Політологія - Гетьманчук М. П. - 4.2. Політична діяльність

Зміст політичного процесу полягає у різних формах політичної діяльності.

Політична діяльність - специфічна форма активного ставлення людей до свого суспільного середовища, яка має на меті цілеспрямоване його регулювання та перетворення за допомогою чинника влади. Це комплекс дій як окремих осіб, так і великих груп людей і цілих народів, спрямований на здобуття та здійснення влади або впливу на неї. Структуру політичної діяльності можна подати у вигляді схеми (рис. 4.2).

Політична діяльність - вид суспільної діяльності суб'єктів політики, уособленої як потреба в сукупності осмислених дій, що грунтуються на врахуванні політичних інтересів, мобілізації політичної волі з метою досягнення політичних цілей.

Політична діяльність завжди тісно пов'язана з типом суспільних відносин. Зміцнення і підтримка його або руйнування й заміна іншою системою суспільних відносин - два протилежні напрями політичної діяльності, за якими розрізняють суб'єкти політично.

Аналіз політичної діяльності суб'єкта політики потребує з'ясування його політичних інтересів, політичних потреб, політичної свідомості, здатності до мобілізації політичної волі та визначення політичних цілей. Від рівня розвиненості цих складових елементів залежить і рівень культури політичної діяльності, її результативність, доцільність та законність.

структура політичної діяльності

За допомогою діяльності у сфері політики та в інших сферах реалізуються усвідомлені суб'єктами політики політичні інтереси.

Політичний інтерес (від лат. interes - мати значення) - першопричина, один із найважливіших важелів політичної діяльності, прихованих за безпосередніми спонуканнями націй, народів, соціальних груп, особистостей, створених ними організацій, які беруть участь у політиці.

Політична діяльність може бути стихійною й організованою; політично усвідомленою і спонтанною; цілеспрямованою й хаотичною; простою і складною; тривалою й одномоментною; традиційною, і такою, де втілюються нові форми; законною і незаконною; активною і пасивною тощо.

Усі ці види політичної діяльності своїм впливом прискорюють або уповільнюють перебіг подій. У реальному житті вони виявляються водночас у різних формах. Можна виділити такі основні форми політичної діяльності:

- за напрямами - державна, партійна, громадсько-політична, комунікаційно-інформаційна;

- за суб'єктами політики - класова, соціально-групова, національна, міжнародна, індивідуальна;

- за специфікою предмета впливу - теоретична, практична;

- за політичним простором - зовнішньополітична (міжнародна), внутрішньополітична (самоврядувальна);

- за специфікою сфер - військова, органів безпеки тощо.

Типи і форми політичної діяльності суб'єктів політики пов'язані з перетвореннями у суспільстві та державі. Політична діяльність охоплює всі сфери політики і має власну внутрішню структуру.

Структура політичної діяльності:

1) політичне керівництво державою і суспільством;

2) політичне функціонування;

3) участь громадян у політичному житті суспільства;

4) політичний маркетинг.

Кожний із напрямів політичної діяльності має свої особливості.

Політичне керівництво - це діяльність, спрямована на визначення системи цілей і завдань, формування політичної стратегії та політичної тактики на основі аналізу реальних політичних процесів і прогнозування політичного розвитку. Політичне керівництво вміщує такі компоненти:

1) вироблення й обгрунтування стратегічних цілей і завдань (як перспективних, так і поточних), які ставлять перед собою суб'єкти політики;

2) визначення основних тактичних методів, форм і засобів політичної діяльності, за допомогою яких можна більш ефективно досягти поставлених цілей і завдань;

3) визначення кадрової політики.

Політичне керівництво здійснюється переважно через такі його основні форми, як державна і партійна діяльність. Важливу роль у цьому відіграють представницькі органи. Державні представницькі органи і представницькі органи партій (по-різному, залежно від політичного охоплення мас і впливу на них, рівня розвитку тощо) формують політичну платформу.

Політична платформа - це основні принципові теоретичні та ідейні положення, практична програма, вимоги, лозунги, які висувають і якими керуються у своїй діяльності держава, політична партія, політичні рухи і громадські об'єднання.

У політичній платформі визначаються політична стратегія і політична тактика, а також політичний курс.

Політична стратегія - це визначення довгочасових цілей, черговості завдань, загальної довгострокової лінії політичної поведінки, основних напрямів діяльності на основі наукового аналізу реального політичного процесу і законів політичного розвитку.

До стратегічних напрямів належать: економічна стратегія, військово-політична стратегія, зовнішньополітична стратегія, стратегія у галузях науки, освіти, культури тощо. Кожен із них може конкретизуватися у головних завданнях, актуальних на поточний політичний момент. Наприклад, економічна стратегія держави охоплює цінову, податкову, бюджетну, банківську політику, соціальний захист, зовнішньоекономічну політику тощо.

Політична стратегія може бути здійснена, якщо зрозуміло, за допомогою чого можна її досягти. Отже, відповідно до політичної стратегії, визначається і політична тактика.

