Приватне життя і поліція - Римаренко Ю. І. - 6.4. Мовні права

Відповідно до ст. 10 Конституції України, державною мовою в Україні є українська мова, і держава забезпечує її всебічний розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Але згідно зі статтями 10 і 52 Основного Закону, в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України, а громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства. Також держава зобов'язується сприяти вивченню мов міжнародного спілкування.

У цьому зв'язку слід зазначити, що мовний склад населення України за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. характеризувався такими даними.

Національність

Вважали рідною мовою (%)

Мову своєї національності

Українську

Російську

Іншу мову

1

2

3

4

5

Українці

85.2

X

14,8

0,0

Росіяни

95,9

3,9

X

0.2

1

2

3

4

5

Білоруси

19,8

17,5

62,5

0,2

Молдавани

70,0

10,7

17,6

1,7

Кримські татари

92,0

0,1

6,1

1,8

Болгари

64,2

5,0

30,3

0,5

Угорці

95,4

3,4

1,0

0,2

Румуни

91,7

6,2

1,5

0,6

Поляки

12.9

71,0

15,6

0,5

Гврсї

3,1

13,4

83,0

0,5

Вірмени

50,4

5,8

43,2

0,6

Греки

6,4

4,8

88,5

0,3

Татари

35,2

4,5

58,7

1,6

1 Іигани

44,7

21,1

13,4

20,8

Азербайджанці

53,0

7.1

37,6

2,3

Грузини

36,7

8,2

54,4

0,7

Німці

12,2

22,1

64,7

1,0

Гагаузи

71,5

3,5

22,7

2,3

Інші національності

32,6

12,5

49,7

5,2

Українську мову вважають рідною 67,5% населення України, що на 2,8 % більше, ніж за даними перепису 1989 р. Російську мову визначили як рідну 29,6% населення, у порівнянні з минулим переписом населення цей показник знизився на 3,2%. Частка інших мов, які були вказані в якості рідної, за період між переписами збільшилася на 0,4% і становила 2,9%.

Для багатьох людей в Україні мовна проблема є болючою і з нею для них пов'язана можливість реалізації багатьох інших своїх прав і свобод. Тому ми не можемо обминути питання щодо права титульної національності на розвиток української мови, національних меншин на розвиток та використання їхніх мов, а також права усіх громадян на вивчення і використання інших мов.

Слушно нагадати, як мовні проблеми вирішуються у законодавстві Франції. У ст. 1 закону про вживання французької мови від 4 серпня 1994 р. зазначено: "Французька мова як державна мова відповідно до Конституції є важливою складовою самобутності і національного надбання Франції... Володіння французькою мовою і знання двох інших мов є основною метою навчання".

Як зазначено в пункті 4 частини 1 ст. 92 Конституції України, порядок застосування мов визначається виключно Законами України. На сьогодні чинним є Закон "Про мови в Українській PCP" від 28 жовтня 1989 р.

Право на розвиток української мови забезпечується, по-перше, тим, що вона Конституцією України визнана єдиною державною мовою. По-друге, це право забезпечується її всебічним функціонуванням в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Так, Основний Закон України (ч. 2 ст. 103, ч. З ст. 127 і ч. З ст. 148) встановлює вимоги щодо обов'язкового володіння державною мовою Президентом України, професійними суддями і суддями Конституційного Суду України. Закон "Про мови в Українській PCP" передбачає, що посадові особи державних, партійних, громадських органів, установ і організацій повинні володіти українською і російською, а у випадку необхідності - й іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків. Проте незнання громадянином української мови не є підставою для відмови йому в прийомі на роботу. Крім того, конкретні вимоги щодо знання державної мови та використання інших мов містять закони України "Про громадянство України", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про звернення громадян" тощо.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі про застосування української мови від 14 грудня 1999 р. № Ю-рп/99 "положення частини першої ст. 10 Конституції України, за яким "державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування по всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (ч. 5 ст. 10 Конституції України)".

Законодавство України, яке гарантує право на рідну мову представникам національних меншин, сьогодні перебуває в стадії розвитку. Існує лише кілька окремих норм, які регулюють ці питання.

Визначальним серед них є положення Декларації прав національностей України від 1 листопада 1991 p., згідно з якими всім народам і національним групам гарантується право вільно користуватися рідними мовами, а також право кожного громадянина використовувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята, брати участь у традиційних обрядах своїх народів, охороняти пам'ятки історії та культури національних груп.

