Політологія - Гелей С. Д., Рутар С. М. - Розділ 14. Виборча система

Виборча система з ХІХ ст. функціонує у рамках виборчого права, яке про­йшло складну еволюцію демократизації. Якщо на етапі зародження виборче право передбачало високий майновий ценз, через що тільки невеликий від­соток (3-8%) населення брав участь у виборах, то вже з середини XX ст. дедалі більше категорій населення наділялося виборчими правами.

На початку першої світової війни прямий майновий і податковий ценз для активного виборчого права зберігався у не багатьох країнах. На сучасно­му етапі розвитку виборчого права майновий ценз відсутній, однак зберіга­ється віковий та ценз осідлості. Спочатку треба сказати, що існує активне і пасивне виборче право, а потім - про різницю між цими видами.

У розвинених країнах Заходу існує різниця між активним (право оби­рати) і пасивним (право бути обраним) виборчим правом, а також різниця між виборами до нижньої і верхньої палат парламенту. Наприклад, на вибо­рах до нижньої палати парламенту Великобританії віковий ценз для актив­ного виборчого права становить 18 років, для пасивного - 21 рік, у Франції відповідно - 18 і 23 роки, у Бельгії, Італії, Канаді, Нідерландах, США та дея­ких інших країнах 18 і 21 рік, у Японії - 20 і 25 років. У Фінляндії та Швей­царії віковий ценз для активного і пасивного виборчого права однаковий.

Щодо виборів до верхньої палати, то віковий ценз для пасивного вибор­чого права значно вищий, ніж до нижньої палати. Так, у США він становить 30 років, Бельгії, Італії - 40, Франції - 25, Японії - 30 років. Ценз осідлості запроваджено у багатьох країнах. У США він становить місяць, в Австралії, ФРН та Японії - три, у Канаді та Фінляндії - 12 місяців. Цей термін перед­бачає необхідність проживання виборця на території відповідного округу.

Крім вимоги певного терміну проживання на території виборчого окру­гу, виборче право деяких країн встановлює і термін проживання у цій краї­ні. Наприклад, у Норвегії та

Ісландії для активного виборчого права термін осідлості становить п'ять років, у Австралії - півроку.

Виборче право цивілізованих країн на сучасному етапі можна вважати загальним, за винятком деяких оптимальних обмежень. Майнові, статеві, а також освітні цензи у виборчому праві відсутні, хоч час відміни деяких із них можна віднести до повоєнного періоду. Скажемо, у США до 1964 р. існував податковий ценз, а до 1970 р. - ценз грамотності.

Крім вікового цензу і цензу осідлості, існують певні обмеження для гро­мадян, які скоїли злочини або відбувають тюремне ув'язнення. Деякі країни, зокрема Франція, Великобританія, як певне обмеження для громадян вста­новлюють виборчу заставу. Вона повертається лише тоді, коли кандидат у де­путати набере передбачену законом кількість голосів.

Наприклад, у Великобританії виборча застава становить 500 фунтів стерлінгів. Вона може бути повернена кандидатові у депутати, коли той на­бере п'ять відсотків від загальної кількості голосів.

У деяких країнах законодавство проголошує обов'язкове голосування. Виборчі закони Австралії, Бельгії, Люксембургу та Нідерландів передбача­ють штрафні санкції за неучасть у голосуванні, в Австрії та Греції - кримі­нальну відповідальність. Такі норми, безумовно, суперечать принципам віль­ного волевиявлення громадян.

Крім принципу загальності, виборче право зарубіжних країн закріплює принцип рівності. Це означає, що кожний виборець має один голос і всі гро­мадяни беруть участь у виборах на рівних підставах. При цьому передбача­ється створення рівних за чисельністю виборчих округів. У багатьох країнах встановлюється мінімум, а інколи - максимум, від якого обирається визна­чена кількість депутатів. Але на практиці є істотні відхилення від встановле­ної законом норми, оскільки, як правило, виборчі округи збігаються з адмі­ністративно-територіальними одиницями.

У Великобританії, наприклад, найбільший за кількістю населення округ перевищує найменший у чотири рази. Деякі правлячі партії намагають­ся шляхом різноманітних маніпуляцій з виборчими округами забезпечити собі більше представництво. Ця практика дістала назву "джерімендер" - за прізвищем губернатора штату Масачусетс - Джері, який за рахунок пере­кроювання округів забезпечив своїй партії утричі більше представництво.

