Політологія: наука про політику - Горлач М. І. - 2. Типи лідерства Типи лідерства

Існують різноманітні типи лідерства. По-перше, залежно від відносин керівника з підлеглими, лідери поділяються на Авторитарних і демократів. Авторитарне лідерство допускає одноособовий спрямовуючий вплив, заснований на загрозі санкцій, застосуванні сили тощо. Демократичне лідерство виражається у врахуванні керівником інтересів і думок усіх членів соціальної спільності, групи або організації та їх участі в управлінні. Згідно з вченням Макса Вебера про засоби легітимації влади, виділяються і типи лідерства: традиційні (вожді, монархи тощо), їх авторитет тримається на звичаї, традиції, Раціонально легальні (рутинні) - лідери, яких обрані демократично, і Харизматичні лідери, наділені, на думку мас, особливою благодаттю, видатними якостями, спроможністю до керівництва (харизматичні лідери франклін Рузвельт, Джавахарлал Неру, Володимир Ілліч Ленін, Йосиф Сталін, Кім Ір Сен, Фідель Кастро та ін.).

В сучасній політології нерідко лідерство поділяється на чотири типи: прапороносці або великі люди, служителі, торговці і пожежники. Лідера - велику людину відрізняє власне бачення дійсності, привабливий ідеал, мрія, здатна захопити маси (Володимир Ленін, Лев Троцький, Мартін Лютер Кінг, Хомейні та ін.). Лідер-служитель завжди прагне виступати у ролі виразника інтересів своїх прихильників і виборців, орієнтується на їх думку і діє від їх імені (Нурсултан Назарбаєв, Леонід Кравчук, Олександр Мороз, Джордж Буш, Міттеран та ін.).

В перші десятиріччя XX ст. традиційного політика-парламен-тарія почав витісняти політичний лідер нового типу. Це лідер-демагог, який з' явився з приходом до влади в Європі фашизму і аналогічних політичних систем (Бенітто Муссоліні, Адольф Гіт-лер та ін.). Такий лідер апелював до широкої, здебільшого неорганізованої маси. Спекулюючи на її інстинктах, забобонах, традиційному консерватизмі, політичній неінформованості, демагоги розсипають лестощі масовій волі. Але на грунті представницької демократії Заходу виникають політичні лідери, характерними рисами яких є висока загальна і політична культура, професіоналізм, особиста порядність і мужність. Ці лідери справді виражають загальнонаціональні інтереси і забезпечують вихід своїх народів з екстремальних умов (Франклін Рузвельт, Уїнстон Черчілль, Маргарет Тетчер та ін.). Політичний досвід відрізняє лідерів за засобами здійснення влади: демократів, диктаторів тощо. Для Лідера-торговця характерна спроможність привабливо підносити ідеї і плани, переконати громадян в їх перевазі, змусити "купити" ці ідеї, а також привернути маси до їх здійснення (Коль, Борис Єльцин, В'ячеслав Чорновіл та ін.). Лідер-пожежник орієнтується на найактуальніші суспільні проблеми, насущні вимоги моменту. Його дії визначаються конкретною ситуацією (Володимир Яворівський, Іван Плющ, Шушкевич, Гайдар та ін.). Політичні діячі діляться на правлячих та опозиційних, великих і дрібних, кризових і рутинних, пролетарських і буржуазних тощо.

В політичному лідерстві розрізняють Індивідуальне лідерство - лідер і його послідовники і Колективне лідерство - еліта і маси.

Які ж характерні риси політичного лідерства? Чим відрізняється лідерство в "малих групах" від лідерства в національному масштабі? Розкриваючи основні риси політичного лідерства та їх відмінності, філософи і політологи відзначають, що лідерство в національному масштабі - це "дистанційне лідерство" (лідер і його послідовники не мають прямих контактів, їх відносини опосередкуються масовими комунікаціями, організаціями, людьми, які обслуговують політичну машину); багатогалузеве лідерство (лідер орієнтується на чекання свого безпосереднього оточення, політичної партії, бюрократичної виконавчої машини тощо); Корпоративне лідерство - індивідуальне. Лідер в бюрократичному суспільстві (президент, прем'єр та ін.) є продукт активності, що організувалася, чисто символічна фігура, його роль виконують інші люди, його штаб - "виконавча еліта". В межах же певних наказів, встановлених норм діє і сучасний державний лідер. І незалежно від зміни лідерів "працює" вся бюрократична машина та ін.