Політична тактика - це сукупність методів, форм, способів поведінки і дій у процесі політичної діяльності для досягнення стратегічних цілей і завдань.

Політична тактика випливає з політичної стратегії і підпорядковується їй. Політична тактика і політична стратегія, як складові політичного керівництва, тісно пов'язані. Політична стратегія і тактика дедалі частіше відмовляються від старих стереотипів і наповнюються низкою нових якостей світового розвитку. До них належать: свобода вибору народами соціально-політичного ладу; деідеологізація міжнародних відносин; пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими; відмова від війни як засобу вирішення політичних проблем; людський вимір політики тощо.

Конструктивна політична стратегія, спрямована на прогресивний політичний розвиток, потребує конструктивного вибору засобів її здійснення. Це, насамперед, мистецтво компромісів, договірні стосунки, попередження екстремальних ситуацій, піднесення ролі права, здійснення превентивної дипломатичної діяльності, уникнення воєнних дій, людський вимір політичних дій, звернення до громадської думки, ізоляція і нейтралізація противника тощо. Тактичними діями є також вибір лозунгів, політичні маневри, використання політичного моменту, політичний наступ або відступ, засоби переконання, звернення до воєнних методів, способи ізоляції, партнерства, нейтралізації, перегрупування політичних сил, здійснення контролю, використання засобів масової інформації тощо.

Реалізація політичної стратегії й тактики залежить від уміння здійснювати політичний маневр, розраховувати політичний час, політичне поле дії та відступу тощо. Критерієм успіху в цьому є передусім оптимізація політичної діяльності, яка пов'язана з раціоналізацією, цільовою функціональністю, корисністю, ефективністю. Політична оптимальність - це насамперед ознака якості політичної діяльності. Оптимальність як характеристика стану діяльності - це процес розвитку політики, зумовлений внутрішніми спонуканнями і можливостями саморозвитку її, а також зв'язком політики з іншими соціальними структурами.

Прикладами політичної діяльності можуть бути: вибори, мітинги, пікетування, дебати в парламенті тощо.

Політична діяльність не може бути прерогативою лише "сильних особистостей", "творчих еліт", або тих структур, які спеціально створені для здійснення суспільної системи. Політичною діяльністю вважаємо не лише прийняття рішень центральними органами державної влади (діяльність еліт), а різні форми політичної активності людей унизу владної піраміди (діяльність мас), що прагнуть виразити своє ставлення до окремих політичних проблем, вплинути на ті чи інші політичні тенденції або рішення.

Під час вивчення політичної діяльності та її конкретної ланки - політичної дії - потрібно враховувати такі їх особливості:

- по-перше, специфічний зв'язок діяльності й бездіяльності, позитивних політичних дій, зміст яких полягає у тому, щоб "зробити щось" задля досягнення певної мети, і негативних політичних впливів, суттю яких є те, щоб "перестати щось робити" і "дозволити трапитися певним подіям". У політичному житті конкретні наслідки може мати як активність, дія, так і пасивність, утримання від дії. Існує навіть спеціальний термін "абстенціонізм", який застосовують на означення свідомого невтручання у перебіг подій для отримання конкретних політичних наслідків;

- по-друге, особливе співвідношення вмотивованої цілеспрямованої активності політичного суб'єкта і різних форм неусвідомленої, спонтанної участі людей у політиці, раціональних та ірраціональних сполук і чільників політичної діяльності (рис. 4.3);

- по-третє, так звана парадоксальність наслідків політики. За певних ситуацій нібито продумана і цілеспрямована політична діяльність призводить до вкрай інших, часто протилежних, неочікуваних і небажаних результатів.

раціональні та ірраціональні сполуки і чільники політичної діяльності

Політичну діяльність класифікують за визначеними критеріями: суб'єктами, об'єктами, змістом, спрямованістю, формою та результатами дій. Кожний із них може бути конкретизований через виділення в його межах більш вузьких підвидів, напрямів та форм діяльності.

Залежно від місця, яке суб'єкти політики посідають у суспільній та політичній ієрархії, виділяють два основних рівні політичної діяльності:

- елітарний рівень функціонування владних структур і здійснення ними своєї регулятивної діяльності щодо: самих себе; суспільних груп; основних сфер суспільного життя (суспільних відносин);

- рівень масової участі (або масової політики), через розмаїті форми якої народ здійснює свій суверенітет; реалізує своє право контролю за діяльністю владних структур; чинить тиск на владні структури, заявляючи про свої потреби або вимагаючи їх задоволення на груповому та індивідуальному рівнях. Тут відбувається формування організацій, рухів, партій для безпосередньої участі в політичному процесі на вищому державному рівні.

За кількістю та ступенем взаємозалежності суб'єктів політики діяльність може бути:

- індивідуальна: індивідуальний акт протесту, особиста публічна маніфестація поглядів (у пресі, на мітингу), відставка політика під впливом самостійного рішення тощо;

- колективна: сума індивідуальних дій з мінімальним ступенем організації (демонстрація, що виникає стихійно під впливом масових емоцій);

- групова: суб'єктом політичних дій виступають суспільні групи з певною самосвідомістю, стійкою єдністю, організацією і програмою дій (політичний страйк, повстання);

- загальносуспільна (національно-визвольна боротьба, революція).