Подібне спостерігається і нині, оскільки правлячі партії з допомогою ви­значення структури округів прагнуть дістати перевагу в "своїх округах".

Виборча система є сукупністю, передбачених виборчим законодавством механізмів та процедур, пов'язаних із формуванням органів влади. У вужчо­му розумінні виборча система включає лише ті елементи, які пов'язані із ти­пом робочого округу, способом голосування, методом трансформації голосів у мандати.

Виходячи із аналізу літератури по даній проблематиці структуру вибор­чої системи можна подати в такому вигляді:

O тип виборчого округу;

O об'єкт голосування;

O спосіб голосування;

O метод трансформації голосів у мандати;

O метод трансформації залишків голосів у мандати.

Виборчі округи поділяються на: одномандатні і багатомандатні в залеж­ності від кількості мандатів, виділених на округ; національні та регіо­нальні за способом формування партійних списків; мажоритарні та пропо­рційні в залежності від того кого обирають виборці: партію, блок чи особу (навіть, якщо вона представляє партію).

Об'єктом голосування можуть бути: особи як представники партії, так і самовисуванці, які балотуються по одномандатному округу; особи, як представники партії так і самовисувані, які балотуються по багатомандат­них округах(Японія); партійні списки по національному багатомандатному округу; партійні списки по регіональних округах; партійні списки і окремі кандидати в списках.

Якщо ми звикли до одного типу голосування, в рамках якого виборець має лише один голос, то світова практика знає декілька типів голосування:

O категоричне - де виборець голосує за одного кандидата або партію;

O альтернативне - де виборець має декілька голосів, але менше ніж мандатів і може їх розподілити в рейтинговому порядку (1-е місце, 2-е місце, 3-е місце);

O комулятивне - де виборець має стільки голосів, скільки є манда­тів і може їх розподілити в рейтинговому порядку, як в рамках одного партійного списку, так і багатьох партійних списків.

Щоб визначити кількість мандатів, які партія отримує внаслідок по­долання виборчого бар'єру (виборчий бар'єр може становити від 1 - до 12%), треба голоси виборців, поданих за партії поділити на кількість манда­тів. Світова виборча практика передбачає декілька типів визначення ви­борчої квоти:

Звичайну, де кількість голосів виборців поданих за партії ділиться на кіль­кість мандатів;

Хагенбах-Бішова, яка визначається за формулою (V де V - кількість голосів поданих за партію, а Б - кількість мандатів.

Друпа - визначається за формулою (V /Б +1/ + 1).

Отже підрахунок голосів здійснюється на підставі вказаних типів квоти.

Однак після розподілу мандатів на підставі квоти, необхідно ще розподі­лити залишки, які дають змогу партії отримати ще декілька мандатів. В літе­ратурі виділяють декілька методів підрахунку залишків, трансформацію їх в мандати:

O метод пропорційності, де партія отримує від нерозподілених голосів ту частку, яка відповідає її загальній кількості попередньо розподіле­них мандатів.

O метод найбільшого залишку дозволяє отримати додаткові мандати тим партіям, залишок голосів яких (внаслідок певних обчислюваль­них процедур) буде найбільший.

Метод д'Хондта позволяє одержати додаткові мандати тим партіям, які мають "найбільші середні", отримані внаслідок ділення залишко­вих голосів на кількість дільників, що відповідає кількості мандатів.

O метод Сен-Лаге - подібний до попереднього за винятком процедури визначення "найбільшого середнього", яка передбачає залишкові го­лоси ділити на непарні дільники (1, 3, 5).

На основі виборчого права та структури виборчої системи можна ви­ділити декілька типів виборчої системи. Світова практика знає такі типи: представницьку (куріальну), мажоритарну, пропорційну, змішану.

Куріальна система існувала на початку ХХ ст. в Австрії та Росії. Вона передбачала поділ виборців на окремі курії, кожна з яких мала своє пред­ставництво в парламенті. Наприклад, у Австрії за законом 1873 р. виборці поділялися на п'ять курій: землевласників, торговельних і промислових па­лат, сільських громад, міст і загального виборчого права. Для кожної курії із загальними цензами активного виборчого права визначалися спеціальні цензи для групи виборців окремо. Так, для представників курій землевласни­ків треба було володіти нерухомим майном, курій міст і сільських громад - сплачувати встановлений податок, курій торговельних і промислових палат - бути членами цих палат, курій загального виборчого права - шестимісяч­ний ценз осідлості.