Відповідно до Закону "Про мови в Українській PCP", в Україні створюються, зокрема, такі умови для розвитку і використання мов національних меншин: в роботі державних та інших органів, підприємств, установ і організацій, розташованих в місцях проживання більшості громадян інших національностей (міста, райони, сільські та селищні Ради, сільські населені пункти, їх сукупність) можуть використовуватися поряд з українською й інші національні мови; мовою роботи, діловодства і документації поряд з українською мовою може бути національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості.

Згідно із Законом України "Про національні меншини в Україні", держава гарантує всім національним меншинам, зокрема право користування і навчання рідною Мовою Чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, створення національних навчальних закладів; держава вживає заходів для підготовки педагогічних та інших національних кадрів через мережу навчальних закладів, а державні органи на основі міждержавних угод сприяють національним меншинам у підготовці спеціалістів в інших країнах. Кожний громадянин України, як зазначено у цьому ж Законі, має право на національні прізвище, ім'я та по батькові. Згідно зі ст. 300 ЦК України, кожна людина має право на збереження своєї національної, культурної, мовної індивідуальності тощо.

Законом України "Про освіту" на педагогічних працівників покладено обов'язок, зокрема, виховувати у дітей та молоді повагу до народних традицій та звичаїв, національних, історичних, культурних цінностей України, готувати учнів та студентів до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами, а на батьків - виховувати шанобливе ставлення до державної і рідної мови, до народних традицій та звичаїв, повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів.

Значним кроком у вирішенні мовних проблем в Україні стала ратифікація в 2003 р. Європейської хартії регіональних мов або мов меншин.

Згідно з Хартією, стосовно регіональних мов або мов меншин (положення Хартії в Україні застосовуються до таких мов: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської), в межах територій, на яких такі мови використовуються, та відповідно до стану розвитку кожної мови, Україна зобов'язалась будувати свої політику, законодавство та практику на таких цілях та принципах, зокрема:

А) визнання регіональних мов або мов меншин як засобу відображення культурного багатства;

Б) поважання кордонів кожної географічної місцевості, в якій використовується регіональна мова або мова меншин;

В) необхідність здійснення рішучих дій, спрямованих на розвиток регіональних мов або мов меншин з метою їх збереження;

Г) сприяння здійсненню наукових досліджень у галузі регіональних мов або мов меншин в університетах.

Розділом III Хартії передбачено конкретні заходи, спрямовані на заохочення використання регіональних мов або мов меншин у суспільному житті, а саме у сферах:

O освіти;

O правосуддя;

O діяльності адміністративних органів та надання публічних послуг;

O діяльності засобів масової інформації;

O культури;

O економічного та соціального життя.

Відповідно до Закону "Про мови в Українській PCP", мовами міжнародного спілкування визнані українська, російська та інші мови. Під іншими слід розуміти будь-які поширені в світі іноземні мови. Серед них можна виділити офіційні мови ООН (англійську, французьку, іспанську, китайську, арабську і російську) та робочі мови ООН (англійську, французьку, іспанську і російську). Офіційними мовами Ради Європи є англійська та французька мови.

Оскільки Україна є членом не тільки таких міжнародних організацій, як ООН та Рада Європи, а й інших всесвітніх та регіональних організацій, то держава повинна сприяти вивченню громадянами України й інших мов міжнародного спілкування.

На жаль, законодавство України не визначає всього кола прав і свобод громадян, пов'язаних з правом на рідну мову, не встановлює повноважень спеціальних державних органів, які відповідають за дотримання цього права, не передбачає конкретної юридичної відповідальності за його порушення тощо, тобто не визначає всього комплексу питань, які є державною політикою в цій сфері. Закон "Про мови в Українській PCP" передбачає, що публічне приниження або неповага, умисне викривлення української або інших мов в офіційних документах і текстах, створення перепон чи обмежень в користуванні ними, проповідування ворожнечі на мовному грунті тягнуть відповідальність, встановлену законом. Проте прямо закони України відповідальність за зазначені діяння не встановлюють. Винятками є хіба що статті 161 і 338 КК України, які передбачають кримінальну відповідальність, зокрема за такі дії, як: пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за мовними ознаками, за публічну наругу над Державним Гімном України.

Схожі статті




Приватне життя і поліція - Римаренко Ю. І. - 6.4. Мовні права

Предыдущая | Следующая