Загалом можна погодитися з твердженням, що політика - це переважно колективна діяльність. У політичному житті беруть участь як ті групи, що перебувають при владі (політичні еліти), так і ті, що залучені до реалізації прийнятих без них рішень (маси). Інколи досить важко розмежувати індивідуальні та колективні суб'єкти політичної діяльності, оскільки вони діють у тісному взаємозв'язку. Індивідуальна дія харизматичного лідера, наприклад, неможлива без колективної участі тих, хто його підтримує.

Важливим критерієм аналізу політичної діяльності є її класифікація за змістом. Зміст залежить від мети, яку ставлять перед собою суб'єкти, та характеру об'єктів, на котрі спрямовані їхні зусилля.

За типом об'єктів виділяють:

- діяльність, спрямовану безпосередньо на здобуття влади (боротьба за владні повноваження);

- діяльність, спрямовану на створення, вдосконалення і заміну політичних інститутів (владно-управлінських структур, політичних і правових норм);

- діяльність, спрямовану на вироблення, здійснення або модифікацію політичних курсів (регулювання суспільних відносин).

У межах першого виду виділять такі напрями і форми (підвиди) політичної діяльності:

- діяльність, спрямована на підготовку і проведення виборчих кампаній (мирний шлях), або заколот, переворот (шлях насильства);

- опозиційна діяльність (легальна й нелегальна).

У другому виді можна виділити такі підвиди:

- створення органів державної влади;

- створення і вдосконалення конституції;

- законотворча діяльність;

- нормотворча діяльність органів виконавчої влади;

- створення громадсько-політичних організацій і партій;

- вироблення політичних норм діяльності громадсько-політичних організацій і партій (програм, статутів, декларацій).

Третій вид охоплює такі напрями і форми політичної діяльності:

- економічна політика (виконання більшою або меншою мірою державою та іншими владними інститутами громадських функцій);

- соціальна політика (зміцнення соціальних основ розвитку суспільства, урахування і узгодження потреб та інтересів різних суспільних груп, вирішення конфліктних ситуацій, розроблення та здійснення програм соціального захисту);

- етнополітика, релігійна політика (сприяння розвитку національної культури та духовності, регулювання міжетнічних і міжконфесійних стосунків);

- забезпечення законності та правопорядку;

- вироблення і здійснення зовнішньополітичних курсів тощо.

Прагнення змін у структурах влади або політичних курсах, які вони здійснюють, є чи не найважливішою спонукою до участі людей у політиці. Зміни - це мета і сутність політичної діяльності.

Проте не всі учасники політичного процесу однаково зацікавлені у змінах. Дехто вважає, що їхнім інтересам найбільше відповідає наявний стан речей (статус кво), і докладають зусиль, аби його зберегти. Інші виступають за зміни, спрямовані на повернення минулого (реставрацію). Тому є ще один критерій класифікації політичної діяльності - її спрямованість у майбутнє або в минуле.

Відповідно до цього критерію, політична діяльність може бути:

- інноваційною у орієнтованою на впровадження нових інституцій і на оновлення політичних курсів держави;

- стабілізуючою, що прагне зберегти все цінне в існуючих політичних структурах, стосунках, формах діяльності, примирити суперечності й не допустити деструктивних, руйнівних змін;

- консервуючою, налаштованою на недопущення суттєвих змін узагалі;

- реставраційною, тобто протилежною до інноваційної, спрямованою на відновлення важливих інститутів і форм суспільного життя.

Залежно від способу і методів політичних дій, що їх застосовують для запровадження змін, в інноваційній діяльності виділяють революційну та реформаторську діяльності. Реформи є найпоширенішим різновидом політичних інновацій. Це складний процес поступового перетворення наявної суспільної системи та її окремих елементів - без руйнування основ цієї системи. Реформи переважно започатковують владні структури. Якщо вони торкаються існуючих суспільних відносин досить глибоко, то їх називають "революцією згори".

Революція також є інноваційною діяльністю. Але вона передбачає глибшу, порівняно з реформами, трансформацію суспільно-політичної системи, зміни в системі владних стосунків - захоплення влади новими політичними силами, найчастіше насильницькими методами, та залучення до цієї діяльності широких верств населення. Революції як загальнонаціональні, загальносистемні процеси можуть мати як інноваційний, так і реставраційний характер.

Політична діяльність неоднорідна, в її структурі виокремлюють декілька станів, одним із яких є політичне відчуження, вияви та наслідки котрого полягають у: політичній пасивності, комформізмі, маніпулюванні; наявності соціальних привілеїв; пануванні бюрократизму; зростаючій актуалізації політичної діяльності тощо.



Схожі статті




Політологія - Гетьманчук М. П. - 4.2. Політична діяльність

Предыдущая | Следующая