Така виборча система існувала в 1905 р. у Росії і дещо в модифікованому вигляді в СРСР у часи Горбачова, де компартія, профспілки і наукові устано­ви мали свою квоту депутатів на з'їзді Рад СРСР.

Мажоритарна система передбачає визначення переможця за більшістю голосів, отриманих у виборчому окрузі. Виборчі округи при застосуванні ма­жоритарної системи найчастіше бувають одномандатними. Дуже рідко тра­пляється варіант багатомандатності округів. Він застосовується на виборах до місцевих органів влади у Великобританії, Новій Зеландії та Японії. У цих краї­нах виборець має стільки голосів, скільки вибирається депутатів від округу (за винятком Японії, де виборець має менше голосів, ніж потрібно обрати депу­татів). Мажоритарна система поділяється на такі види: 1) абсолютної більшос­ті; 2) відносної більшості; 3) преференційна виборча система. Мажоритарна виборча система абсолютної більшості передбачає обрання кандидата депута­том, якщо він набрав більше 50% від загальної кількості поданих в окрузі го­лосів. При повторному голосуванні необхідно набрати для перемоги більшість голосів. Ця система діє у Франції, Еквадорі, Україні (діяла до 1998 р).

При мажоритарній виборчій системі відносної більшості обраним вва­жається той кандидат, який набере більшість голосів. Тут може існувати нижній поріг необхідної кількості голосів (12 або 25%). Така виборча систе­ма зберігається у США, Великобританії, Канаді.

Преференційна виборча система застосовується у багатомандатних окру­гах, де виборець самостійно виводить рейтинг усіх кандидатів. Якщо жоден із кандидатів не отримує кількості голосів відповідно до встановленої квоти, то другий тур не відбувається. Замість нього проходить процедура підрахунку го­лосів згідно якої, з усього списку кандидатів виключається той, хто набрав най­менше перших місць. Голоси вибувшого кандидатів передаються в певному порядку тому кандидату, який набрав найбільше перших місць. Ця процеду­ра може охоплювати декілька етапів і тривати доти, доки необхідна кількість кандидатів не набере кількості голосів, що відповідає квоті.

Ще однією модифікацією мажоритарної виборчої системи є амери­канська система виборів президента. Вона характеризується тим, що вибо­ри відбуваються у два етапи. На першому етапі проводяться первинні вибо­ри - праймеріз в процесі яких, кожна партія висуває своїх представників у кандидати в президенти і затверджує на своїх національному з'їзді ту кан­дидатуру, яка отримала на даному етапі виборів перемогу над іншими пре­тендентами цієї партії.

На другому етапі формуються кандидати в члени виборщиків шляхом висування єдиним списком комітетами політичних партій із 50-и штатів.

Кількість колегії виборщиків залежить від кількості сенаторів, членів представників конгресу США, вибраних з даного округу і тому в кожному штаті кількісний склад колегії виборщиків не однаковий (від 8 до 20). Від федерального округу Колумбія вибирається 3 виборщики. Кількість виборщиків на федеральному рівні повинна дорівнювати 538 осіб (435+100+3).

При виборах виборщиків, де кожний штат є округом, всі місця в колегії виборщиків отримує той партійний список виборщиків, який отримав най­більшу кількість голосів на виборах, а виборщики від інших партій не отри­мують жодного місця.

Пізніше виборщики збираються в інших штатах і голосують бюлетенями за президента і віце-президента. Вважається вибраним президентом кан­дидатура яка набрала абсолютну більшість голосів (270 і більше).

Мажоритарна виборча система сприяє успіхові великих впливових пар­тій, які мають розгалужену структуру в більшості виборчих округів. Вважа­ється, що мажоритарна система таким чином забезпечує стабільність парла­ментів і урядів.

Недоліком її є те, що голоси, подані за переможених кандидатів, фак­тично пропадають. У результаті таких виборів трапляються випадки, коли партії виграють вибори за кількістю голосів виборців, а програють їх за кіль­кістю отриманих мандатів. Так, у 1981 р. Лейбористська партія Великобри­танії виграла вибори за кількістю голосів, але програла Консервативній пар­тії за кількістю мандатів.

