народного суверенітету шляхом проведення всеукраїнського та місцевих референдумів. Референдне право України є важливим інститутом у складі системи конституційного права України і одночасно виступає пріоритетним інститутом форм безпосередньої демократії. Цей інститут форм безпосередньої демократії також є інститутом такої підгалузі конституційного права України, як виборче право України у його широкому значенні.

Для референдного права України, як інституту конституційного права притаманні такі юридичні властивості:

За сутністю і змістом інститут референдного права об'єктивізує таку пріоритетну форму безпосередньої демократії. Він нормативно закріплює волевиявлення громадян України, які мають право на участь у референдумах, вирішувати найбільш важливі питання суспільного та державного значення шляхом всеукраїнського та місцевих референдумів.

Інститут референдного права має свій предмет і метод правового регулювання. Предметом інституту референдного права є суспільні відносини, пов'язані з організацією та проведенням всеукраїнського та місцевих референдумів.

Під метолом референдного права слід розуміти прийоми та способи регулювання суспільних відносин, що є предметом референдного права України. Для референдного права України властиві ті самі методи, що Й для інших публічних галузей права і, в першу чергу, для конституційного права України. Найбільш характерними для референдного права є установчий та імперативний методи, оскільки результати всеукраїнського та місцевих референдумів установлюють положення, наділені імперативною юридичною силою, що стосуються найважливіших сфер суспільного та державного ладу України. Інституту референдного права властиві Й інші методи, зокрема регулятивний, забороняючий тощо. Сукупність методів, властивих інституту референдного права, утворює систему методів референдного права України.

Інститут референдного права має комплексний характер. Будучи інститутом конституційного права України інститут референдного права містить у своєму складі норми інших галузей публічного права - адміністративного, кримінального, фінансового, інформаційного тощо. Зазначена багатоманітність нормативного вмісту інституту референдного права визначає особливий правовий режим існування цього інституту національного права.

Інститут референдного права України, будучи складовою системи конституційного права України, має свою власну структуру. Він складається із взаємопов'язаних інститутів (субінститутів) референдного права, що регулюють предмет і питання всеукраїнського та місцевого референдумів; правовий статус суб'єктів референдного права України; порядок організації та проведення референдумів, а також реалізації їх рішень; юридичну відповідальність за порушення референдного законодавства; фінансове забезпечення референдумів; інформаційне забезпечення референдумів тощо.

Порядок організації та проведення всеукраїнського та місцевих референдумів, а також реалізації їх рішень регулюються, здебільшого, процесуальними нормами, шо утворюють такий важливий інститут (субінститут) референдного права України, як інститут референдного процесу України.

Названі інститути (субінститути) референдного права України перебувають між собою у стійких органічних взаємозв'язках і утворюють систему референдного права України, що знаходить своє об'єктивне і завершене вираження в системі референдного законодавства України.

Інститути (субінститути) та норми референдного права об'єктив-ізуються у чинному законодавстві України про референдуми. Основними нормативно-правовими актами референдного права в Україні є Конституція України, закони України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", "Про Центральну виборчу комісію", "Про місцеве самоврядування в Україні" та інші нормативно-правові акти України.

У суб'єктивному значенні референдне право визначається як одне із важливих, пріоритетних політичних прав громадян України, встановлених Конституцією та законами України. Зокрема, ст. 38 Конституції України встановлює право громадян України брати участь у референдумі, тобто право легітимно брати участь в ініціюванні всеукраїнського та місцевих референдумів, організації та проведенні цих референдумів, а також реалізації їхніх рішень.

Право громадян України на участь у референдумі забезпечується системою загальних і спеціальних (юридичних) гарантій. Зокрема порушення права громадян України на участь у референдумі тягне за собою юридичну відповідальність.

Референдне право України як інститут конституційного права знаходить своє логічне продовження у відповідних напрямках наукових досліджень та навчальних дисциплінах і спеціальних навчальних курсах.

Після проголошення незалежності Україні у вітчизняній науці конституційного права активізувалися наукові дослідження проблем всеукраїнського та місцевих референдумів. За відносно короткий проміжок часу вітчизняним ученим вдалося створити самостійний напрямок конституційно-правових досліджень проблем референдумів в Україні. Загальними питаннями теорії референдумів в Україні займаються

Л. Т. Кривенко, В. Ф. Погорілко, М. І. Ставнійчук, Ю. М. Тодика, В. Л. Федоренко, М. В. Цвік та інші вчені.

Вітчизняні правознавці досліджують також окремі проблеми референдного права. Так, Т. А. Костецька займається дослідженням проблем інформаційного забезпечення референдумів, Н. К. Ісаєва - проблемами фінансового забезпечення референдумів, О. В. Батанов - проблемами місцевих референдумів. Проблеми актів форм безпосередньої демократії, в тому числі й актів референдуму, досліджувалися О. Г. Мурашиним.

Особливої важливості набувають такі напрямки наукових досліджень проблем референдного права, як проблеми співвідношення референдумів із іншими формами безпосередньої демократії, проблеми гарантій референдумів, проблеми юридичної відповідальності за порушення законодавства про референдуми, проблеми референдного процесу України, проблеми розвитку і вдосконалення чинного законодавства про всеукраїнський та місцеві референдуми тощо.

Проблеми референдного права вивчаються студентами та курсантами національних вищих закладів освіти юридичного профілю III - IV рівнів акредитації як самостійна тема навчальної дисципліни "Конституційне право України". Значна увага приділяється вивченню проблем теорії та практики всеукраїнського і місцевих референдумів та у спеціальному навчальному курсі "Виборче право України". Відповідні теми і розділи, передбачені навчальними програмами, містяться у відповідних підручних і навчальних посібниках1.

Утім, потреби сьогодення вимагають від фахівців юристів відповідних знань у сфері ініціювання, організації та проведення всеукраїнського та місцевих референдумів, а також реалізації їх рішень. З ме тою забезпечення таких знань у вищих закладах освіти юридичного профілю III - IV рівнів акредитації доцільно запровадити спеціальний навчальний курс "Референдне право України".


Схожі статті




Референдне право України - Погорілко В. Ф. - Частина І. Референдне право

Предыдущая | Следующая