Право - Оуенз К. - 22.14. Здирницькі умови кредиту

Положення статті 137 Закону надають суду право видавати наказ про поновлення переговорів та інші відповідні накази в разі, якщо кредитна угода вимагає від позичальника робити платежі, які суд вважає за "надзвичайно здирницькі" або які з певних інших причин істотно суперечать звичайним принципам справедливого бізнесу. Очевидно, що заяви, які подаватимуться до суду на підставі цих положень закону, пов'язані переважно з позиками під дуже високі проценти, але це не єдине міркування. Аналогічні повноваження надані судам Законом про позикодавців, у якому містилося посилання на "суворі та несумлінні" трансакції. У справі Пру. і проти Скілі (1924 р.) процентна ставка становила 82,5 %, а після дефолту зросла до 150 %, у результаті чого угода стала суворою і несумлінною, особливо з огляду на те, що позика повністю забезпечувалася товарами позичальника. Однак у справі Девіс проти "Директ Лоунс" (1986 р.) Високий суд ухвалив рішення, що судові справи, в яких за Законом про позикодавців угоди розглядаються як суворі та несумлінні, не мають сили прецеденту для Закону про споживчий кредит, який посилається на здирницькі угоди. У згаданій справі подружжя взяло іпотечний кредит для придбання будинку за ставкою 21,6 %, що, як було заявлено від імені позивача, на 3,6 % перевищує діючу ставку. Однак навіть якщо це відповідало дійсності, різниця між 18 та 21,6 % не така значна, щоб угода могла вважатися здирницькою.

На підставі статті 137 до суду можна звертатися із заявою про будь-який споживчий кредит - ліміт у розмірі 15 тис. фунтів стерлінгів на такі справи не поширюється.

22.15. Заява про надання ліцензії на споживчі кредити

Є два типи ліцензій: стандартна, що видається індивідуальній особі, та групова, що видається групі осіб, наприклад, солиситорам, дипломованим бухгалтерам та ін., хоч у заяві можуть бути названі члени групи, виключені з числа осіб, які претендують на ліцензію. Заява на ліцензію подається генеральному директору Комітету з питань добросовісної конкуренції (ГД). Заявник має зазначити, яким бізнесом, пов'язаним із наданням споживчих кредитів, він має намір займатися, і саме його буде вказано в ліцензії в разі її надання. Одна ліцензія може видаватися на кілька категорій бізнесу. Такими категоріями є:

1. Споживчий кредит - надання споживачам кредитів.

2. Споживча оренда - надання споживачам товарів в оренду.

3. Брокерські послуги, пов'язані з одержанням кредитів - представлення споживача особі, яка надає кредити або надає товари в оренду.

4. Врегулювання боргів та консультування. Врегулювання боргів - ведення переговорів з кредитором від імені позичальника з метою погашення боргу, взяття його на себе від імені позичальника в обмін на платіж або будь-які аналогічні дії. Консультування з питань боргу - надання порад позичальникам або орендарям стосовно ліквідації боргів, пов'язаних з угодами про споживчий кредит чи споживчу оренду.

5. Стягнення боргів - вжиття заходів для одержання оплати сум боргів.

6. Агентські послуги з оцінювання платоспроможності - збір інформації стосовно фінансового стану осіб і надання її іншим особам.

З часу запровадження ліцензування в 1976 р. і до кінця 1993 р. задоволено 354 725 заяв про ліцензії. Поки що найбільше ліцензій видано на брокерські послуги. Лише 1993 р. видано майже 19 тис. ліцензій. Якщо власник ліцензії хоче займатися своїм бізнесом поза приміщеннями для бізнесу, на звороті його ліцензії має бути проставлений дозвіл на це.