Пропорційна виборча система передбачає вибори за партійними спис­ками і розподілом мандатів між партіями пропорційно до кількості голосів, зібраних кожною із них у межах виборчого округу. Характерним для пропо­рційної виборчої системи є те, що, по-перше, визначається виборчий метр і, по-друге, здійснюється умовна передача голосів. Виборчий метр - це най­менша кількість голосів, необхідна для обрання одного депутата. Умовна пе­редача голосів означає, що голоси, подані за кандидата понад те число, яке відповідає виборчому метру, обов'язково зараховується іншому кандидатові, який не набрав необхідної кількості голосів.

Вибори за пропорційними списками проводять тільки у багатомандат­них округах, оскільки навіть теоретично не можна поділити один мандат між кількома депутатами.

Здебільшого межі виборчого округу збігаються з межами великої адмі­ністративно-територіальної одиниці - області, штату, провінції, землі.

У деяких країнах, наприклад Ізраїлі, Португалії, Японії, територія дер­жави і є виборчим округом У Данії і Швеції згідно з так званою системою вирівнювання, невелика частина (від 10 до 20%) мандатів заздалегідь виділя­ється для розподілу в загальнонаціональному окрузі.

Пропорційна виборча система поділяється на такі підсистеми: пропо­рційна система з жорсткими списками; пропорційна система з преференці­ями; пропорційна система з напівжорсткими списками; панасаж.

Пропорційна система з жорсткими списками передбачає голосування за цілий список. У виборчому бюлетені, як правило, фігурують тільки назви або емблеми партій, без переліку кандидатів до них. Виборець підкреслює обрану назву партії або емблему. Така система застосовується в Іспанії, Пор­тугалії, Ізраїлі.

Преференційна система дає змогу виборцям виражати своє ставлення до кожного кандидата, занесеного до конкретного партійного списку. Ви­борець у бюлетені має право надати перевагу (преференцію) тому чи іншо­му кандидатові. Тут переможець визначається на підставі кількості голосів, отриманих тим чи іншим кандидатом, незалежно від його порядкового но­мера в партійному списку. Система з преференціями існує у Фінляндії, Бель­гії, Нідерландах.

У системі з напівжорсткими списками виборець голосує, як і в першому випадку, за цілий список або у другому випадку вибирає кандидата за префе­ренційним принципом. Така система функціонує в Італії, Австрії, Швейцарії.

Пропорційна виборча система, на відміну від мажоритарної, по-перше, краще враховує відповідність між кількістю голосів та мандатів; по-друге, виборець тут голосує, як правило, за певні політичні платформи, а не за по­зицію окремих людей. Однак при цій системі отримують мандати малочисельні позасистемні партії. Для подолання цього недоліку застосовується загороджувальний "пункт", тобто відповідний відсоток голосів, який пови­нна отримати партія, щоб здобути мандат депутатів. У випадку неподолання цього бар'єра партія не одержує жодного мандата. В Ізраїлі виборчий бар'єр становить 1%, у Швеції - 4%, в Німеччині, Росії - 5%, у Туреччині - 10% дійсних голосів.

Виборча система типу панасаж дозволяє виборцю з допомогою куму­лятивного голосування обирати кандидатів в одному або декількох списках партій.

Змішана виборча система є комбінацією мажоритарної і пропорційної виборчих систем. Вона має різні модифікації. У найпоширенішому варіан­ті змішаної виборчої системи частина депутатів вибирається за пропорцій­ним, а частина - за мажоритарним принципом до нижньої палати парла­менту. При цьому пропорційна і мажоритарна частина можуть мати різні величини. Так, у Німеччині, Росії, Литві, Грузії пропорційна і мажоритарна величини становлять половину, а в Угорщині - дві та одну третини від за­гальної кількості депутатських місць. У цій системі виборець отримує два го­лоси: один подає за одного із кандидатів, а другий - за один із списків.

Існує також варіант змішаної виборчої системи, коли нижня палата ви­бирається за пропорційним, а верхня - за мажоритарним принципами.


Схожі статті




Політологія - Гелей С. Д., Рутар С. М. - Розділ 14. Виборча система

Предыдущая | Следующая