Колективи людей, що володіють професійними знаннями, зайняті розробкою для лідерів програм і заходів їх реалізації, а самі лідери лише підписують рішення. Звідси - зростаюча невиразність лідерів. Згадаємо Джона Кеннеді і Ліндона Джонсона: коли після відомої трагедії блискучу професіональну професорську команду Джона Кеннеді змінила техаська мафія Ліндона Джонсона, змінився лише стиль керівництва, а суть залишилася колишньою. Візьмемо зміну команди Микити Хрущова Командою Леоніда Брежнєва: змінилися лише люди, що виробляли програми і рішення, але не зазнали змін навіть стиль керівництва, а тим більше - суть політики, що проводилась. Сам же марксизм стверджував: антинауково говорити, що лідер може по своєму свавіллю творити історію. Висуваються політичні лідери певними класами, соціальними групами, і від ролі і займаного суспільного становища висунутих лідерів класів і соціальних груп залежить і роль самих політичних лідерів. Лідери спираються на політичну партію, політичний рух. Ще в 1920 році, критикуючи "левое ребячество", Володимир Ілліч Ленін відмітив, що "люди хочуть придумати щось зовсім особливе і в своїй старанності мудрувати стають смішними. Всім відомо, що маси діляться на класи... Що класами керують, звичайно, і в більшості випадків, принаймні в сучасних цивілізованих країнах, політичні партії, що політичні партії у вигляді загального правила управляються більш-менш стійкими групами найбільш авторитетних, впливових, досвідчених осіб, яких обирають на найвідповідальніші посади, що називаються вождями. Все це абетка".

Ще й тепер намагаються приховати зв' язок політичного лідера зі своїм класом, соціальними верствами, групами - намагаються грати роль представника всього народу. Це помітно навіть на прикладі таких політичних діячів, які залишили помітний слід в сучасній історії: Франклін Рузвельт, Уїнстон Черчілль, Джон Кеннеді, Ганді, Джавахарлал Неру, Індіра Ганді. І навіть вони не могли творити історію за своєю волею. Візьмемо життєвий шлях Уїнстона Черчілля: які тільки задуми і які виявились результати! Задуми: задушити соціалістичну революцію в Росії; в Другій світовій війні - не допустити Радянську армію в країни Центральної та Південно-Східної Європи, не бути останнім прем'єром Британської імперії. А результати? І революцію не вдалося задушити в Росії, не вдалося не допустити радянські війська в Південно-Східну Європу, і розпалася Британська імперія тощо. А візьміть Михайла Горбачова. Скільки задумів: і перетворити на зовсім нових засадах Радянський Союз, і реформувати, вдихнути життя в соціалістичне суспільство, перетворити на засадах гуманізму, справедливості, рівності тощо. А результати? І не тому, що був не талановитим, не вдалим Уїнстон Черчілль, Михайло Горбачов, але задуми вступили в суперечності з суспільним розвитком. Хоча, безумовно, політичні лідери, висловлюючи інтереси певних груп людей, можуть значно впливати на хід подій. І, перебуваючи в гущі політичних подій, вони розкривають і свої особисті риси, що робить їх співучасниками соціального процесу, носіями ідей тощо. Їх поведінка не фатальна, не невідворотна, існує відносна самостійність, проявляється особиста активність, а то й суб' єктивність рішень. Хоча з того ж класу, соціальної верстви можуть висуватися різноманітні лідери. Це конформісти - "пливуть за течією" і нонконформісти - ті, хто іде "проти течії", переборюючи інерцію та опір. В переломні періоди розвитку, коли вимагається швидке прийняття рішень, спроможність правильно сформувати конкретні завдання, роль лідера особливо велика. Адже існує ж думка, що "сильний лідер" може вирішити всі проблеми. На певному етапі при жорсткому і вимогливому лідері справді може зростати ефективність діяльності. Викликати активність, усувати пасивність, втягувати усіх, всі верстви в управління і вирішення проблем і є основне завдання лідера. Звідси важливість набувають особисті якості лідера.

Схожі статті




Політологія: наука про політику - Горлач М. І. - 2. Типи лідерства Типи лідерства

Предыдущая | Следующая