Право - Оуенз К. - 5.8.1. Винятки з правила справи Піннеля

Якщо той, кому обіцяють, має дійсний договірний обов'язок повернути борг, але кредитор погодився на те, що частковим платежем борг буде повністю погашено, то постає питання, протилежне тому, що постало в згаданій вище справі Стілк проти Май ріка: чи особа, якій обіцяють, дала зустрічне задоволення за обіцянку того, хто обіцяє, дати додаткову винагороду крім заробітної плати, передбаченої контрактом. У разі, якщо часткова виплата боргу приймається як повне його погашення, постає питання, чи дав той, кому пообіцяли, зустрічне задоволення за обіцянку іншої сторони відмовитися від решти боргу.

За загальним правом діє правило, що часткове погашення боргу не може бути зустрічним задоволенням для всього боргу. Це правило відоме під назвою справи Піннеля, хоч воно було вже складовою англійського права більше ніж за століття до того часу, коли слухалася справа Піннеля.

Справа Піннеля (1602 р.)

Піннель подав позов на Коула з метою стягнути борг - 8 фунтів стерлінгів 10 шилінгів, термін повернення якого настав 11 листопада 1600 р. На свій захист Коул заявив, що 1 жовтня він заплатив Шинелю 5 фунтів стерлінгів 2 шилінги і 6 пенсів і Піннель прийняв це як повне погашення боргу. Суд ухвалив рішення, що виплата в призначений день суми, меншої за суму, яку необхідно виплатити, не може бути повним погашенням усього боргу.

Це правило нерідко критикували. Визнаючи необхідність зустрічного задоволення при складанні контракту, критики не бачили логіки у вимозі надання зустрічного задоволення в ситуації, пов'язаній з припиненням договірних зобов'язань. (Однак, якщо проаналізувати це питання з точки зору забезпечення обіцянки правовою санкцією, а саме в цьому полягає підхід загального права, то неістотно, коли дана обіцянка: тут діє просте правило, згідно з яким обіцянка, не підкріплена зустрічним задоволенням, не матиме позовної сили.)

Слушність цього, підтверджена Палатою лордів у 1884 p., підводить фундамент під правило справи Піннеля.

Фоукс проти Бір (1884 р.)

Б. судилася з Ф., і суд присудив, що Ф. має виплатити 2090 фунтів стерлінгів 19 шилінгів боргу і покрити витрати. Ф. погодився виконати рішення, заплативши 500 фунтів стерлінгів одразу, і ще по 150 фунтів стерлінгів щопівроку доти, доки не буде погашено весь борг. Б. згодилася не притягувати Ф. до суду, якщо вся сума 2090 фунтів стерлінгів 19 шилінгів буде належним чином виплачена. Ф. виплатив 2090 фунтів стерлінгів 19 шилінгів. Однак на визнані в судовому рішенні борги нараховуються проценти, і на цей борг були нараховані проценти в сумі 360 фунтів стерлінгів. Ф. відмовився заплатити проценти, стверджуючи, що виконав свою частину угоди і що Б. погодилася не притягати його більше до суду в цій справі, якщо він це зробить. Б. подала позов, вимагаючи виплати процентів. Рішення: вона мала права на ці гроші. її обіцянка не притягати Ф. до суду не підкріплювалася ніяким зустрічним задоволенням з боку Ф.

5.8.1. Винятки з правила справи Піннеля

Три винятки з правила справи Піннеля були сформульовані й підтверджені в самій справі:

А) дострокова виплата меншої суми на прохання кредитора є достойним зустрічним задоволенням для обіцянки кредитора простити решту,

Оскільки для кредитора вигідно, щоб йому заплатили раніше, а для боржника це невигідно;

Б) виплата частини боргу в іншому (зручнішому для кредитора) місці, ніж передбачалося спочатку, є достатнім зустрічним задоволенням,

Оскільки знову-таки це кредитору зручніше, а для боржника створює незручності;

В) виплата боргу в натуральній формі, а не готівкою, є достатнім зустрічним задоволенням, оскільки кредитор має можливість сам вирішувати, у що він

Оцінює не грошову компенсацію:

"... подарунок (кінь, сокіл чи мантія тощо) є достойним зустрічним задоволенням. Оскільки не виключено, що при цьому виходили з того, що кінь, сокіл чи мантія для позивача корисніші за деяких обставин, ніж гроші, інакше позивач не прийняв би їх в оплату боргу..."

Інші два винятки виникли пізніше (насправді їх було три, але оскільки третій більше не вважається винятком, то ми його тут не розглядаємо).

Компромісна угода боржника з кредиторами

Інколи неплатоспроможний боржник укладає компромісну угоду з кредиторами: він погоджується виплатити кожному з них пропорційну частину боргу, який він йому винний. У більшості випадків це вигідно обом сторонам, оскільки кредитори, як правило, одержують більше, ніж одержали б, якби боржник був оголошений банкрутом, а боржник уникає певних проблем, пов'язаних з оголошенням його банкрутом.

Складність виникає, коли, незважаючи на угоду, один кредитор прагне змусити боржника заплатити решту боргу, який той йому винен. Що буде зустрічним задоволенням за його обіцянку простити решту боргу? Коли йдеться про стосунки між самими кредиторами, то безсумнівно, що взаємні обіцянки простити решту боргу є достатнім зустрічним задоволенням. Однак боржника таке зустрічне задоволення не влаштовує.

Проблему можна розв'язати прагматично, зазначивши, що окремий боржник не стане подавати позов усупереч угоді, яку він уклав з рештою, оскільки такі дії були б обманом стосовно решти. Саме таке рішення ухвалено в справах Буде проти Робертса (1818 р.) та Кук проти Лістера (1863 p.). Це рішення продиктоване радше міркуваннями зручності, ніж принципу.

Якщо третя сторона частково сплачує борг іншого

Аналогічна проблема виникає, коли третя сторона частково сплачує борг іншого, заручившись обіцянкою кредитора, що цей частковий платіж вважатиметься повним погашенням боргу. Керуючись правилом справи Піннеля, можна було б подумати, що боржник не дав зустрічного задоволення за обіцянку кредитора відмовитися від стягнення решти боргу.

Велбі проти Дрейка (1825 p.)

Д. був винен В. 18 фунтів стерлінгів. Батько Д. заплатив 9 фунтів стерлінгів, які В. пообіцяв прийняти як повне погашення боргу. Рішення: виплата 9 фунтів стерлінгів батьком Д. мала юридичну силу погашення боргу. Головний суддя лорд Тентерден сказав:

"Якщо батько справді заплатив меншу суму на погашення цього боргу, це тепер не дає позивачеві права стягнути борг із сина; оскільки, виступаючи з позовом проти сина, він вчинятиме шахрайство проти батька, якого змусив заплатити гроші, пообіцявши натомість, що цей платіж звільнить його сина від подальших зобов'язань".

Схожі статті




Право - Оуенз К. - 5.8.1. Винятки з правила справи Піннеля

Предыдущая | Следующая