22.15.1. Відмова, призупинення, зміна та відкликання ліцензії

Положеннями статті 25(1) передбачено, що ГД має сам переконатися в тому, що заявник є особою, котра може займатися діяльністю, на яку надається ліцензія, і що назва (ім'я), якими він збирається послуговуватися, не вводять в оману і не є небажаними з якихось інших причин; на практиці ліцензії видаються щоразу, коли ГД не має даних про справи, через які заявник не придатний для даної діяльності. У 1993 р. відмовлено лише 27 заявникам із 18 910, які подали заяви. Через це, а також через те, що робота системи позитивного ліцензування потребує значних ресурсів, коли агенти з продажу нерухомості стали предметом регулювання Закону про агентів з нерухомості 1979 p., було застосовано систему негативного ліцензування. Це означає, що агент з нерухомості може займатися підприємницькою діяльністю доти, доки ГД не видасть наказ, що заборонятиме йому це робити.

Згідно з положеннями статті 27(1), якщо ГД пропонує відмовити у видачі ліцензії або видати її на інших умовах, ніж передбачено в заяві, він має спершу надіслати заявнику повідомлення і запросити його подати необхідні довідки. Згідно з положеннями статті 30(1) до ліцензії на прохання її власника можуть вноситися зміни (тобто власник ліцензії може за бажанням змінити назву підприємства або зажадати вміщення на звороті ліцензії дозволу на рекламу поза приміщеннями для бізнесу). ГД має право вносити зміни до ліцензії (стаття 31), призупиняти чи відкликати її (стаття 32). Протягом 1993 р. відкликано 63 ліцензії.

Якщо ГД відмовляє у видачі ліцензії, її поновленні чи внесенні до неї змін відповідно до заяви, або якщо примусово вносить до неї зміни, призупиняє чи відкликає ліцензію, заявник чи власник ліцензії (залежно від обставин) може апелювати до міністра. Крім того, з питань права він може апелювати далі до Високого суду (стаття 41). Згідно з положеннями статті 189(2) закону, особа, яка лише зрідка бере участь у трансакціях, регульованих Законом про споживчий кредит, не повинна вважатися такою, що займається цим бізнесом, а отже, не потребує ліцензії.

22.15.2. Приведення в дію угод, укладених неліцензованими підприємцями (стаття 40), або угод на послуги неліцензованого підприємця (стаття 148), або угод, посередником у яких виступив не ліцензований кредитний брокер (стаття 149)

В усіх названих вище випадках угода може бути виконана, лише якщо ГД видасть наказ, що дозволяє виконати угоду. ГД може задовольнити заяву на умовах, передбачених у ній (як правило, висувається вимога сплатити всі суми, які відповідно до угоди необхідно сплачувати) або на інших умовах. Нерідко подається заява з проханням виконати цілу низку угод. У такому разі заявник повинен подати деталі кожної угоди окремо. Якщо ГД вважатиме за потрібне видати наказ про приведення угоди у виконання, він може:

А) обмежити дію наказу конкретними угодами або угодами того чи іншого типу чи укладеними в певний час;

Б) узалежнити виконання наказу від певних умов, пов'язаних зі здійсненням заявником визначених дій.

Вирішуючи, чи видавати наказ щодо того або іншого неліцензованого підприємця, ГД повинен врахувати:

А) якою мірою потерпіли клієнти від поведінки даного підприємця;

Б) наскільки ймовірно, що ГД видав би ліцензію на період, про який ідеться в заяві;

В) ступінь вини в неодержанні ліцензії (див. статті 40 і 148).

Визначаючи, чи видавати наказ стосовно того чи іншого неліцензованого брокера за заявою підприємця, ГД повинен врахувати, крім будь-яких інших чинників, що стосуються справи:

А) якою мірою потерпіли позичальники від поведінки брокера, якщо вони взагалі від неї постраждали;

Б) ступінь вини заявника (тобто підприємця, який дав кредит, і кому, відповідно, позичальник чи орендар винен гроші) у сприянні здійсненню не ліцензованим

Брокером його бізнесу.

Схожі статті




Право - Оуенз К. - 22.14. Здирницькі умови кредиту

Предыдущая | Следующая